Загнітко А. П. Український синтаксис: навчально-практичний комплекс. Хрестоматія.

А. П. Загнітко ЗАКОНОМІРНОСТІ ТЕМА-РЕМАТИЧНОГО ЧЛЕНУВАННЯ ТЕКСТУ — 1 ч.

загрузка...
IV.1. Актуальне членування висловлення в тексті. Особливо значущим у теорії 
акгуального членування тексту є простеження специфіки актуального членування 
висловлення. Аналіз комунікативної будови висловлення-речення передбачає 
членування речення на вихідну частину повідомлення - тему (Т) і на те, що 
стверджується - рему (Р). Ідея про таке членування змісту актуального мовлення на 
дві частини існувала і в прихильників логічного напряму (Я. Головацький, М. Осадца, 
Ф. І. Буслаєв), психологічного (О. О. Потебня, В. Вундт), формального 
(Є. К. Тимченко, Л. А. Булаховський, П. Ф. Фортунатов, О. О. Шахматов та ін.). 
Основоположниками концепції актуального членування речення є вчені Празької 
лінгвістичної школи: В. Матсзіус, Я. Фірбас, Ф. Данеш та ін. 
В. Матезіус виділив тему ("основу") висловлення, яка не містить нової інформації, 
тому що вона або пов'язана з попереднім текстом, або може буги зрозумілою із 
контексту. Рема ("ядро") повідомляє щось нове про тему висловлення. В. Матезіус 
стверджував, що "... основні елементи актуального членування речення - це: а) 
вихідна точка (основа) висловлення, тобто те, що є в певній ситуації відомим або в 
крайньому разі може буїи легко зрозумілим, що й має на увазі мовець, і ядро 
висловлення, тобто те, що мовець повідомляє про основу висловлення" (цит. за [Вахек 
1964, с. 256]). 
Термін "актуальне членування" В. Матезіус тлумачив як членування в момент 
спілкування, в момент актуального мовлення. Учені-пражани враховували 
семантичний план актуального членування (АЧ), вважаючи, що тема + рема 
повідомляють про відоме + невідоме. При цьому наголошувалося особливе ставлення 
мовця до невідомого. Г. Пауль, О. Єсперсен, О. О. Шахматов наголошували, що 
основна увага мовця зосереджена на темі (у формальній структурі речення 
О. О. Шахматов вважав вершинним статус підмета). Ряд дослідників (Л. В. Щерба, 
В. В. Виноградов, С. І. Бернштейн та ін.) співвідносили актуальне членування із 
суб'єктно-предикатним членуванням, наголошуючи, що повна інформація речення 
передається комплексно, тобто поєднанням змісту теми і реми: Автомобіль проїхав 
швидко [ЛЗС 1990, с. 23]. 
Останні дослідження дозволяють стверджувати, що Т і Р можуть розвиватися в 
тексті на основі місця їхнього розташування в реченні, оскільки Т здебільшого 
630 
Тема VI. Лінгвістика тексту 
випереджає Р, були виділені зони початку речення (тематична сфера) і другої частини 
речення (рематична сфера). Кожна з цих зон, крім головних членів речення, включає і 
другорядні члени речення, що називаються поширювачами або розширювачами, 
тому що їхнім завданням є розширення інформації про тему або рему, її уточнення 
тощо, наприклад: На стежку / цівочка прозора // Тече /з високого відра (Л. Талалай) 
- На стежку - обставина місця (поширювач теми), прозора (перехідний поширювач: 
тема + рема) - означення, з високого відра - обставина місця (поширювач реми). 
Г. Пауль, Я. Фірбас, крім Т і Р, вирізняли третій "зв'язковий елемент", що 
уміщує модальні і часові показники [ЛЗС 1990, с. 23]. Це дозволило виділити третю 
зону, що кваліфікується як "приядерна" (за Т. М. Ніколаєвою) або "дифузна". Ця зона 
може розташовуватися перед Т, між Т і Р, і після Р, у силу чого вона може бути 
складником теми, складником реми, може бути "перехідною зоною", 
характеризуючись подвійними зв'язками: Повернулася //мати після відвідин родичів / 
уся зболена (А. Яна). У цьому висловленні виділяється тематична зона "повернулася" 
з прилеглою дифузною зоною "уся зболена". Цей компонент подвійного зв'язку 
("дуплексив", з одного боку, характеризує матір, а з іншого боку, дифузна зона 
прилягає до реми (перебуває в контактній позиції') і кваліфікує нове повідомлення, 
тобто "мати була зболена". 
Висловлення, які вичленовують дві основних зони (Т + Р), називаються 
диремними. Межі між зонами можуть варіюватися залежно від настанови мовця, від 
місця логічного наголосу у висловленні: Вони // повернулися / додому. За такого 
членування в цьому висловленні підмет "вони" виконує дейктичну, референтну 
функції, постаючи темою. Рема "повернулися + додому" виражає функції 
повідомлення, емотивності (почуття радості, або розчарування, або суму). Це 
висловлення може бути диремним, але в такому разі межі між темою і ремою будуть 
іншими, пор.: Вони приїхали //додому, де додається інформація про емоційні реакції 
адресанта: "нарощується" відтінок несподіваності, подиву, або захоплення, або 
заспокоєння. 
