М. П. Кочерган Загальне мовознавство

Граматичні категорії

загрузка...

У мовознавстві ще немає єдиного
загальноприйнятого трактування граматичної категорії. Одні вчені
інтерпретують граматичну категорію дуже широко,
відносячи до неї всі групи граматичних одноманітностей,
однаковостей. Так, О. О. Потебня категоріями називав
іменник, дієслово, час, число, особу, орудний відмінок.
Чеський мовознавець Мілош Докуліл граматичними
категоріями називає іменник, істоту, підмет, підрядне
речення тощо. Мабуть, тут словосполучення
граматична категорія не претендує на термін, як не
претендують на терміни у деяких працях поняття рівня,
структури, системи і поля. Однак є випадки широкого
трактування граматичної категорії і в
термінологічному значенні. Так, зокрема, Б. М. Головін усі
граматичні категорії класифікує на категорії слів, куди
відносить частини мови, категорії словесних форм (час,
рід, відмінок, число і т. ін.), категорії словесних
позицій (члени речення) і категорії словесних конструкцій
(речення). Очевидно, таке широке застосування
терміна граматична категорія, де під ним розуміється
будь-яка «єдність граматичного значення і
формальних засобів його вираження» [Березин, Головин 1979:
180], не є коректним. Частина мови не є родовим
поняттям до часу, способу, відмінка тощо. Це явища
різного роду.
Інше трактування граматичної категорії
запропонував Д. А. Штелінг. Граматичну категорію він
визначає як «відношення, виражене в граматичній будові
мови через протиставлення двох (і не більше)
взаємовиключних за значенням рядів (або груп) форм: це
єдність взаємовиключних протилежностей» [Штелинг
1959: 56]. Таке тлумачення граматичної категорії
набуває все більшого поширення і нині, по суті, домінує в
лінгвістиці.
Граматична категорія — система протиставлених одна одній
граматичних величин, тобто граматичних форм з однорідним значенням.
Так, граматичними категоріями можна вважати
категорії числа, виду, бо в межах категорії числа
виділяють протиставлені граматичні значення однини і
множини, а в межах категорії виду — значення доко-
наності і недоконаності дії і кожне з цих значень має
формальне вираження (закінчення однини і
множини, суфікси, що виражають недоконаність, та суфікси
і префікси, які виражають доконаність): стіл —
столи, берег — береги, корова — корови, весна — весни;
робити — зробити, стукати — стукнути. Отже,
за цією теорією, поза протиставленням граматичні
категорії не можуть існувати. Крім того, граматична
категорія обов’язково повинна мати формальне вира-
уКЄННЯ.
Щодо першої ознаки граматичної категорії
(протиставлення) закономірно може виникнути запитання,
як бути з категорією відмінка, яких у мовах буває не
тільки два, а й чотири, шість, сім і навіть двадцять
один, або як інтерпретувати число в тих мовах, де їх
три (однина, двоїна, множина), чи час, який має також
три форми (теперішній, минулий і майбутній) та інші
подібні випадки. Саме це є головним аргументом
противників опозиційного трактування граматичної
категорії. Однак відомо, що будь-яку кількість
протиставлених членів можна звести до двох (до бінарної прива-
тивної опозиції), як, наприклад, прямий відмінок —
непрямі відмінки, дійсний спосіб — недійсний спосіб,
чоловічий рід — нечоловічий рід, перша особа — інші
особи тощо.
Що ж стосується другої обов’язкової ознаки
граматичної категорії — формального вираження, то
вона дуже важлива, бо саме наявність чи відсутність
формального вираження є основним критерієм
розрізнення граматичних і поняттєвих категорій. Так,
наприклад, поняттєва категорія статі притаманна всім
мовцям незалежно від того, якою мовою вони
спілкуються: усі розрізняють чоловічу і жіночу стать. Таке
розрізнення спирається на позамовну дійсність, тому
поняттєві категорії є інтернаціональними,
універсальними. На відміну від поняттєвої категорії статі
граматична категорія роду є тільки в тих мовах, де вона має
формальне вираження: слов’янських, балтійських,
романських, німецькій. Для її вираження перелічені
мови використовують спеціальні закінчення (укр. тато,
мама, море) або артиклі (нім. йег, йіе, сіаз і еіп, еіпе, еіп,
фр. Іе, Іа, і ип, ипе> італ. іі, Іа і ип, ипа). Оскільки в
англійській мові, фінно-угорських і тюркських мовах
таких показників немає, то немає і категорії роду. Для
германських і романських мов характерна граматична
категорія означеності—неозначеності, яка формально
виражається означеними і неозначеними артиклями.
У слов’янських мовах, за винятком болгарської і
македонської, значення означеності—неозначеності не має
формального граматичного вираження, отже, й такої
граматичної категорії тут немає. Поняттєва категорія
означеності — неозначеності в цих мовах може бути
виражена лексично (цей хлопець — якийсь хлопець). У
слов’янських мовах, як уже зазначалося, існує
граматична категорія виду дієслів, тоді як германським і
романським мовам вона невластива, бо вони не мають
формальних засобів її вираження; у разі потреби зна-
чення завершеності чи незавершеності дії тут
передається описово, лексично.
Узагалі мови світу розрізняють за кількістю і
складом граматичних категорій (крім вищеназваних
зіставлень, можна навести ще такі приклади, як категорія
граматичного класу «людини» або «речі» в іберо-кав-
казьких мовах, категорія ввічливості в японській і
корейській мовах та ін.); за кількістю протиставлених
членів (в німецькій мові чотири відмінки, в
англійській — два, в російській — шість, в українській — сім, у
деяких дагестанських мовах — сорок; в українській,
як і в інших слов’янських мовах, три граматичних
роди, у французькій — два); за тим, які частини мови
мають ту чи іншу категорію (в ненецькій мові,
наприклад, іменник має категорії особи і часу).
Граматичні категорії не є незмінними. У процесі
свого історичного розвитку мова може втрачати чи
набувати граматичні категорії або змінювати їхню структуру.
Так, зокрема, великих змін зазнала видо-часова система
слов’янських мов. Змінився в українській мові і
кількісний склад категорії числа (було три числа: однина,
двоїна, множина) та категорії часу (було чотири форми
минулого часу: аорист, імперфект, перфект,
плюсквамперфект, дві аналітичних і одна синтетична форма
майбутнього часу та проста форма теперішнього часу).
Усі граматичні категорії поділяють на
морфологічні і синтаксичні. До морфологічних категорій
належать категорії роду, числа, відмінка, виду, часу,
способу, особи. Межі застосування поняття граматичної
категорії до синтаксису ще не зовсім визначені.
Очевидно, сюди можна віднести категорію
комунікативної спрямованості (розповідні, питальні, спонукальні
речення), категорію активності й пасивності, категорію
стверджувальності—заперечувальності та категорії
синтаксичного часу і синтаксичного способу, які
формують парадигму речення.
Морфологічні категорії в свою чергу поділяються
на класифікаційні і словозмінні. Класифікаційні
категорії — це такі, в яких члени виступають як
рубрики класифікації слів. Так, наприклад, категорія роду
іменників і категорія виду дієслова є
класифікаційними, бо іменники не відмінюються, а класифікуються
за родами (кожен іменник належить до певного роду),
а дієслова належать до однієї з трьох рубрик — до
дієслів доконаного чи недоконаного виду або двовидових.
Словозмінні — це граматичні категорії, яких слово
може набувати залежно від партнера, з яким воно
поєднується в мовленнєвому ланцюжку. Наприклад,
категорія роду прикметників. Прикметники не
класифікуються, а відмінюються за родами (кожен
прикметник у слов’янських мовах має форми всіх трьох родів;
наприклад укр. великий, велика, велике). Класифікація
граматичних категорій графічно має такий вигляд:

