М. П. Кочерган Загальне мовознавство

Історичні й методологічні основи структуралізму

загрузка...

У період між першою і другою світовими війнами
виник новий лінгвістичний напрям, опозиційний до
молодограматизму й порівняльно-історичного
мовознавства взагалі. Він отримав назву структуралізм.
Структуралізм — мовознавчий напрям, для якого характерне
розуміння мови як чітко структурованої знакової системи і прагнення
до суворого (наближеного до точних наук) формального її опису.
Появу цього напряму зумовили успіхи в інших
галузях наукового пізнання й виникнення нових
філософських течій.
У всіх науках відбулася переоцінка результатів,
досягнутих на основі індуктивних методів. Фізики
відкрили недоступні для безпосереднього спостереження
елементи атома — електрони, протони, нейтрони.
Російський учений І. П. Павлов здійснив відкриття у
сфері фізіології центральної нервової системи.
Виникла кібернетика, основним об’єктом дослідження якої
є кібернетичні системи, що розглядаються абстрактно,
незалежно від їх матеріальної природи. Усе це було
досягнуто на основі дедуктивних мисленнєвих процедур,
що позначилося на поглядах щодо значення
індуктивних і дедуктивних прийомів дослідження. Показовим є
висловлення німецького філософа Е. Гуссерля:
індуктивна логіка уподібнена дерев’яному залізу. На
переоцінку значення індуктивних і дедуктивних прийомів
аналізу мала певний вплив і математизація різних
галузей знання.
Методологічною основою структуралізму була
філософія неопозитивізму, особливо ідеї австрійських
філософів Рудольфа Карнапа (1891—1970), який
опрацьовував теорію логічного синтаксису мови науки, Лю-
двіга Вітгенштейна (1889—1951), котрий запропонував
програму побудови штучної «ідеальної» мови,
прообразом якої є мова математичної логіки, а також англійця
Бертрана Рассела (1872—1970), який розвинув
дедуктивно-аксіоматичну побудову логіки для логічного
обґрунтування математики.
Теорія структуралізму і зразок нової методики
лінгвістичного аналізу вперше були викладені
наприкінці 20-х років XX ст. у працях представників Празької
школи структуралізму. Саме вчені Празького осередку
застосували термін структура у значенні «побудова,
організація системи». Незабаром з’явилися праці зі
структурної лінгвістики в США і Данії.
Структуралізм не являв собою єдиного напряму.
Однак для всіх його напрямів спільним є: 1)
твердження, що синхронне дослідження мови — головне
завдання мовознавства; 2) прагнення вивчити й описати факти
мови передусім як особливого явища; 3) формалізація
лінгвістичного аналізу й пошуки об’єктивних методів
вивчення й опису мови (спроба підвести мовознавство
до рівня математичних наук); 4) структурне
членування мови й поняття рівня.
Крім спільних рис, кожне відгалуження
структуралізму має свої особливості. Чітко виокремилися три
структуральні традиції: 1) Празька лінгвістична
школа; 2) копенгагенський структуралізм; 3)
американський дескриптивізм. Дехто виділяє як окреме
відгалуження Лондонську лінгвістичну школу Джона Фьорса.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.