М. П. Кочерган Загальне мовознавство

Копенгагенський структуралізм (глосематика)

загрузка...

Однією з найоригінальніших структуральних течій
є копенгагенський структуралізм.
Копенгагенський (датський^структуралізм, або глосематика (від
грец. фоззета, род. відм. фоззетаїоз «слово»), —лінгвістична
течія структуралізму, яка мала на меті створення універсальної
лінгвістичної теорії; трактує мову як абстрактну структуру й описує її
суто формальними способами без звертання до її субстанцій
(реального змісту і звучання).
Тривалий час був найвпливовішим і
найавторитетнішим структуральним напрямом. Виник у 1931 р.
внаслідок об’єднання датських мовознавців у
лінгвістичне товариство, так званий Копенгагенський
осередок. Засновником осередку був Луї Єльмслев (1899—
1965) — директор Інституту лінгвістики і фонетики
при філософському факультеті Копенгагенського
університету. Крім Єльмслева, до осередку входили Вігго
Брьондаль (1887—1942), Ганс Ульдалль (1907—1957),
Кнут Тогебю (1918—1974), Ганс Сьоренсен (нар. 1911).
Теоретичними джерелами цього напряму було
вчення Соссюра і логістична теорія мови Уайтхеда, Рассела
та Карнапа. Із теорії Соссюра копенгагенці запозичили
ідею про розрізнення мови та мовлення, розуміння мови
як системи знаків, положення про те, що мова — це
форма, а не субстанція і в мові нема нічого, крім
відмінностей (чиста структура відношень), а також про те, що
мова повинна розглядатися в самій собі й для себе.
Неопозитивізм (ідеї Уайтхеда, Рассела, Карнапа та ін.)
вплинув на розвиток структуралізму взагалі, однак
послідовне вираження його принципи знайшли саме в
глосематиці. Навіть Єльмслев визнав, що визначене ним
поняття структури як чистої форми і чистих відношень
запозичене в Карнапа: «За Карнапом, кожне наукове
твердження повинно бути твердженням про
співвідношення, які не передбачають опису самих елементів, що
входять у співвідношення». Важливою передумовою
створення загальної теорії мови як системи обчислень
було те, що внаслідок розвитку математичної теорії
виникло поняття математики як знакової системи, яка
конструюється відповідно до певних формальних правил.
Програма копенгагенських структуралістів була
викладена Брьондалем у першому номері журналу
копенгагенського осередку «Лінгвістичні праці» (1939).
Метою лінгвістики, зазначається в праці, є створення
загальної (логічної) граматики, в якій мова повинна
розглядатися в панхронічному аспекті, тобто повинні
досліджуватися загальнолюдські чинники, що діють на
кожній стадії розвитку кожної окремої мови.
Свою лінгвістичну теорію копенгагенські
структуралісти назвали глосематикою для того, щоб
акцентувати на принциповій відмінності їхньої теорії від
традиційного мовознавства.
Творцем глосематики вважають Луї Єльмслева —
автора багатьох праць, у яких розвинуто ідеї цієї
мовознавчої течії. Найважливішими з них є «Мова і
мовлення» (1942), «Основи лінгвістичної теорії» (1943), «Метод
структурного аналізу» (1950), «Пролегомени1 до теорії
мови» (1943). Остання праця найповніше розкриває
глосематичну теорію. У ній ідеться не про якусь
конкретну мову (датську, англійську, німецьку тощо), а
про мову загалом як певну систему, тобто даються
положення, що повинні підходити до будь-якої мови не-
1 Пролегомени (грец. ргоіедотепа, від ргоіедо «кажу
заздалегідь») — вступні пояснення, преамбула, попередні відомості про
предмет, поняття; передмова.
залежно від генеалогічної й типологічної
класифікацій. Іншими словами, Єльмслев робить спробу
створити загальну теорію мови.
Лінгвістика, на думку Єльмслева, має досліджувати
мову не як механічне поєднання позамовних
(фізичних, фізіологічних, психологічних, логічних,
соціологічних) явищ, а як самодостатнє ціле, структуру 8ііі £епегіз
(своєрідну). Водночас лінгвістична теорія повинна
нехтувати відхиленнями в мовленні і шукати «постійне,
яке лежить в основі змін», те, що робить мову мовою,
якою б вона не була. Лінгвістична теорія має
відповідати трьом вимогам: несуперечливості, простоті й
повноті (вичерпності).
Точні науки пішли значно вперед порівняно з
соціальними, бо мають справу тільки з відношеннями між
речами, з функціями. Такий самий підхід повинен бути
й щодо мови. Тому метою глосематики є опрацювання
такого методу опису мови («алгебри» мови), «який
оперував би невизначеними єдностями» і став основою
створення дедуктивної теорії мови.
Об’єктами дослідження є тексти. Необхідно
