М. П. Кочерган Загальне мовознавство

Психофізичні основи зв’язку мови і мислення. Внутрішнє мовлення і мислення

загрузка...

Центри, що керують мовленнєвою діяльністю
людини, розташовані в мозковій корі лівої півкулі.
Залежно від специфіки розумової діяльності людини її
мислення може протікати в різних зонах кори
головного мозку. Так, зокрема, з правою півкулею пов’язане
чуттєво-образне, конкретне мислення, а з лівою, де
розташовані мовленнєві зони, — абстрактне мислення. У
задніх відділах великих півкуль здійснюється
приймання, перероблення і зберігання інформації.
Зона Брока, яка знаходиться в задньому відділі
нижньої лобної звивини, керує усним мовленням.
Зона Верніке, що розташована в першій висковій звивині,
забезпечує сприйняття й розуміння усного мовлення.
Тім’яно-потилична частина лівої півкулі керує логіко-
граматичними зв’язками мови, забезпечує дотримання
семантики мовлення.
Пошкодження певних центрів мозку, пов’язаних з
мовленнєвою діяльністю, призводить до мовленнєвих
розладів, які називають афазією. Залежно від того, яка
зона головного мозку ушкоджена, розрізняють такі
види афазії:
1) моторна, що полягає в утраті здатності
виражати думку в усній формі. Моторна афазія пов’язана з
ушкодженням зони Брока;
2) сенсорна, яка полягає в утраті здатності
розуміти усне мовлення; зумовлюється ушкодженням зони
Верніке;
3) динамічна, що виявляється в утраті здатності
зв’язного мовлення, головним чином у порушенні
граматичних зв’язків; спричиняється ушкодженням
лобних доль лівої півкулі;
4) семантична, яка виражається в утраті здатності
знаходити в пам’яті потрібні слова для називання
знайомих предметів, пов’язана з ушкодженням
тім’яно-потиличної ділянки лівої півкулі.
Дослідження різних форм афазії (в чистому вигляді
вони трапляються рідко) засвідчують, що мисленнєва і
мовленнєва діяльності людини перебувають у складних
і водночас нежорстких зв’язках. Науку, що вивчає
взаємозалежність стану мовлення від стану різних ділянок
мозкової кори, називають нейролінгвістикою.
Важливою підмогою в розкритті механізму
мислення є внутрішнє мовлення. Дослідження М. І. Жинкіна
і А. Н. Соколова показали, що внутрішнє мовлення
буває двох типів: 1) беззвучне вимовляння (органи
мовлення рухаються, однак звук відсутній) і 2)
зредуковане, максимально скорочене фрагментарне
мовлення (мовлення майже без слів). Якщо перший тип
легко перекладається на зовнішнє мовлення, то другий
тип такій трансформації не піддається. Озвучене
внутрішнє мовлення другого типу залишилось би не
зрозумілим для співбесідників.
Роль внутрішнього мовлення полягає в тому, що
воно матеріально закріплює думку. Слухач
використовує внутрішнє мовлення для узагальнення й
запам’ятовування зовнішнього, звучного мовлення (людина
запам’ятовує не всі слова, а зміст мовленого).
Внутрішнє мовлення, таким чином, є проміжною ланкою між
мисленням і зовнішнім (звучним) мовленням (див.:
[Жинкин 1958; Соколов 1968]). Однак внутрішнє мов-
лення — не єдиний засіб, за допомогою якого
відбувається формування й вираження думки. Деякі розумові
процеси відбуваються без внутрішнього мовлення з
використанням, наприклад, лише зорових чи моторних
образів. Досить часто доводиться стикатися з
випадками, про які можна сказати: «На язиці вертиться, а
сказати не можу».

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.