М. П. Кочерган Загальне мовознавство

Школа естетичного ідеалізму

загрузка...

На початку XX ст. виникла нова течія в
мовознавстві, яка отримала назву «Школа естетичного ідеалізму».
Школа естетичного ідеалізму — мовознавчий напрям,
представники якого виступали із критикою молодограматизмуз позицій так
званої естетичної філософії мови і розглядали мову як творчу
діяльність індивіда.
Естетичною названа тому, що естетика в цій школі
оголошена «альфою і омегою» мовознавства, а
ідеалістами йменували себе самі представники цієї
мовознавчої течії.
Засновником Школи естетичного ідеалізму є
німецький учений Карл Фосслер (1872—1949) — професор
Мюнхенського університету, знавець романських мов
і літератур, автор досліджень творчості Жана Расіна,
Жана Лафонтена, Фелікса Лопе де Веги, Аліг’єрі Данте
та ін.
Найвизначнішими мовознавчими працями Фоссле-
ра є «Позитивізм й ідеалізм у мовознавстві»
(опублікована в 1904 р., вважається його програмним
дослідженням), «Мова як творчість і як розвиток» (1905),
«Дух і культура в мові» (1925), «Культура і мова
Франції» (1923; тут автор застосовує свої теоретичні
принципи до дослідження історії конкретної мови).
Лінгвістична концепція Фосслера ґрунтується на
філософії мови Гумбольдта, поглядах італійського
філософа й естетика Бенедетто Кроче й ідеалістичній
філософії Гегеля.
Фосслер виступив із різкою критикою молодогра-
матизму. Молодограматиків він називає
позитивістами, а представників своєї школи (Е. Лерха, Л. Шпіт-
цера, X. Харцфельда, X. Райнфельдера, В. Клемперера
та ін.) — ідеалістами. Учений зазначає, що під цими
термінами слід розуміти не різні філософські системи,
а два напрями в методах пізнання. Ідеалізм як творче,
на його думку, начало протиставляється механіцизму
(позитивізму) як науковій задубілості й обмеженості.
Якщо позитивісти — це вчені, які найближчою метою
вважають точний опис наявних фактів, то ідеалісти
прагнуть до встановлення причинового зв’язку між
явищами, тобто є діалектиками. Ученому, на думку Фоссле-
ра, не можна обмежуватися описом фактів. Він мусить
розв’язувати важливі проблеми, порушені Гумбольдтом.
Фосслер вважає мовознавство історичною наукою.
Услід за Гумбольдтом мову визначає як «вираження
духа». Закони розвитку мови пропонує вивчати не
автономно, а як вияв «діяльності духа», що знаходить
своє вираження в мовній експресії. Тому мовознавець
повинен досліджувати механізм мовної експресії.
Фосслер, як і Гумбольдт, розглядає проблему причин
мовного розвитку і творчого характеру мови. Однак деякі
положення Гумбольдта гіпертрофуються, внаслідок
чого концепція мови стає однобічною, звуженою.
Ще одним складником фосслерівської концепції
стало вчення італійського естетика й філософа Бенедетто
Кроче (1866—1952), який у своїй праці «Естетика як
наука про вираження і як загальна лінгвістика» (1902)
висловив такі думки: 1) мовленнєвий акт є творчим
актом, що зближує мову з мистецтвом; 2) мовознавство
й естетика мають один і той самий об’єкт дослідження,
тому філософія мови і філософія мистецтва — одне й
те саме; 3) лінгвістика є складовою частиною загальної
естетики; 4) лінгвістика, як і естетика, не має нічого
спільного з логічним пізнанням і повинна
ґрунтуватися на інтуїтивному пізнанні.
Відштовхуючись від цих положень Кроче, Фосслер
стверджує, що нове мовознавство повинно забезпечити
суто естетичний і естетико-історичний розгляд мови. Як
і Кроче, основною функцією мови він вважає естетичну і
закликає саме з цього погляду вивчати мову. До того ж,
на його думку, насамперед слід досліджувати творчий
акт індивіда, тобто говоріння, бо «будь-яка зміна й
розвиток мови в кінцевому підсумку є продуктом смаку
або естетичного чуття мовця» і «сама можливість і сам
факт здійснення такої зміни зумовлені глибоко
прихованим, майже непомітним естетичним механізмом».
Мовні цінності, наголошує Фосслер, творять вибрані
особистості. Як шедеври мистецтва створюються
окремими людьми (Данте, ПІекспір, Гете, Рафаель тощо), так
і кожен мовний вираз створений індивідом. Отже, «за
своєю суттю будь-який мовний вираз є індивідуально-
духовною творчістю, а мова загалом — виявом
національного характеру через геніальну особистість».
Правда, тут же Фосслер зауважує, що розвиток мови
проходить через індивідуальну мовну творчість за умови,
коли інші індивіди її сприймуть. Саме в цьому
розумінні мова стає «колективною творчістю». Отже, у
процесі розвитку мови діють дві сили: творча особистість
й інертна маса, яка наслідує й повторює створене
особистістю, приймає або відхиляє новації, вживає, зберігає й
поширює їх.
Згідно з Фосслером мовознавством у справжньому
значенні цього слова є тільки стилістика, бо лише вона
вивчає реальність у мові — індивідуальну духовну
творчість. Стилістика охоплює всю лінгвістику. Фонетика,
морфологія, синтаксис і лексикологія «повинні повністю
розчинитися в естетичному розгляді мови».
Мовознавство є складовою частиною естетики. Зважаючи на це,
мову слід розглядати від більших до дрібніших
одиниць (виходячи зі стилістики, через синтаксис — до
морфології та фонетики). Зворотний порядок аналізу
провокує «хибний причиновий зв’язок». Слід
зауважити, що Фосслер заперечує самостійний і узагальню-
вальний характер слова, вважаючи, що з кожним
творчим актом людина вкладає в слово неповторний зміст,
надає йому своєрідного естетичного забарвлення. Це
цілком узгоджується з іншим твердженням щодо
мови: узагальненої (абстрактної) мови не існує.
Як і Кроче, Фосслер різко протиставляє
мовознавство і логіку: «мова не має логічної природи і не може
бути піддана логічному розгляду»; «поняттями можна
мислити, а не говорити»; у мові маємо справу з
уявленнями (враженнями, образами), а не з поняттями.
Отже, Фосслер виступає за перетворення
лінгвістики на інструмент внутрішнього світу людини, тобто на
інструмент дослідження творчих аспектів людської
мови. Його заслуга в тому, що він поставив перед
мовознавством нові завдання: лінгвістичне вивчення
стилістики, дослідження співвідношення мови
письменників і загальнонародної мови та зв’язку історії
культури з розвитком мови.
Істотним недоліком наукової концепції Фосслера є
гіпертрофія естетичної функції мови, недооцінка
суспільного чинника, ототожнення історії розвитку мови з
історією мистецтва, а мовознавства зі стилістикою,
відірваність мови від мислення.
Школа естетичного ідеалізму довго була популярною і
сприймалась багатьма вченими як альтернатива
порівняльно-історичному мовознавству. Із 30-40-х років XX ст.
втратила популярність, хоч існувала до середини XX ст.

загрузка...
загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.