Поняття про знак і знакову систему мови

SELECTORNEWS - покупка, обмін і продаж трафіку

Небезпідставним є твердження, що ми живемо в
світі знаків. Дзвінок будильника вранці — сигнал того, що
пора вставати. Червоне світло світлофора — знак
заборони переходити вулицю, зелений — знак дозволу. По
дорозі в університет ви зустрічаєте товариша, кивком
голови вітаєтеся з ним чи тиснете йому руку — знак
поваги, прихильного ставлення до нього. У гардеробі
вам видають жетон, який засвідчує, що у вас прийняли
на зберігання пальто. У їдальні ви розплачуєтеся
грошовими знаками. А якщо додати до цього різні вивіски
на громадських чи торговельних закладах, стрілки, що
вказують на рух чи місцезнаходження чогось, різні
схеми і графіки, з якими кожного дня доводиться
стикатися, то все це засвідчує велику роль різних
знакових систем у нашому повсякденному житті.
Однією із знакових систем є мова. Про її
знаковий характер говорили ще вчені давніх Індії та
Греції. Так, Арістотель стверджував, що «мовні вирази
суть знаки душевних вражень, а письмо — знак
перших». Поняття знаковості знаходимо також у
граматиці Пор-Рояля, а згодом у працях лінгвістів-компа-
ративістів — В. Гумбольдта, О. Потебні, П. Фортуна-
това, І. Бодуена де Куртене, В. Поржезинського,
В. Богородицького та ін. Однак термін знак у
дослідженнях цих учених не отримав спеціального
лінгвістичного визначення.
Зовсім по-іншому стали розглядати це питання
з часу виходу в світ книжки Ф. де Соссюра «Курс
загальної лінгвістики» (1916). Ф. де Соссюр мову як
систему знаків ставить в один ряд з будь-якою іншою
системою знаків, що «відіграє певну роль у житті
суспільства». Вивчення мови на рівних правах і
тотожними методами мислиться в складі семіології — єдиної
науки про знаки: «Мова є система знаків, що
виражають ідеї, а тому її можна порівняти з письмом, з
азбукою для глухонімих, з символічними обрядами, з
формами ввічливості, з воєнними сигналами тощо. Можна,
таким чином, мислити собі науку, яка вивчає життя
знаків у житті суспільства [...]. Ми назвали б її семіо-
логія».
Така наука виникла і отримала назву «семіотика».
Семіотика (від грец. зетеіоп «знак*)— наука, що вивчає структуру
та функціонування різних знакових систем.
Зародження семіотики пов’язують із працями Чарль-
за Морріса «Основи теорії знаків» (1938), «Знаки, мова
і поведінка» (1964), хоча її початки заклав
американський математик і логік Чарльз Пірс. Ф. де Соссюра
по праву вважають основоположником лінгвосеміо-
тики.
Основним поняттям семіотики є знак.
Знак — матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який виступає
в процесі пізнання і спілкування в ролі замінника (представника)
іншого предмета і використовується для одержання, зберігання,
перетворення і передачі інформації.
Основними ознаками знака є: 1) матеріальність,
тобто чуттєва сприйманість; 2) позначення чогось, що
перебуває поза ним (об’єкт, позначений знаком,
називається денотатом або референтом); 3)
непов’язаність із позначуваним природним (причиновим)
зв’язком; 4) інформативність (здатність нести якусь
інформацію і використовуватися з комунікативною метою);
5) системність. Що стосується системності, то її слід
розуміти так: знак отримує своє значення лише за умови
входження в певну знакову систему. Так, зокрема, знак !
в дорожній знаковій системі означає «небезпечна дорога»,
в шаховій грі — «цікавий хід», у математиці —
«факторіал», у пунктуації — «знак оклику». Червоне світло
саме по собі нічого не означає, але в дорожній сигнальній
триколірній системі — червоний, жовтий, зелений
кольори — воно має певне значення. Кивок головою
зверху вниз у системі жестів українців означає «так», а в
системі жестів болгар — «ні». Таким чином, знаки
утворюють певні системи, а значеннєвість (цінність)
знака зумовлюється його місцем у системі. Поза
системою знак неможливий.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.