Особові займенники в диремних висловленнях можуть виконувати роль теми: 1) 
якщо на них падає логічний наголос: Він //тобі допоможе; 2) при зіставленні: Горів в 
мені огонь любові, та він не міг зігріть нікого (П. Карманський); 3) при позначенні 
сумісності: Про це ми з тобою //ніколи не забудемо (А. Яна); 4) при інклюзивності: / 
я, як усі, // не уник недобрих пліток (А. Яна); 5) при протиставленні: Ти прийшов 
вчасно, але я не знав куди (А. Яна). 
Досить часто особові займенники втрачають словесний наголос і тільки разом з 
предикатом можуть виконувати функцію теми (або реми): в такому разі вони стають 
клітиком: Я пам 'ятаю // про нашу зустріч під осінніми кленами (А. Яна). Фунцію 
реми в подібних структурах виконують поширювачі. 
У нерозчленованому власне-прислівному складнопідрядному реченні з 
підрядною з'ясувальною предикативною частиною підрядна частина може 
виконувати роль реми, а головна частина з особовим займенником-клітиком виконує 
роль теми: Ти тільки знаєш, що каштани восени втрачають свою красу (А. Яна). 
Визначаючи тему слід пам'ятати, що 1) тема найчастіше є препозитивною щодо 
реми в диремних структурах; 2) адресант використовує можливості виділення теми за 
допомогою інтонації, наголосу (емфази), особливої паузації, що позначається на 
письмі цілим рядом розділових знаків; 3) адресант з метою виділення теми вводить 
лексико-семантичні, морфологічні, синтаксичні засоби. До морфологічних засобів 
належать: а) означений займенник "сам"; б) частка - таки: Сам Ігнат // був ще 
молодий козак... (П. Куліш); Розповідає він таки //мало. 
631 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
Тема диремної структури може бути названа препозитивно, поза межами 
базового речення, тобто бути позначеною називним теми (уявлення) і відокремлена від 
базового речення за допомогою багатокрапки, знака оклику; базове речення в цьому разі 
повідомляє про нове і виконує функцію реми: Один... Стоїть біля села. Зустрічає нові 
ранки (А. Яна). Ліс! Ця прохолода, наче спогад душі, Занурений в неї (А. Яна). 
Тема диремної структури може бути виражена номінативним реченням або 
ланцюжком номінативних речень, що входять до складу висловлення і розташовані 
препозитивно, перед базовим реченням. Номінативні речення відокремлюються від 
базового речення крапкою: Світанок. Сонце. Терикони. II Росою світиться садок 
(Л. Талалай). Теплінь. Садок. /На груші стиха шелестить, Неначе металічним шумом, 
листя. Глянсоване, темно-зелене з соняшного боку (В. Поліщук). 
Номінативні речення заглиблюють читача в час і простір об'єктивного світу, де 
перебуває, діє, живе ліричний герой, що і складає суть нового. Зовнішній світ - це 
тема висловлення, внутрішній світ героя — Ного рема. 
Окрім членованих, диремних висловлень, наявні також і моноремні 
висловлення, які складаються із кількох слів , але не членуються на тему і рему. До 
них належать: 
1) загальноінформативні повноскладні моноремні висловлення, що усім складом 
дають відповідь на питання: Що відбулося? Що трапилося?, пор.: Було темно. 
Зрозумів я. Співали ми; 2) неповноскладні частковоінформативні висловлення з 
опущеною або непередбачуваною темою: Не палити! Домовились! Допрацювались! 
[Гак 2004, с. 798]; 3) короткі неповні речення, що використовуються в розмовному, 
художньому мовленні: "Чи не наше село там видністься?" - "Наше?" - "А чи 
чекають на нас там і хто?" - "Батьки мої там" (А. Яна). 
Особливої уваги вимагає "вторинна рематизація" у складі висловлення, суть якої 
полягає у винесенні за межі базового речення - в постпозицію певних сегментів 
висловлення, які дорівнюють за метою висловлення, за функцією другій ремі, що 
розвиває значення нового першої реми. До таких сегментів належать однорідні 
присудки, обов'язкові другорядні члени речення, що відіграють роль поширювачів, 
уточнювачів смислу реми базового речення. Такий прийом кваліфікують як 
парцеляцію, а самі елементи — парцелятами (див. праці Ю. В. Ванникова, 
Є. О. Сковородникова, Є. С. Звєрєва та ін.): Переможці. Піонери. Казка. Близько. 
Йде... (В. Чумак). Про що розмова, я не знаю, /Десятилітній чоловік. І Лише дивлюсь. 
