Дискусійним є питання, що саме в мові слід
уважати знаком. Правда, проблема співвідношення знаків і
мовних одиниць існує лише в білатеральній теорії. Для
унілатералістів у мові все — знаки.
Найменшою мовною одиницею є фонема. Оскільки
вона є односторонньою одиницею (має тільки план
вираження і не має значення), її не можна вважати
знаком. Це одиниця, яка служить для побудови і
розрізнення знаків, що, за термінологією Л. Єльмслева, є
фігурою. Фонема не має і перелічених вище функцій, які
притаманні знакові.
Морфема є двосторонньою одиницею, тобто має і
план вираження, і план змісту. Наприклад, у слові
рук-а є дві морфеми. Корінь рук- виражає ідею руки, а
флексія -а має аж три граматичні значення:
називний відмінок, однина, жіночий рід. Однак ці
значення реалізуються не самостійно, а тільки в складі
цілого слова. Морфема не може виступати одиницею
комунікації самостійно. Враховуючи все зазначене про
морфему, її слід уважати напівзнаком (термін В. Ко-
духова).
Слово — двостороння одиниця, йому притаманні всі
знакові функції, через що є підстави саме слово
вважати мовним знаком.
Речення не є знаком, бо складається зі знаків і
належить до рівня структур.
Оскільки слова комунікативну функцію
виконують у реченні, точніше у висловленні, то дехто
схильний думати, що повноцінним мовним знаком є
тільки речення. Погодитися з такою думкою важко, бо,
по-перше, речення-висловлення не є замінником
якогось предмета дійсності, а виражає цілу, інколи дуже
складну, ситуацію; по-друге, якщо прийняти
висловлення за знак, тоді це не узгодиться з основними
ознаками знака. Так, зокрема, у висловленні не може
бути асиметричності плану вираження і плану
змісту. За такого підходу до проблеми знаковості, як
зауважує 3. Д. Попова, можна тлумачити як знак не
лише речення, а й текст, що насправді пропонують деякі
мовознавці, особливо представники лінгвістики
тексту. Що ж стосується речення як одиниці мови (не
мовлення), то воно становить собою лише схему і, таким
чином, позначає відношення між мисленнєвими
образами [Попова 1987: 72].
Отже, у мові виділяють субзнаковий, знаковий і
суперзнаковий рівні. Фонеми належать до субзнаково-
го рівня, слова — до знакового, речення — до суперзна-
кового. Якщо ж врахувати проміжні одиниці, то схема
буде мати такий вигляд:
Речення (висловлення) — суперзнаковий рівень
Словосполучення
Слово — знаковий рівень
Морфема
Склад
Фонема — субзнаковий рівень