М. П. Кочерган Загальне мовознавство

Мова і несловесні форми спілкування (паралінгвістика і паракінесика)

загрузка...

Людське мовлення супроводжують невербальні
(несловесні) системи знаків. Саме невербальні знаки
зумовлюють найбільшою мірою відмінність між усним і
писемним мовленням. Якщо в писемному мовленні є
лише один канал інформації (текст), то усне мовлення
має два канали інформації: текст (висловлювані слова)
та інтонація, міміка, жести тощо. Другий канал є
надзвичайно вагомим при спілкуванні.
Розповідають, що колись Ф. Достоєвський
виголосив чудову промову про О. Пушкіна. Пізніше цю
промову було опубліковано. Прочитавши її, ті, хто слухав
Достоєвського, з подивом зауважували, що це зовсім
інша промова. Однак це була та сама промова, промова
великого майстра слова, але в надрукованому вигляді
вона була позбавлена значної долі своєї сили впливу.
Дехто вважає, що несловесний канал дає слухачеві
інформації більше, ніж словесний. На доказ цього
наводиться зауваження Р.-М. дю Гара про своїх героїв із
його твору «Сім’я Тібо»: «Слова були для них порожнім
звуком. Проте погляди, усмішки, тембр голосу, найне-
значніші порухи вели між собою безугавну розмову».
Несловесну інформацію вивчають паралінгвістика і
паракінесика. До паралінгвістики належать усі ті
способи передачі інформації, які пов’язані зі звучанням
мови: акустичні характеристики голосу (тембр,
висота, гучність), паузи, інтонація тощо. До паракінесики
належать жести і міміка.
Тембр голосу впливає на сприймання інформації.
Деренчливий чи писклявий голос втомлює слухача, а
голос приємного тембру привертає увагу. Крім того,
уміння володіти тембром може вносити додаткові
відтінки до інформації: одна річ, коли щось буде сказано
ніжним, оксамитовим тембром, а інша, коли щось
вимовляється з металом у голосі.
Надзвичайно важливу роль у спілкуванні відіграє
інтонація. Недаремно кажуть: важливо не те, що
говорять, а як говорять. Англійський письменник Бернард
Шоу зауважив, що існує п’ятдесят способів сказати так
і п’ятсот — ні. Антон Макаренко зізнавався, що
педагогом відчув себе тільки тоді, коли зміг один і той
самий наказ віддавати двадцятьма різними
інтонаціями. Розповідають, що один італійський актор, перебу-
ваючи на гастролях у Польщі, де мав незрівнянний
успіх, поза програмою, викликаний на біс, прочитав
якийсь монолог. Слухачам здалося, що це був монолог
страшного злочинця, який зараз розкаюється у
скоєному і щиро просить прощення. Зал перейнявся таким
співчуттям до «героя», що в багатьох із слухачів на
очах з’явилися сльози. Потім з’ясувалося, що, не
підготувавши запасного номера, артист вимовляв
по-італійському цифри від одиниці до сотні. За допомогою
інтонації можна до протилежного змінити зміст
фрази. Саме від інтонації найбільшою мірою залежить те,
що одна й та сама дійова особа в певній п’єсі, яку
раніше в театрах інтерпретували як негативну, тепер по-
новому «прочитана» як позитивна.
Глибоке смислове навантаження в мовленні мають
паузи. Це здається парадоксом: людина мовчить, а
інформація слухачам поступає. Невипадково Цицерон
зауважив: «Найсильніший крик — у мовчанні». Ця ж думка
передана і в таких поетичних рядках Василя Симоненка:
Не жартуй наді мною, будь ласка,
І говорячи, не мовчи.
Нащо правді словесна маска?
Ти мовчанням мені кричи.
Згадаймо ще знамениту німу сцену в «Ревізорі»
Миколи Гоголя. Напружені, повні внутрішньої динаміки
діалоги п’єси раптом змінюються загальною паузою, і вона
краще від усяких слів виносить присуд дійовим особам.
Що стосується паракінесики, то варто назвати
такий факт: антропологи виявили, що людське тіло
може приймати до тисячі найрізноманітніших стійких
поз, значна частина яких має чітко виражене
комунікативне призначення. Міміка і жести підсилюють
інформацію, а іноді створюють певний підтекст, навіть
антонімічно переосмислюють сказані слова, таким
чином ілюструючи відому сентенцію, що мова дана для
того, щоб приховувати думки. Не треба упускати з
уваги й те, що у спонтанному мовленні, коли важко
підшукати потрібне слово, його заміняють жестом. Якщо,
наприклад, запитати, що таке кручені сходи або брижі,
будь-яка людина, навіть дуже обдарована в мовному
плані, мимовільно починає рукою зображати спіраль
або кистю руки в горизонтальному положенні
похитувати пальцями [Рус. разг. речь 1973: 465].
Мовознавці зрозуміли важливість міміки і жестів
У спілкуванні, особливо якщо врахувати, що вони ма-
ють і національну специфіку; це засвідчує створення
останнім часом словників жестів і міміки (див.,
наприклад: Акишина А. А., Кано X., Акишина Т. Е. Жес-
тьі и мимика в русской речи. Лингвострановедческий
словарь. — М., 1991). Майбутній учитель (не тільки
словесник) повинен бути обізнаний з невербальними
знаковими системами, щоб ефективно й
цілеспрямовано використовувати в своїй педагогічній роботі другий
канал інформації, активно впливати на вихованців.
Отже, мова як своєрідна семіотична система є полі-
функціональною, багаторівневою і глобальною за
значенням. Це вторинна природна багатовимірна
динамічна система, яку супроводжують невербальні
системи знаків.

