М. П. Кочерган Загальне мовознавство

Празька лінгвістична школа

загрузка...

«Празький лінгвістичний осередок» був заснований у 1926 р. Із короткою програмою осередку його представники виступили на міжнародному лінгвістичному конгресі в Гаазі в 1928 р. Із 1929 до 1939 р. «Праці» осередку друкувалися французькою мовою. У першому їх випуску опубліковано «Тези Празького лінгвістичного осередку» — програмовий документ цього структурального напряму. До осередку входили чеські мовознавці Вілем Матезіус (1882—1945), Богуміл Трнка (1895—1984), Богуміл Гавранек (1893—1978), Ян Мукаржовський (1891—1975), пізніше Володимир Скалічка (1909—1991), Йозеф Вахек (1909—1996), а також російські мовознавці Микола Трубецькой (1890—1938), Роман Якобсон (1896—
1982) і Сергій Карцевський (1884—1955).
У своїй теорії празькі лінгвісти спиралися на вчення Соссюра, Бодуена де Куртене і деякі ідеї Фортунатова. Зокрема, поняття структури мови йде від Соссюра, а поняття функції — від Бодуена де Куртене. Вони заперечили тезу Соссюра про неподолання меж між синхронією і діахронією: «Кращим способом для пізнання суті мови є синхронний аналіз сучасних фактів», однак «не можна зводити непрохідну стіну між методом синхронічним і діахронічним». Одним із найвагоміших досягнень Празької школи є положення про те, що синхронії й діахронії однаковою мірою притаманний системний характер. Водночас пражці наголосили на неможливості усунення поняття еволюції з синхронічного опису мови, вважаючи серйозною помилкою розглядати статику й синхронію як синоніми: «Синхронічний опис не може цілком усунути поняття еволюції, позаяк навіть у синхронічно розглядуваному секторі мови завжди наявне усвідомлення того, що дана стадія змінюється стадією, яка перебуває у процесі формування».
Празькі структуралісти сприйняли й творчо
розвинули і другу основну ідею Соссюра — концепцію мови
і мовлення. У працях Трубецького це протиставлення
стало основою розмежування фонології й фонетики.
Чи не найбільшою заслугою пражців є
інтерпретація мови як функціональної системи, тобто як
«системи засобів вираження, що служать якійсь певній меті».
Застосувавши системно-функціональний підхід до
аналізу звукової системи мови, празькі структуралісти
замість декларативних тверджень про системність мови
наочно довели правильність положення Соссюра про те,
що в мові важливими є не звуки і значення самі по собі,
а відношення між звуками і значеннями, що
«матеріальний зміст […] фонологічних елементів менш
суттєвий, ніж їх взаємозв’язок усередині системи». Трубе-
цькой увів поняття опозиції (що є суттєвим внеском у
мовознавство) і на його основі довів, що два різні звуки
можуть в одній мові виступати як різні фонеми, а в
іншій — як одна. Усе залежить від системи
протиставлень (опозицій), яка має місце в кожній мові. Головним
є не те, що звуки утворюють систему, а те, що у
фонологічних дослідженнях потрібно виходити із системи.
Найповніше погляди Празької школи щодо фонології
викладено в капітальній праці Трубецького «Основи
фонології» (1938).
Пражці зацікавилися питанням, як мова
використовує свою фонологічну систему для творення таких
мовних одиниць, як морфема, слово, речення. Так з’явились
нові розділи мовознавства — морфонологія
(морфологічне використання фонологічних відмінностей),
фонологія слова, фонологія синтагми.
Поняття і методи, опрацьовані на фонологічному
матеріалі, згодом були застосовані пражцями для до-
слідження інших рівнів мови. Так, наприклад, Якобсон
застосував методику опозиційного аналізу в
дослідженні граматичних категорій і обґрунтував положення про
бінарність граматичних опозицій.
Функціональний підхід застосовувався пражцями
до мови в цілому. Так виникла проблема функцій мови
і функціональних стилів. Найбільшу увагу празькі
лінгвісти зосереджували на стилі художньої
літератури. Результатом функціонального підходу до
літературних мов стало виникнення особливої лінгвістичної
дисципліни — історії літературних мов.
Помітним внеском Празької лінгвістичної школи в
синтаксичну теорію є вчення Матезіуса про актуальне
членування речення (див. тему «Синтаксичний
рівень»). Матезіус висловлює думку про принципову
відмінність між формальним членуванням речення
(виділення підмета і присудка), яке показує його
граматичну структуру, і поділом речення на тему і рему, який
виявляє його «функціональну перспективу».
Серед оригінальних ідей пражців — теорія мовних
контактів і мовного союзу (об’єднання мов за
подібністю, що зумовлена контактуванням, взаємовпливами)
Трубецького й типологічні ідеї Скалічки. Скалічка
обґрунтував необхідність структурного порівняння мов
незалежно від їхніх генетичних зв’язків. Оглядаючи
типологічні студії попередніх часів, він указує на їхню
прямолінійність, огрублення. Наявність одного з
типологічних явищ (флексії, аглютинації тощо) не
виключає наявності інших, однак вони можуть неоднаково
комбінуватись у різних мовах, а це якраз і
характеризує відповідні мови. Можна говорити про суто
флективний, суто аглютинативний тип і т. д. як про деякі
ідеальні еталони, яким різною мірою відповідають
конкретні мови. Скалічка вказав також на те, що
морфологічна структура — не єдина основа для типології.
Він один із перших проводив зіставні дослідження
фонологічних структур різних мов.
Уявлення про наукові здобутки Празької школи не
будуть повними, якщо не згадати вчення Карцевсько-
го про асиметрію мовного знака, викладеного у статті
«Про асиметричний дуалізм мовного знака» (1929),
основна ідея якого зводиться до того, що «знак і
значення не покривають один одного повністю. їх межі
не збігаються в усіх точках: один і той самий знак має
декілька функцій, одне й те саме значення виражаєть-
ся декількома знаками. Будь-який знак є «омонімом» і
« синонімом » одночасно ».
Отже, для вчених Празької лінгвістичної школи
характерне максимально широке розуміння об’єкта
лінгвістики (цим празький структуралізм вигідно
відрізняється від інших шкіл структуралізму). Вони
не відмовилися від вивчення семантики, історії мови,
зовнішньолінгвістичної проблематики. Скалічка у
статті «Копенгагенський структуралізм і Празька школа»
(1948) виділяє три проблеми мовознавства: «1)
відношення мови до позамовної дійсності, тобто проблему
семасіологічну; 2) відношення мови до інших мов,
тобто проблему мовних відмінностей; 3) відношення мови
до її частин, тобто проблему мовної структури».
Празька лінгвістична школа стала помітним
явищем в історії мовознавства. її вплив на розвиток
світової науки про мову завжди був відчутним. Основні ідеї
пражців не втратили своєї актуальності й нині. За
зразком Празької лінгвістичної школи було створено
лінгвістичний осередок у Данії, який, щоправда, відійшов
від дослідницького спрямування й методики
дослідження празьких структуралістів.

загрузка...
загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.