М. П. Кочерган Загальне мовознавство

Школа «слів і речей»

загрузка...

Одним із перших напрямів, що намагався цілком
порвати з традиціями молодограматиків, була Школа
«слів і речей».
Школа «слів і речей» — мовознавчий напрям, який висунув
принципи вивчення лексики у зв’язку з культурою й історією народу.
Сформувалась вона в 1909 р., коли став виходити в
Гейдельберзі журнал «Слова і речі», видавцями якого
були мовознавці Р. Мерінгер, В. Мейєр-Любке, Й. Мі-
ккола, Р. Мух і літературознавець М. Мурко, звідки й
назва цієї школи. Правда, ще в 1904—1907 рр.
Мерінгер опублікував у журналі «Індогерманські
дослідження» велику розвідку «Слова і речі».
Школа поставила перед собою завдання: замість
абстрактної «історії звуків» молодограматиків вивчати
історію слів, залучаючи не тільки лінгвістичний аналіз,
а й історію названої словом речі. Як зазначав Г. Шу-
хардт, «прогрес як в одній, так і в іншій галузі може
бути досягнутий лише за умови, що дослідження речей
і дослідження слів будуть іти разом». На противагу
молодограматикам, які вивчали фонетику й
морфологію і майже не торкалися семантики, Школа «слів і
речей» зосереджує увагу на семантиці слів, на розвитку
та зміні їхніх значень.
Одним із засновників Школи «слів і речей»
вважають мовознавця Туго Шухардта (1842—1927) —
професора Віденського університету. Він багато праць
присвятив найрізноманітнішим мовам (слов’янським,
кельтським, угорській, баскській, кавказьким,
хамітським, креольським), хоча найбільше його цікавили
романські мови.
Шухардт був сильним критиком (підмітив усі
слабкі місця в концепції молодограматиків), однак він не
створив власної теорії, хоча закликав мовознавців не
боятись, як молодограматики, узагальнень: «До
справжньої науки не можна підходити з улюбленим «пе
зирга сгерійаш» (не вище черевика; з лат. Зиіог, пе
зирга сгерШат «ІПевче, [суди] не вище черевика»).
У своїх працях із лексичної семантики (програмною
серед них є «Речі та слова», опублікована в 1912 р.) він
намагався знайти закономірності розвитку семантичної
системи мови, для чого передусім, за його переконанням,
необхідно створити історію слів-речей. Під річчю розуміє
і предмети, і дії, і стани; істоти й неістоти реального і
нереального світу. Між річчю і словом, на його думку,
перебуває уявлення, однак між історією речей та
історією слів існує повний паралелізм. Це твердження не
заважає йому зробити абсолютно правильні висновки про
співвідношення історії позначення і значення: 1) річ
може змінюватися при незмінності позначення; 2) річ
залишається незмінною, але змінюється позначення.
Примат семантики над фонетикою Шухардт переніс
і на етимологічні дослідження. Якщо в
молодограматиків етимологія ґрунтувалася на аналізі звукової форми
за допомогою звукових законів, то Шухардт змістив
акцент на семантичну площину, вважаючи, що
етимологія слова може бути встановлена семантично, навіть
якщо його фонетична історія не піддається з’ясуванню.
Шухардт розвинув методику дослідження
історичної лексичної семантики. Його праці вплинули на ви-
окремлення в мовознавстві особливої галузі — онома-
сіології (науки про назви), яка, зокрема, вивчає
принципи й закономірності позначення предметів і понять.
Вони також сприяли обґрунтуванню завдань і методів
вивчення словникового складу за предметними
групами, укладанню ідеографічних словників (не без впливу
ідей Шухардта Францом Дорнзайфом було створено
«Німецький словниковий склад за предметними
групами», виданий у 1932 р.).
Шухардт висунув і низку загальнотеоретичних
положень. Зокрема, він, на відміну від мовного
індивідуалізму молодограматиків, наголошував на суспільному
характері мови. З цих позицій критикує
молодограматичне вчення про звукові закони: «Фонетичні закони і
соціальний характер мови несумісні одне з одним».
Крім цього, він зазначає, що фонетичні закони
визначалися дедуктивно. Якщо ж підійти до цього питання
індуктивно, то не можна вивести закони, які не знають
винятків. Коли за фонетичними законами визнати
абсолютний характер, то поняття «виняток» втрачає сенс.
До чинників, які заперечують строгість законів, крім
аналогії, належить явище субстрату.
Причиною мовного розвитку Шухардт уважав
мовне змішування (схрещування). Поняття схрещування
мов у нього стало методологічним принципом.
Очевидним є вплив теорії хвиль Й. Шмідта, яка у Шухардта
трансформувалася в теорію «мовної безперервності». У
мовах постійно має місце процес географічного
вирівнювання. Тому немає чітких меж між діалектами і
мовами, а є поступовий перехід однієї мови в іншу. Це
положення згодом стало провідним у французькій
школі лінгвогеографії. У зв’язку з цим Шухардт
критикує теорію родовідного дерева й стверджує, що строго
генеалогічна класифікація мов взагалі неможлива.
Виходячи з концепції схрещування мов, можна
припускати, що одна й та сама мова може мати кілька предків.
Оскільки змішування зближує різні мови, то
«спорідненими» є всі мови світу. Це дає підстави для
порівняльних досліджень неспоріднених мов. Подібність мовних
структур та однорідність розвитку різних мов
зумовлені ще і спільністю психічної природи людей.
Отже, лінгвістична спадщина Шухардта і всієї
Школи «слів і речей» є неоднорідною і нерівноцінною.
Позитивним у ній є новий підхід до вивчення мови, опра-
цювання нових методик її опису, що вплинуло на
зародження лінгвістичної географії та соціологічного
напряму в мовознавстві. Однак відмова від поняття
закону загалом без заміни його чимсь іншим негативно
впливала на методику порівняльно-історичних
досліджень, оскільки позбавляла компаративіста чітких
критеріїв.

загрузка...
загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.