І відчуваю І Холодну шибу на чолі (Л. Талалай). Непоодинокими постають 
кваліфікації таких похідних як різновидів неповних речень (М. У. Каранська та ін.). 
"Вторинна рематизація" може оформлятися також за допомогою оцінних 
окличних (односкладних) речень, які стоять після базового речення і характеризують 
смисл нового в базовому реченні. Такі оцінні речення здебільшого відокремлюються 
від стрижневого речення крапкою і тире: Ми з друзями вчора дивилися новий 
спектакль. Чудова гра! Оцінні речення з "вторинною рематизацією" можуть: а) 
розташовуватися після риторичного питання: А що для мене рідна хата? Усе...; б) 
поступово додавати невеликими долями нове: Краплю крові. Кожну хвилю краплю 
крові І місту; І скло вітрин і тротуари сповнить ярим змістом. І На плакатах не 
атрамент. І не фарби. Кров. І Пензлі-пучки умочайте в колектив-цебро (В. Чумак); 
в) поставати опосередковано мотивованими внаслідок подвійної / потрійної тощо 
питальності: Хто вона? Сестра? Небога? Чи прото перехожа? (А. Яна). 
Особлива роль наголосу (словесного, тактового, фразового), інтонації були 
помічені представниками психологічного напряму в лінгвістиці, які звернули увагу 
на розбіжність граматичного підмета і присудка і "психологічних підмета і присудка" 
632 
Тема VI. Лінгвістика тексту 
(так вони кваліфікували тему і рему). Так, Г. Пауль наголошував, що "кожний член 
речення, в якій би граматичній формі він не виступав, з психологічного погляду може 
бути або підметом, або присудком, або зв'язкою, або частиною одного з цих членів" 
[Пауль 1960, с. 340]. Пражці ж звертали увагу на особливості мовної, мовленнєвої, 
текстової, соціальної ситуацій, з якими корелює висловлення, спостерігаючи за 
порядком слів у реченні і специфікою актуального членування в конкретній ситуації. 
Учення про актуальне членування сьогодні ніким не заперечується, хоча поряд з 
терміном "актуальне членування" стали активно використовувати й аналогічні типу 
"комунікативне членування", "темо-рематичне членування", "функціональна 
перспектива речення (висловлення)", "комунікативна перспектива" Особливо 
значущим в останні роки постало концептуальне обгрунтування статусу і якості 
актуалізації мовних засобів 
ІУ.2. Типологічні вияви актуального членування висловлення. Нормальним, 
нейтральним, фіксованим, об'єктивним (пор також інші терміни: прямий, 
неемфатичний, прогресивний) порядком слів пражці вважали такий, коли тема і рема 
розташовані лінійно - спочатку тема, потім рема, а смисл відповідно розгортається у 
визначеному порядку слів. При цьому тема (тобто "дане", "відоме", "психологічний 
підмет", "основа") окреслює "смисловий суб'єкт" і розташовується на початку 
висловлення або речення, а рема ("предикована частина", "нове", "ядро") розташована 
після теми й уміщує "смисловий предикат". У силу цього такий порядок слів може 
збігатися / не збігатися з граматичним (синтаксичним) членуванням. 1.1. Ковтунова 
констатує, що "речення, взяте поза мовленням і контекстом з належним граматичним 
членуванням, у контексті може додатково набувати суттєвого якраз для відповідного 
контексту або відповідної мовленнєвої ситуації", що зумовлює "членування іншого 
порядку — на тему висловлення і те, що про цю тему говориться" [Ковтунова 1969, 
с. 11]. 
При прямому порядку слів тема здебільшого збігається з підметом (групою 
підмета), а рема - з присудком (групою присудка). Основною моделлю такого збігу 
слід вважати заповнення синтаксичної позиції підмета словами предметної семантики 
(непредикатними знаками), а позиції присудка - дієслівними лексемами (предикатними 
знаками). На рему падає фразовий наголос, і вона може посилюватися за рахунок 
підсилювально-видільних часток типу тільки, лише, і. Прямий порядок актуального 
членування пов'язаний з логічною послідовністю розгортання в комунікативній 
перспективі думки мовця від даного до невідомого, нового: Поїзд І у сторону столиці II 
від'їхав І перед п'ятьма хвилинами... (Б.-І. Антонич). 
Виражена предметним іменником тема збігається з підметом, розташована на 
початку речення, і їй притаманний тактовий наголос. Рема корелює з ірупою присудка, 
до якої прилягає дифузна зона "перед п 'ятьма хвилинами" з тактовим наголосом. 
Ядро реми - дієслово "від "їхав" виділене фразовим наголосом і вершиною підвищення 
тону. Уся рематична зона знаходиться в другій частині речення і завершується 
зниженням тону. 