загрузка...

 

Запитання. Завдання
1. Сформулюйте визначення знака. Назвіть його основні властивості.
2. У працях яких філософів і мовознавців започатковано вчення
про знакову природу мови?
3. У чому полягає оригінальність підходу до трактування мовних
знаків Ф. де Соссюра?
4. Як називається наука, що вивчає структуру та функціонування
різних знакових систем? Із працями яких учених пов’язують
зародження цієї науки?
5. У якому співвідношенні перебувають лінгвістика і семіотика?
Що таке лінгвосеміотика і хто є її основоположником?
6. Назвіть основні ознаки знака й охарактеризуйте їх.
7. Розкрийте сутність найвідоміших класифікацій знаків.
8. Які концепції структури знака вам відомі? Чому деякі вчені
вважають, що значення не входить до структури знака? Яка концепція
структури знака, на вашу думку, є прийнятною? Аргументуйте своє твердження.
9. Назвіть специфічні властивості мовного знака. Розкрийте
своєрідність мови як знакової системи.
10. Які думки існують стосовно знакових одиниць у мові? Чи всі
мовні одиниці можна вважати знаками?
11. У чому подібність і відмінність паралінгвістики й паракінесики?
Наведіть приклади використання в комунікації невербальних знаків.

 

Література
Основна
Семчинський С. В. Загальне мовознавство — К., 1996. — С. 26—55.
Кодухов В. И. Общее язьїкознание. — М., 1974. — С. 123—133.
Березин Ф. М., Головин Б. Н. Общее язьїкознание. М., 1979. —
С. 114—141.
Общее язьїкознание/ Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. —
С. 122—140.
Общее язьїкознание: Формьі существования, функции, история язьі-
ка / Отв. ред. Б. А. Серебренников. — М., 1970. — С. 96—196.
Білецький А. О. Про мову і мовознавство. — К., 1996. — С. 162—165,
176—187,193—195.

 

Додаткова

Аветян 3. Г. Природа лингвистического знака. — Ереван, 1968.
Ветров А. А. Семиотика и ее основньїе проблемьі. — М., 1968.
Волков А. Г. Язьік как система знаков. — М., 1966.
Лосев А. Ф. Знак. Символ. Миф. — М., 1982.
Маслов Ю. С. Знаковая теория язьїка// Вопр. общ. язьїкознания. —
Л., 1967.
Кочерган М. П. Мова як знакова система// Укр. мова і літ. в школі. —
1973. — № 4.
Панов Е. Н. Знаки, символьї, язьїки. — М., 1978.
Проблема знака и значення. — М., 1969.
Солнцев В. М. Язьїковой знак и его свойства// Вопр. язьїкознания. —
1977. — № 2.
Соломоник А. Семиотика и лингвистика. — М., 1995.
Степанов Ю. С. Семиотика. — М., 1971.
Горелов И. Н. Невербальньїе компонентьі коммуникации. — М., 1980.
Колшанский Г. В. Паралингвистика. — М., 1974.
Кондратов А. Звуки и знаки. — М., 1978.
Попович М. В. Мова як знакова система. — К., 1965.
Тищенко К. М. Лінгвістичний знак як єдність знаків мови і мовлення //
Мовознавство. —1980. — № 1.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.