створити процедурний метод, за допомогою якого можна було
б описати не тільки якісь конкретні датські тексти, а й
усі тексти, навіть уявні. «Користуючись інструментом
лінгвістичної теорії, — зауважує Єльмслев, — ми
можемо вилучити з вибірки текстів запас знань, який знову
можна використати на інших текстах. Ці знання
стосуються не тільки і не стільки процесів або текстів, із
яких вони вилучені, а системи, або мови, на основі якої
побудовані всі тексти певної природи і з допомогою
якої ми можемо побудувати нові тексти». Однак
індуктивний аналіз даних проводиться лише на
початковому етапі, далі — вже дедуктивний.
Лінгвістична термінологія Єльмслева не має нічого
спільного з традиційною лінгвістичною термінологією
(немає таких термінів, як родовий, давальний і т. д.
відмінки, керування, прилягання тощо; немає специфічних
термінів для фонетики, морфології, синтаксису). Він
уводить загальні, універсальні терміни, що ґрунтуються
на відношеннях між мовними елементами, тому їх
можна застосувати і до фонем, і до морфем, і до слів, і до
речень: 1) взаємозалежності, за яких один член
передбачає існування іншого і навпаки, називаються інтерде-
пенденціями (англ. іпіегйерепйепсе «взаємозалеж-
ність»); 2) однобічні залежності, за яких один член
передбачає існування іншого, але не навпаки, називаються
детермінація ми (англ. Леіегтіпаііоп «визначення»);
3) вільніші залежності, в яких обидва члени є
сумісними, але жоден із них не передбачає існування іншого,
називаються констеляціями (англ. сопзіеіаііоп
«сузір’я»). Елементи залежностей Єльмслев називає
об’єктами, а сам аналіз — діленням. Аналіз тексту полягає
в поетапному членуванні. Об’єкт, що аналізується, —
це клас, інші об’єкти, які встановлено наступним
членуванням, — сегменти класу, а об’єкти третього
членування — сегменти сегментів. Класи у мовленні —
ланцюжки, а сегменти цих класів — частини ланцюжків.
Класи в системі — парадигми, а сегменти класів у
системі — члени парадигми. Таку процедуру в цілому
Єльмслев називає дедукцією. Єльмслев, намагаючись
перетворити лінгвістику на точну науку, бере за основу
методики досліджень метод дедукції, який
притаманний математичним наукам. Індукція, яка не допускає
формулювання загальних понять, за його
переконанням, не може забезпечити несуперечливий і простий
опис. Як образно висловився автор «Пролегоменів»,
індукція «звичайно є ближчою до поезії, ніж до чистої
науки».
Мета аналізу не просто у членуванні мови на все
менші одиниці, а у встановленні взаємозалежностей
між ними і в об’єднанні їх у класи, що мають спільні
функції. Єльмслев один із перших спробував
систематизувати наявні в мові функції, використовуючи
поняття константи і змінної.
Він услід за Соссюром розглядає мову як знакову
систему. Специфіка мови як знакової системи в тому,
що в неї «можуть бути переведені всі інші семіотики».
Усі знаки мови, кількість яких необмежена,
складаються з незнаків, тобто фонем, кількість яких
обмежена. Такі незнаки вчений називає фігурами.
Аналіз знаків Єльмслев проводить у плані
вираження і плані змісту (це його терміни, які згодом
поширилися в лінгвістиці). Однак зміст і
вираження вжиті ним не в традиційному значенні (не як
значення і форма, субстанція і форма). І у плані змісту, і
у плані вираження він виділяє субстанцію та форму.
Субстанцією змісту є мовна інтерпретація
відображеного в мозку людини зовнішнього світу, а формою
змісту є спосіб упорядкування і комбінації ідей, тоб-
то система моделей, яка представляє систему значен-
нєвостей (цінностей). Субстанція змісту є однією й тією
самою для всіх мов, а форма змісту в кожній мові своя,
власна і неповторна. Визначальною для Єльмслева є
форма. Мову потрібно вивчати як форму. Субстанція, куди
входять, наприклад, фонетика й семантика, — нелінгві-
стичний предмет, вивчати який повинні інші
спеціальні (нелінгвістичні) науки, такі, як фізика, психологія
тощо. У статті «Метод структурного аналізу в
лінгвістиці» Єльмслев писав: «Будь-який звук може бути
замінений іншим звуком або буквою, або умовленим
сигналом, система ж залишається тією самою».
Вивчення форми змісту Єльмслев називає плере-
матикою (грец.ріегез «повний»), а відповідні одиниці —
плеремами; вивчення форми вираження називає
кенематикоЮу а відповідні одиниці — кенемами (не
фонемами). План вираження і план змісту мовних
одиниць і уявлення датського вченого про предмет
мовознавства (глосематики) можна зобразити такою
схемою:

загрузка...

Для мовознавства, стверджує Єльмслев, надзвичайно
важливо зафіксувати відношення між
досліджуваними одиницями. Для цього потрібно мати «метод, який
дає змогу в певних умовах звести дві сутності до
однієї» або «ототожнити дві сутності», тобто визначити
варіанти й інваріанти. Таким методом він вважає
комутацію — операцію, що полягає в заміні одного
елемента іншим. Якщо заміна якогось елемента одного плану
іншим елементом того самого плану зумовлює зміну в
протилежному плані мови, то ці два елементи є
самостійними елементами системи, інваріантами. Якщо ж
такої зміни немає, то це є варіанти одного інваріанта.
Поняття інваріантів і варіантів дозволяє ототожнювати
елементи, зводити їх до обмеженої кількості
найпростіших елементів.
Усе наведене вище — тільки найголовніші ідеї
глосематики. У 40—60-ті роки це відгалуження структуралі-
зму стало широко відомим у всьому світі, однак його
оцінка була неоднозначною — від різко негативної до
позитивної. Наприклад, французький мовознавець А. Мар-
тіне порівняв глосематику з «баштою зі слонової кості».
Позитивним у копенгагенському структуралізмі
було прагнення опрацювати точний метод аналізу, який
спирається на дані математичної логіки. Глосематики
розширили поняттєвий апарат мовознавства,
запропонували цінні методологічні принципи. Науковці вважають,
що глосематика може бути корисною для створення
формальних універсальних мов (мов-посередників) для
машинного перекладу і для створення типологічної
класифікації мов.
В історію науки глосематика ввійшла як спроба
гранично абстрагованого від будь-якої конкретики
підходу до мови. Будучи загальною дедуктивною теорією
мови, вона стала однією з перших спроб поєднання
лінгвістики з формальною логікою і тим вплинула на
вдосконалення методів дослідження мови. Такі глосе-
матичні терміни, як схема, комутація, детермінація,
кореляція, реляція, план вираження, план змісту,
конкретні типи функцій та ін., увійшли в лінгвістику.
Недоліком глосематики є значне звуження і
збіднення об’єкта дослідження, відірваність мови від людини,
суспільства, культури, історії, а також перебільшення
ролі відношень за рахунок елементів, що співвідносяться.
На основі глосематики не можна досліджувати
реальні мови і не можна зводити мовознавство до
побудови схем, як це роблять глосематики. Як зауважує
В. М. Алпатов, «колись впливова глосематика нині
стала історією» [Алпатов 1998: 176].

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.