Тема при прямому порядку слів може бути оформлена займенником 1-ої або 2-ої 
особи, позначаючи мовця або його адресата. Такого типу тема є основою для 
розгортання комунікативної перспективи в поетичному мовленні. Займенник у цьому 
разі може мати тактовий наголос: А я II вже віддиха зловити більш не можу... (Б,-
I. Антонич). 
Особовий займенник часто втрачає словесний наголос і набуває статусу клітика, 
пор.: Я витесав І/ поему з срібла, /поема, І мов ялиця (Б.-І. Антонич). 
633 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
У розмовному мовленні при використанні "плеонастичних займенників" 
займенники належать не до теми, а до реми: Техніка - // вона завжди справна. Щастя 
- // воно справді невловима пташка. Такого типу утворення О. Б. Сиротініна 
кваліфікує як "сегментовані конструкції" ("особливий граматизований тип 
актуального членування"), відрізняючи їх від інших конструкцій усного мовлення, що 
порушують норму [Сиротинина 1974, с. 218]. 
Тема-дане може являти собою ускладнений зворот, а ремою в цьому разі 
постають уточнювальні однорідні члени - квантифікатори реми. 
ІУ.З. Основні текстові категорії і закономірності актуального членування тексту. 
З проблемою актуального членування тексту пов'язане питання кількості, статусу та 
ієрархії глобальних категорій складного синтаксичного цілого, тексту До 
визначальних категорій тексту належить категорія учасників комунікативного акту 
(суб'єкти тексту). Суб'єктом тексту постає адресант (образ автора, сам письменник, 
ліричний герой, оповідач, повіствователь, персонажі). До учасників комунікативного 
акту належить і об'єкт тексту (адресат, читач, слухач). 
До складу учасників подій, процесів, ситуацій, але неучасників комунікативного 
акту входять об'єкти ситуацій (назви істот і назви неістот як компоненти художнього 
простору), формальною ознакою яких є форма 3-ої особи, пор.: а) ліричний герой та 
адресат (учасники комунікативного акту): Коли нас ніч розділить сонних, І серця 
заб'ються в нас окремо... (Б.-І. Антонич); б) неучасники комунікативного акту: Він 
був закоханий в мистецтво і мистець в коханні, / тесав церкви стрільчасті й чарував 
жінок., І тесав слова натхненні і на скрипці грав квітчастій (Б.-І. Антонич); в) 
учасники ситуації, об'єкти: У ждальні третьої класи спав на лавці якийсь волоцюга 
неозначеного віку й професії (Б.-І. Антонич). 
Визначальною категорією складного синтаксичного цілого, тексту постає також 
категорія подій, процесів, фактів. Способом вираження категорії подій є присудок 
(простий (особово-дієслівний, інфінітивний, вигуковий, нульовий), складений 
(дієслівний, іменний), складний), дієприкметник (дієприкметниковий зворот), 
дієприслівник (дієприслівниковий зворот). Предикати у складному синтаксичному 
цілому, тексті являють собою ланцюжок послідовності або одночасності 
зображуваних подій, що репрезентують граматичний або змістовий конекторний ряд. 
Предикати в конекторному ряду можуть супроводжуватися інтенсифікаторами-
прислівниками. Останні оцінюють, вимірюють, розподіляють дію на часовій шкалі, 
пор.: спочатку, тепер, згодом, знову, довго, протягом дня, усю ніч тощо: 
Розжарений пісок на пероні став помалу холонути (Б.-І. Антонич). З комірчини 
спочатку чується смачне зітхання, старечий скрип ліжка, а далі знову - рівне 
дихання (М. Стельмах). 
Для категорії події притаманне віднесення кожної дії до певного часу, 
співвіднесеного з моментом мовлення. Події завжди відповідають насамперед на 
питання: коли? як довго? протягом якого часу? Відповідь на ці питання реалізується 
комплексно: предикат + інтенсифікатор. 
Родовим поняттям для зображення комплексу дії в художньому тексті (або в 
іншому дискурсі) є подія. Категорія подій охоплює: а) власне-події; б) процеси; в) 
стани; г) факти і виражає в комунікативній перспективі основне повідомлення -
рему тексту Категорія події окреслює те, що трапилося з кимось або з чимось, 
називає дію, що відбувалася в минулому, чинну на теперішній момент або очікувану 
в майбугньому. Дії подійного типу пов'язані з поняттям "ситуація", "процес", 
"випадок", "епізод" тощо. 
634 
Тема VI. Лінгвістика тексту 
Подійні предикати охоплюють такі групи: 1) інхоативні дієслова, які 
позначають початок дії (пор. семантику префіксів за-, пі-, по-, роз- та ін.); 2) 
фінітивні предикати (за іншою термінологією "термінативні"), що позначають 
кінець дії або останньої її фази (префікси: при-, об- тощо); предикати досягнення, що 
фіксують повне припинення чинності процесу, неможливість його розгортання: 
Театр закрили. Дощ минув; предикати завершеної неповноти дії: (префікси при-, по- і 
под): привідкрити, порозмовляли; 5) предикати поступового здійснення, що 
репрезентують значення тривалості дії: Хлопчина мовчав, мовчав і заговорив; 6) 
предикати перфективності на позначення результату минулої дії, наслідки якої 
пізнаються в сучасному: Урожай зібрали. 
