Слова різняться між собою звучанням. Для того
щоб розрізнити два слова, потрібно їх зіставити і
протиставити. Протиставлення, або опозиція, — основне
поняття фонології. Опозиції бувають релевантні,
тобто такі, які служать для розрізнення значеннєвих
одиниць, і нерелевантні — які не служать для
розрізнення значеннєвих одиниць мови. Наприклад,
опозиція <а>, <и>, <у> у словах дам — дим — дум є
релевантною, бо саме цими протиставленими
одиницями різняться наведені слова і відповідно їхні
значення. Опозиція [у] — [г] в російській мові є не-
релевантною, бо не впливає на розрізнення смислів:
[уол] — [гол].
Фонема (від грец. рпопета «звук, голос») — мінімальна одиниця
звукової будови мови, яка служить для розпізнання і розрізнення
значеннєвих одиниць — морфем, до складу яких вона входить як
найменший сегментний компонент, а через них — і для
розпізнання та розрізнення слів.
Опозиція приголосних на початку таких слів, як
біг — ліг — ніг — ріг — фіг (у фонетичній транскрипції
[б’іг] — [л’іг] — [н’іг] — [р’іг] — [ф’іг]) засвідчує
наявність в українській мові фонем <б’>, <л’>, <н’>, <р’>,
<ф’>, а протиставлення голосних у словах рос. стол
[стол] — стал [стал] — стул [стул], англ. Ьеі [Ьеї]
«битися об заклад» — Ьиі [Ьлі] «але» — Ьіі [Ьгї] «кусок» —
Ьеаі [Ьі:і] «бити», «удар» — Ьои^Ні [Ьо:і] «разі від Ьиу
«купувати» — Ьаі [Ьаеі] «кажан» — Ьооі [Ьи:1]
«черевик» засвідчує наявність у російській мові фонем <о>,
<а>, <у>, а в англійській — <е>, <л>, <і>, <і:>, <о:>,
<ае>, <и:>.
Фонема як найменша лінійно неподільна величина
використовується для утворення, розпізнавання й
розрізнення морфем і слів. У зв’язку з цим говорять про
конститутивну та дистинктивну функції фонем.
Конститутивна функція пов’язана з творенням одиниць
вищого рівня, дистинктивна — з розпізнаванням й
ототожненням значеннєвих одиниць. Дистинктивна
функція може бути розщеплена на перцептивну
(розпізнавальну) і сигніфікативну (смислорозрізнювальну).
У сфері перцептивної функції звукові одиниці
пов’язані відношенням контрасту, а в сфері сигніфікативної —
відношенням опозиції. Дехто сигніфікативну функцію
поділяє на смислорозрізнювальну і форморозрізнюваль-
ну. Але таке розмежування не має принципового
значення, оскільки зміна форми слова також пов’язується
зі зміною смислу.
Відомі й делімітативна та кульмінативна функції
фонем. Делімітативна (розмежувальна) функція
пов’язана з сигнальною вказівкою на межі слів і морфем
(пограничні сигнали). Це є можливим завдяки
наявним обмеженням на появу певних елементів у
мовленнєвому ланцюжку. Так, зокрема, в чеській мові наголос
завжди є сигналом початку слова; [г|] в англійській —
сигналізує про відсутність перед цією фонемою
морфемної (словесної) межі; в японській — алофон [д]
можливий тільки на початку слова і тим самим вказує
на межу слова, а в інших позиціях фонема <д>
реалізується в алофоні [г|].
Кульмінативна функція полягає в забезпеченості
цілісності та виділеності слова, що досягається
завдяки наголосу і сингармонізмові.