М. П. Кочерган Загальне мовознавство

Комунікативна лінгвістика

загрузка...

Лінгвістика тексту і дискурс безпосередньо
пов’язані з комунікативною лінгвістикою.
Комунікативна лінгвістика — напрям сучасного мовознавства,
який вивчає мовне спілкування, що складається з таких
компонентів, як мовець, адресат, повідомлення, контекст, специфіка
контакту та код (засоби) повідомлення.
Умовою успішної комунікації є бажання її
учасників спілкуватися (налаштованість на співпрацю); за
відсутності такої кооперації виникає конфліктна
комунікативна поведінка. На думку американського
логіка Г. Грайса, успішна комунікація можлива за
умови дотримання чотирьох максимів: інформативності
(висловлення повинно бути змістовним), істинності
(говорити тільки правду), релевантності (говорити
тільки те, що стосується справи), ясності, чіткості
(говорити коротко і зрозуміло).
Важливим чинником у спілкуванні є дотримання
мовленнєвого етикету — прийнятої певним
суспільством системи стійких норм спілкування для
встановлення мовленнєвого контакту співбесідників,
підтримки спілкування відповідно до їхніх соціальних ролей
чи рольових позицій. У кожному мовному суспільстві
виробилися певні стереотипи мовленнєвої поведінки:
звертання на ти чи Ви, звертання по імені чи інакше,
специфічні форми спілкування між старшими і молод-
шими, а також форми привітання, прощання,
знайомства, вибачення, вираження вдячності, поздоровлення,
побажання, прохання, запрошення, поради, згоди, відмови,
схвалення, співчуття тощо.
Мовленнєвий етикет характеризується яскравою
національною специфікою, пов’язаною з неповторною
мовленнєвою поведінкою, звичаями, ритуалами, невер-
бальною комунікацією представників певного етносу.
Йому притаманна фразеологізована система формул
(укр. Ласкаво просимо!, рос. Добро пожаловатьі, болг.
Добре дошлиі, англ. Уои аге юеісотеї, укр. Скільки літ,
скільки зимі, Хай щаститьі, 3 води і росиі, Красно
дякуюі, рос. С легким паромі та ін.).
Розуміючи важливість мовленнєвого етикету для
комунікації, вчені багатьох країн, у тому числі
України, звернулися до його всебічного вивчення. Відомими
є такі праці: Костомаров В. Г. Русский речевой зтикет
(Рус. яз. за рубежом. — 1967. — № 1); Формановс-
кая Н. И. Русский речевой зтикет (М., 1983); її ж
Русский речевой зтикет: лингвистические и методологи-
ческие аспектьі (М., 1987); її ж Речевой зтикет и
культура общения (М., 1989); Гольдин В. Е. Речь и зтикет
(М., 1983); Фабіан М. П. Етикетна лексика в
українській, англійській та угорській мовах (Ужгород, 1998);
Радевич-Винницький Я. К. Етикет і культура
спілкування (Львів, 2001).
Значне місце в комунікативній лінгвістиці належить
теорії мовленнєвих актів, тобто цілеспрямованих
мовленнєвих дій, здійснюваних відповідно до прийнятих у
суспільстві правил мовленнєвої поведінки. Основними
ознаками мовленнєвого акту є намір (інтенціональність),
цілеспрямованість і конвенціональність (дотримання
прийнятих у соціумі норм мовленнєвої поведінки).
Теорія мовленнєвих актів сформувалася в
лінгвістичній філософії під впливом ідей В. Вітгенштейна про бага-
тоаспектність (поліфункціональність) мови і її
нерозривність з формами життя: взаємодія мови і життя
оформляється у вигляді регламентованих суспільних «мовних
ігор». Основи теорії мовленнєвих актів закладені
англійським філософом Дж. Остіном (1911—1960).
Популярним є вчення Остіна про три рівні
мовленнєвого акту: іллокуція (відношення мовлення до мети,
мотивів і умов здійснення комунікації), перлокуція
(вплив на свідомість та поведінку адресата,
виникнення нової ситуації), локуція (використання мовних за-
собів для досягнення мети). Остін визначав як іллоку-
цію наказ, інформування, попередження, а як перлоку-
цію — переконання, досягнення мети, реакцію подиву,
страху, обман. Так, наприклад, речення Я зайду до Вас
може мати різну іллокуцію (повідомлення, обіцянка,
погроза тощо). На цьому ґрунті виникло вчення про
непрямі мовні акти. Наприклад: Я хотів би побути сам
(прохання до присутніх вийти); У кімнаті душно
(прохання відчинити вікно) тощо.
У мовленнєвих актах беруть участь мовець і
адресат. Вони повинні мати якусь кількість спільних
мовленнєвих навиків (мовленнєву компетенцію),
знань та уявлень про світ. Крім цього, до
мовленнєвих актів належать обставини мовлення — той
фрагмент дійсності, якого стосується його зміст.
Здійснити мовленнєвий акт означає вимовити
членороздільні звуки певної мови, побудувати висловлення зі слів
за граматичними правилами, надати вислову смисл і
референцію (локуцію), цілеспрямованість
(іллокуцію), викликати бажані наслідки (перлокуцію), тобто
вплинути на свідомість або поведінку адресата,
створити нову ситуацію.
З комунікативною лінгвістикою тісно пов’язана
