М. П. Кочерган Загальне мовознавство

Фонологічні школи

загрузка...

У сучасній світовій лінгвістиці немає єдиного
погляду на природу фонеми. Більше того, існує проблема
реальності фонеми. Якщо Д. Джоунз і Л. Блумфільд є
прихильниками концепції фізичної реальності фонеми,
І. О. Бодуен де Куртене і Е. Сепір — концепції
психологічної реальності фонеми, а Л. Єльмслев —
концепції семіотичної реальності (фонема — фігура, що
служить для побудови знаків), то У.-Ф. Тводдел оголошує
фонему фікцією, яка існує лише в метамові лінгвіста,
логічним конструктом, створеним з метою зручності
опису. Однак і лінгвісти, які визнають реальність
фонеми й об’єктивність відношень фонем, що
ґрунтуються на відношеннях у звуках мови, але розкриваються
лише в функціонуванні всієї системи мови,
розходяться в розумінні деяких суттєвих питань. Так, у Росії
існує дві фонблогі’чт школи — Санкт-Петербурзька і
Московська, кййцепції фонеми яких багато в чому
різняться.
Санкт-Петербурзька фонологічна школа
(основоположник — Л. В. Щерба; представники — Л. Р. Зін-
дер, М. І. Матусевич, О. М. Гвоздєв, Л. Л. Буланін,
С. Б. Бернштейн, Л. В. Бондарко) розглядає фонему як
звуковий тип. У центрі уваги цієї школи —
розрізнення звукових оболонок морфем і слів, а не їх
тотожність. Згідно з концепцією Санкт-Петербурзької
фонологічної школи звуки [о] і [л] в таких словоформах, як
води [водм] і вода [влда] є різними фонемами, а звук [т]
у словах сад [сат] і том [том] — однією. У словах рог
[рок] і рок [рок], коз [кос] і кос [кос] фонемний склад
однаковий, тут є нерозрізнення морфем, а не фонем. У
складі однієї й тієї самої морфеми можуть бути різні
фонеми (чергування фонем у морфемі).
Принцип підходу цієї школи1—прагнення
пов’язати лінгвістичну природУфонеми з її роллю в мовленні.
Саме тому вчені Санкт-Петербурзької школи вивчають
матеріальні властивості звуків, експериментально
досліджують їх. Уважають, що теорія Санкт-Петербурзької
фонологічної школи має практичне застосування в
лікуванні звукових порушень при різних захворюваннях,
в автоматичному аналізі й синтезі мовлення, у
створенні іспитових тестів, у техніці зв’язку, лінгводидактиці.
Московська фонологічна школа (засновники Р. І. Ава-
несов, П. С. Кузнецов, О. О. Реформатський, В. М. Си-
доров, О. М. Сухотін, Н. Ф. Яковлєв, Г. О. Винокур,
А. Б. Шапіро) при визначенні фонеми і фонемного
складу мови застосовує морфемний критерій (у
центрі уваги не розрізнення звукових оболонок
значеннєвих одиниць, а їх тотожність). Фонему
розглядають як сукупність диференційних ознак, через що
фонологічні одиниці, які розрізняють словоформи,
але забезпечують єдність слова, належать до однієї
фонеми. Звуки [о], [л], [т>] у словах води [вбдьі], вода
[влда], водяной [вгьд’зиноі] є варіантами однієї
фонеми <о>, а останній звук у слові сад [сат] і перший
звук у слові том [том] є різними фонемами. Таким
чином, фонема як абстрактна одиниця не може бути
ототожнена з жодною конкретною звуковою
одиницею. Фонема — це сукупність звуків, що чергуються
позиційно. До неї можуть входити різні звуки —
близькі й далекі і навіть нульовий звук. Саме
Московська фонологічна школа створила теорію паралельних
і перехресних рядів чергувань фонем, увела поняття
гіперфонеми. Теорія Московської фонологічної школи
знаходить застосування не тільки у фонології, а й у
словотворі, морфології, синтаксисі, лексикології тощо.
Ідеї Московської фонологічної школи узагальнені в
праці М. В. Панова [Панов 1967]. З інших
фонологічних шкіл найвідомішими є Празька, Лондонська,
Американська і Копенгагенська.
У 30-х роках XX ст. зародилася діахронічна
фонологія (праці Є. Д. Поливанова, Р. Якобсона, пізніше
А. Мартіне). В Україні зародження фонології пов’язане
з іменами Є. К. Тимченка («Курс історії українського
язика. Вступ і фонетика», 1929), О. Н. Синявського
(«Спроба звукової характеристики літературної
української мови», 1929) та О. Б. Курило («До поняття
«фонема», 1930). Далі фонологічні ідеї стосовно
української мови розвивали І. 3. Петличний, П. П. Костру-
ба, Ф. Т. Жилко, Л. І. Прокопова, В. С. Перебийніс,
Н. І. Тоцька та ін.

загрузка...

 

Запитання. Завдання
1. Чим різниться трактування фонеми І. О. Бодуеном де Куртене,
Л. В. Щербою і М. С. Трубецьким?
2. Охарактеризуйте функції фонем.
3. Як співвідносяться між собою фонеми в парадигматиці й
синтагматиці?
4. У чому полягає своєрідність фонологічних систем різних мов?
5. Які фонологічні школи існують і чим вони різняться між собою?

 

Література
Основна
Семчинський С. В. Загальне мовознавство. — К., 1996. — С. 73—98.
Общее язьїкознание / Под обід. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. —
С. 287—317.
Общее язьїкознание: Внугренняя структура язьїка / Отв. ред. Б. А. Се-
ребренников. — М., 1970. — С. 120—199.
Степанов Ю. С. Основьі общего язьїкознания. — М., 1975. — С. 72—87.
Додаткова
Трубецкой Н. С. Основьі фонологии. — М., 1960.
Коструба П. П. Основні поняття фонології // Укр. мова і літ. в школі. —
1965. — № 7.
Коструба П. П. Фонетика, фонологія і морфонологія // Методологічні
питання мовознавства. — К., 1966.
Перебийніс В. С. Кількісні та якісні характеристики фонем сучасної
української літературної мови. — К., 1970.
Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика. — К., 1969. —
С. 218—260.
Касевич В. Б. Фонологические проблему общего и восточного
язьїкознания. — М., 1983.
Реформатский А. А. Фонологические зтюдьі. — М., 1975.
Журавлев В. К. Диахроническая фонология. — М., 1986.
Кодзасов С. В., Кривнова О. Ф. Современная американская
фонология. — М., 1981.
Панов М. В. Русская фонетика. — М., 1967. — С. 65—169.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.