Актуальне членування речення (висловлення), є, як правило, диремним. Тема і 
рема висловлення доповнюються дифузною зоною, тобто детермінантами, 
дуплексивами, різного плану відокремленими зворотами, що ускладнюють речення. 
Актуальне членування тексту має складний вияв. На думку багатьох дослідників 
(Т. А. ван Дейк, І. Р. Гальперін, 3. Я. Тураєва та ін.), текст може мати кілька типів 
моделей (схем) їхньої організації. 3. Я. Тураєва наголошує: "Уява про глибинну і 
поверхневу структури пов'язана з так званою вертикальною моделлю породження 
тексту. Вертикальна модель породження тексту передбачає існування певної вихідної 
абстрактної (семантичної") моделі. Цю модель називають глибинною структурою. їй 
ггритаманні цілий ряд перетворень до конкретної реалізації, до втілення в поверхневу 
структуру. В цьому разі текст розглядається як глобальна структура, що включає 
глибинну і поверхневу структури" [Тураєва 1986, с. 56]. 
Т. А. ван Дейк виділяє глобальні структури тексту (макроструктури або 
суперструктурні схеми). Сюди він зараховує насамперед семантичні макротеми, тобто 
топіки, теми усього тексту. Вони здебільшого являють собою суб 'єкти або об'єкти, що 
наявні у всіх частинах тексту і складають один конекторний ряд макротеми. 
Конекторний ряд оформляється засобами когезії, зв'язності. Це можуть бути різного 
гатунку повтори, скріпи-синоніми, антоніми, пароніми і под., морфологічні засоби, 
пов 'язапі з їхньою синтаксичною функцією. 
У тексті може бути наявна одна макротема. Вона здебільшого заявлена в 
Заголовку: "Заповіт" Т.Шевченка, "Дим" Лесі Українки, "Конвалії" В. Чумака, 
"Колодязь" Л. Талалая. Потім у зачині, розгортанні, кінцівці макротема може 
рекурсивно (тобто з поверненням до початку) повторюватися безмежну кількість разів. 
У тексті одна макротема може квантифікуватися, тобто виділяються її складники. 
Такий текст постає монотематичним, або моносуб'єктним. 
З-поміж текстів досить поширеними є і політематичні (полісуб'єктні). їх 
відрізняє уведення кількох тем-співгіпонімів, названих одночасно: "Земля й залізо" 
Є. Малапюка, "Весна і вітер" Є. Маланюка, "Убогий цвинтар і ворота" М. Драй-
Хмари та ін. У політематичних текстах часто можуть з'являтися додатково треті, 
четверті макротеми. Крім того, в цьому разі використовуються мікротеми, 
підпорядковані макротемі, або такі, що репрезентують її частину. У монотематичному 
тексті, паралельно до конекторного ряду макротеми, формується конекторний ряд 
макрореми. Функцію макрореми, що вводить основну ідею повідомлення, найчастіше 
виражає дієслово-предикат, що формує ряд повторів різного типу; макрорема 
включає перифрази, віддієслівні іменники або прикметники, дієприслівники або 
дієприкметники. Макрорема в монотематичному тексті, разом з макротемою, може 
з'явитися в заголовку. Прикладом монотематичного тексту з макротемою і 
макроремою, винесеними в заголовок, може бути поезія П. Тичини "Україно моя", 
написана в 1909 році. Вона відтворює складну гаму переживань митця в той час, 
635 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
коли навіть мріяти про самостійну Українську Державу було заборонено: Україно 
моя, моя люба Вкраїно, чим я втішу тебе, чим тебе заспокою?- чи про то розкажу, 
як тебе я люблю, а чи піснею горе твоє я присплю, чи слізьми розіллюсь, мов 
сирітська дитина, чим тебе заспокою я - бідна людина, - скажи, моя люба Вкраїно, 
Вкраїно моя. 
Увесь текст вірша являє собою складне синтаксичне ціле (ССЦ), що має заголовок, 
який тотожний фрагменту першого рядка. Смисловий концепт усього тексту 
грунтується на двох конекторних рядах: макротеми і макрореми, що виконують роль 
опорних, ключових слів. Домінантні слова, антецеденти, тобто - вперше названі слова, 
постають заголовком. Ключове слово "Україна" (варіант "Вкраїна") називає рідну для 
поета землю, батьківщину і Батьківщину. У структурному плані - "Україна" є 
об'єктом тексту, визначаючи учасника подій (ситуації) і художній простір тексту. 
Конекторний ряд макротеми охоплює: Україно - Вкраїно - тебе - тебе - тебе - тебе 
- Вкраїно - Вкраїно. Усі ці слова можна позначити знаком Т,. 
Цей ланцюжок конекторів репрезентує ряд повторів: Україно — Вкраїно — точний 
повтор і знову "Вкраїно - Вкраїно" - точний повтор; "Україно - тебе" і "тебе - горе 
твоє" - анафоричний займенниковий повтор і в останньому випадку наявна 
квантифікація теми. 