прагматика, яка вивчає комплекс проблем, що
стосуються мовця, адресата, їхньої взаємодії в комунікації,
а також ситуації спілкування. Інтенсивний розвиток
прагматики, який припадає на другу половину XX ст.,
пов’язаний з розвитком теорії мовленнєвих актів
Дж. Остіна, Дж. Серля, 3. Вендлера. З’явилось
чимало наукових праць, присвячених явним і прихованим
цілям висловлювання, мовленнєвій тактиці,
принципам співробітництва, ставленню мовця до
висловлюваного, інтерпретації мовлення, впливу висловлення на
адресата, на його зміни емоційного стану, поглядів,
оцінок, на його вчинки, впливу мовленнєвої ситуації на
тематику і форми комунікації та ін. [ЬеесЬ О. N. 1983;
Ьєуіпзоп 81. 1983; Степанов 1981; Бульїгина 1981].
Прагматика вивчає мовлення в межах загальної
теорії людської діяльності. На цьому ґрунті виникло
вчення про перформативи (від лат. регіогто «дію»), під
якими розуміють висловлення, рівнозначні дії,
вчинку. Наприклад: Я оголошую війну; Я клянусь; Я
заповідаю; Я прошу вибачення; Я наказую усунути
недоліки; Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю
народу України, прагнучи створити демократичне су-
спільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення
прав і свобод людини, шануючи національні права всіх
народів, дбаючи про повноцінний політичний,
економічний, соціальний і духовний розвиток народу України,
визнаючи необхідність побудови правової держави,
маючи на меті утвердити суверенітет і
самоврядування народу країни, проголошує державний
суверенітет України як верховенство, самостійність,
повноту і неподільність влади Республіки в межах її
території і рівноправність у зовнішніх зносинах (З
«Декларації про державний суверенітет України»,
прийнятої Верховною Радою 16 липня 1990 р.). Тут дія
виражається самим мовленнєвим актом (так, присяга
неможлива без проголошення тексту; проголошуючи
перформатив, мовець не описує й не називає дію, а
здійснює її). Саме тому перформатив не може отримати
істиннісну оцінку. Поняття перформатива введено
Дж. Остіном. У його концепції це поняття було
пізніше зближене з поняттям іллокутивної сили, тобто
комунікативної спрямованості висловлення.
Отже, прагматика охопила багато проблем, які
раніше вивчалися в риториці та стилістиці,
комунікативному синтаксисі, теорії мовленнєвої діяльності, теорії
комунікації й функціональних стилів, соціолінгвістиці,
теорії дискурсу та ін.
З проблемою комунікації пов’язана низка нових
тем, що привернули увагу дослідників в останні роки.
Серед них можна назвати такі: лінгвістика брехні
(особливо популярна в Німеччині), особистість комунікан-
та (досліджується типологія мовних особистостей, де
виділяють, з одного боку, поняттєво-логічний тип,
асоціативний тип і тип «хамелеон», який здатний
набувати ознак як першого, так і другого типів, а з іншого
боку — авторитарний і демократичний типи, а також
такі мовні типи, як типовий учитель, типовий
професор, типовий лікар, типовий дипломат, типовий
студент, типовий телеведучий, типовий українець, грузин,
італієць тощо).
Предметом сучасної лінгвістики стали й перешкоди
ефективності спілкування, так званий комунікативний
шум, комунікативні збої, тобто різноманітні помилки,
надто велика метафоричність, неточність вираження
думки, паузи, алогізми, непослідовність, обман,
незнання особливостей, головно мовної компетентності
адресата, розбіжність обсягу внутрішнього словника в кому-
нікантів, розбіжність їхніх концептуальних систем,
різні психічні особливості комунікантів (емоційність,
характер, темперамент, спосіб мислення), розбіжність
їхніх стратегій мовленнєвої тактики, поведінки, нарешті,
зовнішні перешкоди (див.: [Городецкий, Кобозева,
Сабурова 1985; Бацевич 2000; Бацевич 2003; Почепцов
1999]).
Пошуки нових теорій, здатних повніше і точніше
описати мову, тривають і нині. Робляться спроби
створення цілісної інтегральної концепції мови. Такою
теорією, дехто вважає, стане синергетична парадигма
мови, в основі якої лежить філософська концепція
синергетики [Базьілев 1998: 46]. Синергетика —
сучасна філософська теорія самоорганізації, новий
світогляд, що пов’язується з дослідженням феноменів
самоорганізації, нелінійності, глобальної еволюції, з
вивченням процесів становлення «порядку через хаос».
На думку В. М. Базилєва, синергетика стає джерелом
нового — еволюційного і холістичного бачення світу. З
огляду на це він уважає, що проблема синергетики
мови і мовлення стане однією з центральних проблем
мовознавства XXI ст.
Стає очевидним, що мовотворчі тенденції буквально
пронизують інтелектуальну творчість, в основі якої —
виявлення і використання функціонування мовної
системи, когнітивних можливостей мовного
моделювання реальності.

