Хоча молодограматичний напрям вніс багато
нового і цінного в науку про мову, однак деякі його
твердження були суперечними і навіть помилковими.
Прийнявши положення про те, що реально існують
лише мови окремих індивідів, молодограматики
фактично утвердили індивідуальну психологію як теоретичну
основу мовознавства, що унеможливлювало
опрацювання проблеми онтології мови. Вони також
недооцінювали значення позамовних чинників, взаємодію мов і
діалектів, вплив писемної традиції тощо. Суто
емпіричний підхід до мовного матеріалу, відмова від
постановки кардинальних теоретичних проблем і яскраво
виражене психологічне забарвлення мовознавчих студій
заслонили власне лінгвістичний аналіз. Усе це не
задовольняло багатьох мовознавців. Саме тому
наприкінці XIX — початку XX ст. виникають нові лінгвістичні
школи, які виступають із критикою молодограматизму.
До них передусім належать Школа «слів і речей»,
Школа естетичного ідеалізму, неолінгвістика,
Казанська лінгвістична школа І. О. Бодуена де Куртене, а також
соціологічний напрям, заснований швейцарським
мовознавцем Ф. де Соссюром.