У цьому конекторному ряду мікротеми автор, називаючи об'єкт, варіює його 
назву, обираючи то власне ім'я, то замінюючи займенником. Уся ця динаміка 
вибудувана в інтересах читача. 
У тексті наявна також мікротема -учасник комунікативного акту - 1-а особа 
мовця, спостерігача, позначеного займенником "я". Йому також належить оцінка 
тексту й оптимістичний підсумок, що завершує поезію: Тг— суб'єкт тексту. 
Конекгорний ряд макрореми цього тексту відображає основні факти, події, що 
відбуваються в момент розповіді про них. Цей конекторний ряд можна позначити 
знаком: Рь Р2. Ланцюжок конекгорного ряду макрореми являє собою таку площину: Р|: 
"втішу - заспокою - розкажу - люблю - присплю - розіллюсь - заспокою". Автор з 
метою створення зв'язності подій, поєднання їх у єдине ціле, застосовує повтор 
дієслівного предиката "заспокою" з інтервалом у чотири предикати. Цій меті 
підпорядкована метафора "слізьми розіллюсь", що парадигматично пов'язана із 
синтагматично контактним порівняльним зворотом "мов сирітська дитина" й 
опосередкованою відокремленою прикладкою "бідна людина". 
Рема Р2 уміщує прямо риторичне питання "скажи", що разом зі звертанням-
темою "моя люба Вкраїно, Вкраїно моя" створює обертони співпереживання. 
Кінцівка поезії якраз уміщує цей головний акорд. І навіть сьогодні "скажи, моя люба 
Вкраїно, Вкраїно моя" не втратило актуальності. 
ІУ.3.1. Квантифікація макротеми. У наведеному тексті макротема є основною 
Можливе також збереження однієї мікротеми і поділ її автором на складники. 
Водночас такий текст є не менш монотематичним. Макротема при цьому найчастіше 
позначена заголовком. Л. С. Виготський у "Психології мистецтва" (1968, 204) 
основним призначенням заголовка вважає "компресованість, нерозкритість змісту 
тексту". Прикладом може бути поезія Є. Маланюка "Осінній Макротема визначена 
заголовком. Текст виглядає так: Знов в сурми вітру осінь кличе Справлять останній 
похорон, І в ніч, ховаючи обличчя, Керує човен свій Харон. 
Вже жовтень вилиняв до кості, -Рида простором листопад, Стриба і в зливах 
потопа Під дикий регіт високості. 
Заплющивши повіки хмар, 
Забуло небо землю знову, 
636 
Тема VI. Лінгвістика тексту 
В яку весну незнано-нову 
Везе Харон чергу примар? У процесі опису події-стану осіннього стікса 
континуум, лінійна проспектива зберігається. Водночас відбувається своєрідна 
модифікація макротеми, тобто автор показує динаміку поклику вітром осені в сурми з 
чітко визначеним наслідком-метою "Справлять останній похорон" і в цій динаміці 
жовтень вилиняв до кості рида простором листопад забуло небо землю. 
З'являються мікротеми, кожній з яких притаманна власна рема: жовтень вилиняв, 
рида листопад, забуло небо тощо. Отже, макрорема при цьому також членується. 
ІУ.3.2. Включення асоціативних макротем і макрорем. Монотематичний твір із 
заголовком-монотемою може полікратно повторювати її в тексті, надаючи 
макротемі різні синтаксичні функції. Макротема може бути підметом, звертанням, 
називним теми, може заступатися займенником і под. Такого типу конекторний ряд 
макротеми спостерігається в поезії І. Світличного "Глина": 
В руках творця всі люди - глина, А він із глини, мов гончар, 
Шедеври ліпить. Бог і цар. Залізна воля! Міць левина! 
І глини й суглинку владар! Ти ж - глина, маса сіра й плинна, Йому віддайся до 
краплини, До решти, хай він Божий дар. 
Шедевр із тебе, з глини, зліпить. Коли ж тебе шедевр засліпить, Блискуче сяєво 
вінця 
Чи грім овацій, в ту ж хвилину Тобі згадають міф про глину В руках 
Всевишнього Творця. Поява в поетичному мовленні несподіваних макрорем пов'язана 
з особливостями бачення автором співвідношення глини і Всевишнього Творця, що 
замкнуто на загальновідомі християнські істини. Це оформлено складною системою 
образів, порівнянь, зіставлень, уособлень. Тому автор "розповідає" про глину в руках 
Творця від її самого початку - аморфної маси і найвищої досконалості - "Шедевр із 
тебе, із глини, зліпить". Макротема пронизує увесь текст і зводить усі складні 
образи в певну цілісну єдність - "міф про глину В руках Всевишнього Творця". 
Особливістю монотематичного твору виступає єдність макротеми з можливими 
повторами різного типу, з квантифікацісю макротеми (і макрореми), з появою 
асоціативних тем (і рем). 