загрузка...

Граматичні категорії по-різному виявляються в
мові. Наприклад, такі категорії, як рід і відмінок, в
українській мові виявляються синтаксично (реляційно),
категорія виду і часу — несинтаксично (номінативно,
референційно), а категорія числа або особи поєднує
ознаки обох названих типів.
Крім граматичних категорій, які обов’язково
мають формальне вираження, в мові існують приховані
категорії, вперше виявлені американським ученим
Б. Уорфом.
Приховані категорії — семантичні та синтаксичні ознаки слів, які
не мають морфологічного виявлення, але важливі для побудови
висловлення, оскільки впливають на їх (слів) сполучуваність.
В українській мові як приховані можна трактувати
категорії контрольованості/неконтрольованості,
істоти/неістоти та ін. Так, дієслова зі значенням неконт-
рольованості не можуть мати після себе обставин мети
(не можна сказати *Випав град побити сад, *Куля
летить убити солдата), не можуть вживатися з
іменником у давальному відмінку з пасивним значенням
(*Каменеві чудово летілось, *Воді грайливо теклось).
Назви неістоти не вживаються в давальному відмінку
зі значенням належності {^Купити скатертину
столу, *Дати обкладинку книжці).
Від граматичних категорій слід відрізняти
лексико-граматичні розряди (їх ще називають
лексико-граматичними категоріями). Лексико-граматичні роз-
ряди — це граматично релевантні групи слів у межах
певної частини мови, яким властиві такі риси:
1) наявність спільної семантичної ознаки (збірність,
речовинність, статальність, зворотність та ін.);
2) необов’язковість формального показника (збірні
іменники мають формальне вираження — суфікси
-ство, -ат тощо, тоді як, скажімо, статальні дієслова
такого формального показника не мають — бути,
сидіти, лежати);
3) взаємодія з пов’язаними з ними граматичними
категоріями. Так, зокрема, від зворотності дієслів
залежить категорія стану, від
перехідності/неперехідності — категорія активу/пасиву, від істоти/неістоти —
категорії відмінка і роду, від особи/неособи — категорія
роду, від назв власних і загальних — категорія числа;
4) необов’язковість протиставлення в межах
лексико-граматичного розряду рядів форм, тобто відсутність
регулярних парадигм (наприклад, речовинні
іменники, збірні іменники тощо, які не мають ні внутрішніх,
ні зовнішніх опозиційних рядів форм).
Отже, граматичні категорії важливі не тільки в
змістовому, а й у структурному плані. Вони об’єднують
слова не лише в межах певної частини мови, а й поза цими
межами, тобто слова різних частин мови (категорії
роду, числа, особи є спільними для іменників,
займенників і дієслів, категорії роду, числа і відмінка — для
іменників, прикметників тощо). Це забезпечує
структурну організацію всієї системи частин мови.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.