загрузка...

 

Запитання. Завдання
1. Охарактеризуйте загальну ситуацію в сучасному мовознавстві.
2. Назвіть напрями, які розвиваються в мовознавстві нашого часу.
3. Які проблеми порушила когнітивна лінгвістика? Які її
перспективи?
4. Які праці з функціональної лінгвістики, лінгвістики тексту і
комунікативної лінгвістики з’явились останнім часом? Які оригінальні ідеї
вони містять?
5. Розкрийте суть синергетичної теорії мови.

 

Література
Основна
Селіванова О. О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики. — К., 1999.
Язьік и наука конца 20 века. — М., 1995.
Лингвистические исследования в конце XX в. — М., 2000.

Додаткова
Паршин П. Б. Теоретические переворотьі и методологический мятеж в
лингвистике XX века // Вопр. язьїкознания. — 1996. — № 2.
Кубрякова Е. С. Начальньїе зтапьі становлення когнитивизма: линг-
вистика — психология — когнитивная наука // Вопр. язьїкознания. —
1994. — № 4.
Касевич В. Б. О когнитивной лингвистике // Общее язьїкознание и
теория грамматики. — СПб., 1998.
Бацевич Ф. С. Нариси з комунікативної лінгвістики. — Львів, 2003.
Почепцов Г. Г. Теорія комунікації. — К., 1999.
Радзієвська Т. В. Текст як засіб комунікації. — К., 1998.
Новое в зарубежной лингвистике. Лингвистическая прагматика. —
М., 1985. — Вьіп. 16.
Новое в зарубежной лингвистике. Когнитивньїе аспектьі язьїка. — М.,
1988. — Вьіп. 23.
Кубрякова Е. С, Демьянков В. В., Панкрац Ю. Г., Лузина Л. Г. Крат-
кий словарь когнитивньїхтерминов. — М., 1996.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.