ІУ.3.3. Заголовок у тексті. Заголовок у тексті може репрезентувати як тему, так і 
рему (^'Україно моя"), може позначати тільки рему, пор.: "Геть сумніви!.." (В. Чумак), 
"Зоставайся" (П. Тичина), пор.: 
I Плазують чорнії сумніви, Розбийся ж, хмаро навісна! 
Нехай цвіте весна, нехай гуркочуть зливи, нехай напружені тятиви влучають в 
морок стріли-гпіви! 
Сумніви геть - сумніви ночі! Блукайте в нетрах лісових, 
ви сотворені для них -
вони до вас охочі. А тут вогні жбурляють очі, І грім розбуркано гуркоче. 
II Більше надії, брати! Місця сумніву нема - сміло і прямо іти, ширше ступать 
до мети з міццю, що скелі лама. 
Щиро гартуйте мечі, 
друзі-коханці звитяг! 
Геть же з дороги, сичі: 
дзвінко кайдани рвучи, 
ми підняли уже стяг! (В. Чумак. Геть сумніви!..) 
Рема (як у цьому заголовку) маркує нову інформацію тексту: заклик автора, 
звернений до читача: "дзвінко кайдани рвучи, ми підняли уже стяг". Структурно цей 
заклик використаний автором як рефрен, що завершує поезію і перекликається з 
637 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
першим рядком другої частини "Більше надії, брати!". Він характеризує настрій 
митця, його уміння відтворити рвійні настрої молодого покоління - "друзів-кохапців 
звитяг", він закликає не сумувати, не піддаватися зневірі, бо "Місця сумніву нема", 
настирливо апелює до читача у двох іпостасях, закликаючи першого: "Щиро гартуйте 
мечі..." і застерігаючи другого: "Геть же з дороги, сичі...". 
Отже, імпліцитна макротема "боротьба" і макрорема всього тексту "єдині" від 
заголовку до окремих частин розгортання, до кінцівки - загальнорезультативного, 
філософського висновку: "ми підняли уже стяг\". 
Заголовок тексту (за умови його наявності; так, у В. Стуса домінують поезії без 
заголовка) часто зосереджує увагу співрозмовника, читача на структурних частинах 
суперсхеми тексту, що належать до сигналів обстановки зображуваної події, ситуації. 
Наприклад, може позначатися цикловий час. Останній стає макротемою тексту: 
"Вересень" (Є. Маланюк), "Березіль" (Є. Маланюк), "Травень" (В. Чумак), "Святий 
вечір" (В. Стефаник) та ін. Макротема, названа в заголовку, вказує місце перебігу 
події: "Санаторійна зона" М. Хвильового, "На другому березі" Б.-І. Антонича, 
"Таврія" О. Гочара, "Волинь" У. Самчука, "На шляху" Б.-І. Антонича, "Під брамою 
собору" Григорія Косинки, "У корчмі" В. Стефаника, "В хаті Штурми" Г. Косинки, "В 
літаку" Л. Талалая та ін. 
За допомотю заголовка авгор досить часто підкреслює емоційно-оцінний характер 
макротеми або макрореми, пор.: "Відчай" І. Світличного, "Злочин" М. Хвильового, 
"Амбіції" В. Стефаника, "Утома", "Сум" Т. Осьмачки, "Ожидапня" Б.-І. Антонича, 
"Сподівання", "Страждання" І. Калинця тощо. 
Макротема або макрорема інколи позначають початок або кінець події: "Новина" 
В. Стефаника, "Після зливи" А. Яни, "Знайомлення" І. Калинця і под.; може бути 
зазначений результат, підсумок події: "Реакція" Т. Осьмачки, "Назавжди" Б.-
I. Антонича, "Прощання" І. Калинця та ін. 
За функціональною специфікою і статусом в актуальному членуванні тексту 
статус мікротоми і макрореми різний. Вони пов'язані з усіма глобальними текстовими 
категоріями. Найбільш показовою в цьому вимірі постає актуалізація однієї з категорій 
(або всієї події загалом) у заголовку, де розпочинається конекторний ряд макротеми 
або макрореми і де названий антецедент. 
ІУ.ЗА Політематичні тексти. У тексті твору, в заголовку (або в Зачині) інколи 
вводяться не одна, а дві теми одночасно. Такий текст називається політематичним, пор.: 
"Гомер і ІПекспір" П. Куліша, "Петро да Катерина" П. Куліша, "Баба Параска та баба 
Палажка" І. Нечуя-Левицького тощо. 
