Стрімкий науково-технічний розвиток, який став
особливо помітним у другій половині XX ст.,
характеризувався тим, що наука і техніка входили в усі сфери
людської діяльності. Лінгвістика з периферійної науки
стала однією з найвагоміших.
Суттєвою особливістю сучасної науки загалом і
мовознавства зокрема є прагнення до фундаментальних
теоретичних досліджень. Водночас з теоретичним
поглибленням пізнання свого об’єкта наука розширює
сферу практичного застосування своїх результатів.
Так, саме в другій половині XX ст. виникають такі нові
галузі мовознавства, як лінгводидактика,
інтерлінгвістика, обчислювальна, інженерна лінгвістика тощо, які
належать до галузі прикладної лінгвістики.
Прикладна лінгвістика — напрям у мовознавстві, який опрацьовує
методи розв’язання практичних завдань, пов’язаних із
використанням мови, і зорієнтований на задоволення суспільних потреб.
До традиційних проблем прикладної лінгвістики
належать укладання словників, розробка алфавітів і
систем письма, транскрипції усного мовлення та
транслітерації іншомовних слів, лінгвістичне обґрунтування
викладання рідної та іноземних мов, переклад з однієї
мови на іншу, стандартизація й уніфікація
науково-технічної термінології, укладання спеціальних
лінгвістичних довідників, створення штучних мов, удосконалення
орфографії і пунктуації, мовна культура тощо.
До нових проблем прикладної лінгвістики належать
автоматичний (машинний) переклад, створення
інформаційних мов, автоматичне анотування та
індексування документів, лінгвістичне забезпечення роботи
інформаційних систем, автоматична переробка текстової
інформації, лінгвістичне забезпечення автоматичних
систем управління (АСУ), автоматичний аналіз
(розпізнавання) й автоматичний синтез тексту та ін.
Прикладна лінгвістика тісно пов’язана з математикою,
кібернетикою та інформатикою.
Найважливіші проблеми прикладного мовознавства —
машинний переклад та інформаційна служба.
Проблемі машинного перекладу вже майже 50
років. Першого робота-перекладача демонстрували в
1954 р. у Нью-Йорку. Він перекладав окремі фрази з
російської мови на англійську. Однак оптимістичні
заявки вчених щодо можливостей автоматичного
перекладу не справдилися. Поки що результати в цій
галузі скромні. Пояснюється це багатьма труднощами,
які на сучасному етапі важко подолати. Головні з них
пов’язані з тим, що машина зовсім по-іншому, ніж
мозок людини, сприймає мову і не може так, як людина,
здійснювати аналіз і синтез тексту. Це зумовлено, по-
перше, асиметрією мовних знаків і мовлення загалом
(неоднозначність слів і фраз, невідповідність між
смисловим і формальним членуванням речень тощо).
Людина за кожною фразою бачить ситуацію, машина —
ні. По-друге, машина поки що не вміє визначати
зв’язки слів, особливо у разі вільного порядку слів, і
синтагматично членувати фрази, які поза ширшим
контекстом допускають варіативність. Нині машинний
переклад залишається проблемою, хоча створено
чимало програм перекладу нескладних текстів у СІЛА,
Великобританії, Франції, Чехії, Росії, Україні та інших
країнах. Створені також синтезатори мовлення, але й
вони не досконалі. Існує думка, що з часом машини
зможуть перекладати ділові й наукові тексти. Що ж
стосується художніх, особливо поетичних, текстів, то і в
далекому майбутньому їх переклад буде непідвладний
машині.
Однією з актуальних проблем прикладної
лінгвістики є проблема інформаційної служби, точніше
проблема лінгвістичного забезпечення
інформаційно-пошукових систем машинного типу, метою яких є
зберігання, пошук і видача інформації. З проблемою пошуку
інформації пов’язані питання компресії тексту й
автоматичного реферування. Тут велике значення має
статистика. «Читаючи» текст, машина відбирає найчас-
тотніші слова і, комбінуючи їх за певними правилами,
складає анотацію.