Використання не однієї, а двох або більше тем тексту зумовлює певне 
порушення лінійності, послідовності викладу (континууму). Поява двох тем 
одночасно прогнозує їхнє чергування, чергування їхніх рем, що ускладнює їхню 
проспекцію, оскільки постає прагнення кожної з тем випередити розвиток подій, 
максимально просунутися вперед, випередити другу тему. Так само є ускладненою 
ретроспекція, тобто необхідність повернення обох тем до уже повідомленого. Таке 
введення двох макротем тексту створює перервність, дисконтинуум тексту 
[Гальперин 1980, с. 44]. Дисконтинуум членує цілісну зв'язану картину світу, що наче 
складається з двох або більше світів: світу сучасного, минулого і майбутнього (або 
тільки сучасного і минулого), світу зовнішнього і внутрішнього для кожного з 
персонажів. Ці світи часто пов'язані зі світом мовця - ліричного героя або самого 
поета (позначеного знаком Я), що здебільшого формує свій, третій світ, який може 
поставати основним для ідеї, макрореми відповідного тексту. У цьому руслі варто 
зупинитися на поезії П. Куліша "Гомер і Шекспір" (у скороченому варіанті): 
638 
Тема VI. Лінгвістика тексту 
ТІ Т2 
Гомер і Шекспір 
Т2Т2 
Тоді Кромвель між: ангелами з явився, 
Т2 
В завзятті рівня козакам-сіпакам; 
Т2 
З Шекспіра глумом він гірким глумився, 
ТІ ТІ 
А в пас Гомер з Бонном гайдамакам 
ТІ ТІ 
В шинок на запалку люльок... 
ТІ ТІ 
Бувало справді се, що і Гомера 
Т1Т2 
Унівець повертали, і Шекспіра. 
Т2 
Як з пекла вирвавшись, ревла Мегера, 
ТІ Т1-Р1 
Тоді мовчала тихострунна ліра. 
Позначимо макротему "Гомер" знаком - Ті, "Шекспір" - Т2. Очевидними 
постають конекторні ряди з чергуванням трьох тем. При цьому показовим є 
використання поетом різноманіття лексичних, семантичних, граматичних засобів, на 
включення в три конекторних ряди різних частин мови, на квантифікацію макротем і 
под.: Т, - Гомер -Мегера Боян до порога надписав по бібліотеках знас блищить. 
Дієслова "знас", "блищить" макрорема; Т2 - Шекспір - ліра 
Кромвель анголами козакам-сіпакам; Тз - нас - підобгати ляху в підданство 
народ вельможний. 
Макрореми характеризують негативне ставлення Т3 "нас = народу вельможного" 
до "панських" цінностей, бо "кожен з нас Гомера ввічі знає: / Бо надписсю блищить 
він золотою / В розкішних дуків по бібліотеках..." 
Макрорема Тз репрезентує позицію автора: "О! Лучче б сніг на голову їм випав / 
Посеред літа спекою палкого, / Аніж: з гістьми такими розмовляти / І розум свій 
обом їм (Гомер і Шекспір - А.З.) показати". Автор прямо звертається до "народу 
вельможного": "Опрігсь Хміль злющий, вмер Кромвель побожний, / Підняв голову 
народ вельможний". 
У такого типу текстах спостерігається використання в одному тексті кількох 
макротем і макрорем, що створюють дисконтинуум, тобто поєднання кількох світів в 
одну цілісну, але складну картину. Важливим постає при цьому можливість 
ремінісценцій, звернення до творчості інших поетів, пресупозицій і фонових знань, 
що уводять додаткове коло лінгвокраїнознавчої інформації (Мегера // Кромвель; 
англи /І ліра). 
Способом створення дисконтинууму тексту виступає введення за допомогою 
вставлених структур різноманітних додаткових інформаційних блоків у складі 
емоційної діалогічної єдності - дискурсу, пор.: А вчора у своїй поемі я спіткав 
Англійський текст "Погеуои, Іоуе" Йанглійку покохав. О.уії! 
(Й англійську вивчив мову.) А завтра покохаю знов. 
(Англійку покохаю знову.) (С. Либонь. Трагедія народу). Подібний прийом 
досить часто використовується в науковому, публіцистичному мовленні. В художній 
639 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
прозі цей прийом є актуалізованим О. Забужко [Загнітко 2001], подібне 
спостерігається і в її науковому мовленні, пор.: З раннього дитинства я зростала в 
добрій вірі, що писання віршів то найважливіше з усіх земних занять. Завдячую цією 
солодкою злудою наелектризованій атмосфері українських шістдесятих хоча, ясна 
річ, коли маєш шість років, а дорослі круг тебе, щойно зійшовшись до гурту, 
починають екстатично декламувати рядки, котрі "в усіх на слуху", часом пошепки, 
але з тим палкіше сяючими очима, то це не може не вбитися в тяму на всеньке 
.•життя. Одначе мою віру живили й поважніші підстави. По-перше, я народилася (і 
майже до тридцяти років прожила без права виїзду) в країні, де час, здавалося, 
зупинився назавжди. (Вельми прикметно, що перша українська драма, проголошена 
"класикою соціалістичного реалізму" і нагороджена, 1930-го року, Сталінською 
премією, називалася - "Майстри часу") (О. Забужко).
загрузка...

.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.