Незважаючи на нерозв’язані питання і
недосконалість сучасних програм, машина і нині полегшує працю
лінгвіста. Вона зберігає в пам’яті текстові ілюстрації
значень слів, може розташувати слова за алфавітом,
дати оточення кожного слова, підрахувати частоту
вживання слова тощо. Так, за допомогою машини був
створений «Частотний словник російської мови» за ре-
дакцією Л. М. Засоріної. Машина опрацювала мільйон
слововживань, що не під силу й великому колективу
науковців.
У нашій країні створено Український
мовно-інформаційний фонд Національної академії наук, завданням
якого є організація автоматизованої системи для
укладання одномовних українських та двомовних
(перекладних українсько-іншомовних й
іншомовно-українських) словників. У цьому фонді готується
фундаментальна академічна електронна лексична картотека, яку
невдовзі зможуть використовувати мовознавці для
своїх теоретичних досліджень.
Дані лінгвістики застосовують також у військовій
справі. Зокрема, створюється особлива командна
мова, яка за широкого використання технічних засобів
дає можливість у складних умовах ведення бойових
дій ефективно здійснювати зв’язок з підрозділами
(див. про це: [Колгушкин 1970]). Лінгвістичні
знання стають у пригоді й фахівцям, які займаються
кодуванням і дешифруванням. Встановлені лінгвістикою
факти використовують і в такій, здавалось би, далекій
від неї сфері, як медицина. Йдеться передусім про
лікування порушень роботи ділянок головного мозку,
які керують мовленням (докладніше див.: [Лурия
1975]).
Окреслені міждисциплінарні зв’язки мовознавства
і деякі аспекти прикладної лінгвістики засвідчують
значне зростання питомої ваги мовознавства в системі
сучасних наук і надзвичайно широкий спектр його
практичного застосування. Існує думка, що XXI ст.
буде віком кібернетики і лінгвістики.
Запитання. Завдання
1. Що є предметом мовознавства? Визначте зміст і завдання курсу
загального мовознавства.
2. Чим різняться конкретне і загальне, теоретичне і прикладне
мовознавство?
3. У чому полягає різниця між курсами загального мовознавства і
вступу до мовознавства?
4. Охарактеризуйте зв’язки мовознавства з іншими суспільними і
природничими науками.
5. Яка роль курсу загального мовознавства в підготовці вчителя-
словесника?
Література
Основна
Білецький А. О. Про мову і мовознавство. — К., 1996. — С. 11—18,
125—130,171—172.
Березин Ф. М., Головин Б. Н. Общее язьїкознание. — М., 1979. —
С. 7—49, 279—292.
Звегинцев В. А. Очерки по общему язьїкознанию. — М., 1962. —
С. 89—113.
Ахунзянов 3. М. Общее язьїкознание. — Казань, 1981. — С. 4—17.
Общее язьїкознание/ Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. —
С. 6—22.
Додаткова
Хроленко А. Т. Общее язьїкознание. Руководство к самост. работе над
курсом. — М., 1981. — С. 4—12.
Тищенко К. М. Загальна структура лінгвістичних знань //
Мовознавство. — 1989. — № 6.
Горнунг Б. В. Место лингвистики в системе наук и использование в
ней методов других наук // Вопр. язьїкознания. — 1960. — № 4.
Касевич В. Б. Проблема предмета язьїкознания // Вестник Ленин-
град. ун-та. — 1974. — № 14. — Вьіп. 3.
Иванов В. В. Единство предмета науки о язьіке // Изв. АН СССР. Се-
рия лит. и яз. — М., 1973. — Т. 32. — Вьіп. 3.
Звегинцев В. А. Научно-техническая революция и лингвистика //
Вопр. философии. — 1976. — № 10.
Котов Р. Г. Лингвистика и современное состояние машинного перево-
да в стране // Вопр. язьїкознания. — 1976. — № 5.
Пещак М. М. Мовно-інформаційний фонд Національної академії наук
України //Друкарство. — 1995. — Січень-квітень.
Пиотровский Р. Г. О коллективной паранойє в науке // Вісник
Київського лінгвістичного університету. Серія: Філологія. — 2002. — Т. 5. — № 1.
Русанівський В. М., Тараненко О. О., Широков В. А. Теоретико-лінгвіс-
тичні засади та інформаційно-комп’ютерне забезпечення україномовних
лінгвістичних інтелектуальних систем // Мовознавство. —1996. — № 4—5.