М. П. Кочерган Загальне мовознавство

Поняття лексико-семантичної системи

загрузка...

Якщо системність фонологічного рівня і
граматики в мовознавців післясоссюрівського періоду не
викликала сумнівів, то щодо системності лексики
їхні погляди не збігалися. Так, скажімо, французький
мовознавець А. Мартіне стверджував, що лексика
несистемна, а англійський мовознавець К.-Х. Ульман
допускав, що в лексиці системними є тільки деякі
пласти.
У вітчизняному мовознавстві про системність
лексики було заявлено ще в минулому столітті.
Український мовознавець О. О. Потебня, який ґрунтовно
опрацював загальну теорію слова як у плані форми, так і в
аспекті змісту (теорія внутрішньої форми слова,
вчення про ближче і дальше значення слова, його
багатозначність та історичну змінність значень), закликав
учених вивчати семантичні відношення між словами,
закони і правила внутрішніх змін у групах
семантично пов’язаних слів.
Істотний внесок у теорію системності лексики
зробив російський мовознавець М. М. Покровський. На
його думку, слова в своєму семантичному розвитку
орієнтуються на своїх системно з ними пов’язаних
партнерів (синоніми, антоніми тощо). Так, зокрема, рос.
слово крепкий мало спочатку значення «міцний,
сильний», а його антонім слабий відповідно протилежне
значення — «який не відзначається фізичною силою»
{крепкий парень — слабий парень). Коли з часом
слово крепкий набуло значення «сильний за
концентрацією, насичений» {крепкий чай), то, орієнтуючись на
нього, в цьому ж напрямку розвиває своє значення
слабий {слабий чай).
Таких прикладів, де розвиток значень слів
зумовлюється не логікою речей, а лише системними
зв’язками навіть усупереч логіці, є чимало в будь-якій мові.
Як уже згадувалося, в українській мові слово південь
спершу мало значення «полудень, 12-та година дня», а
його антонім північ відповідно «12-та година ночі»
(лише такі значення мають у російській літературній мові
полдень і полночь). Коли ж слово південь набуло
значення «південна частина світу» (для цього були
реальні причини, бо опівдні сонце перебуває в південній
частині неба), слово північ стало позначати протилежну
півдневі сторону світу, хоч для цього об’єктивних
позамовних причин не було: опівночі на північній
частині неба немає ні сонця, ні місяця. Рос. батюшка і
матушка спочатку функціонували як пестлива форма
називання батька і матері. Згодом батюшкой стали ще
називати попа. Це вмотивовано тим, що піп є
пастором, батьком для своєї пастви. Матушкой стали
називати дружину попа, хоч до пастви вона не має прямого
стосунку. Уже за життя сучасного покоління виникло
словосполучення злоякісна пухлина, яким позначають
дуже шкідливу, загрозливу для життя ракову
пухлину. Усі інші (не ракові) пухлини стали називати
доброякісними, хоч у них жодних добрих якостей немає.
Наведені тут та інші подібні факти свідчать про те,
що лексика — це не механічне нагромадження слів, а
система. На системність лексики вказують такі факти:
1) вивідність одних одиниць із інших одиниць тієї
самої мови, тобто можливість тлумачення будь-якого
слова мови іншими словами тієї ж мови: мовознавст-
во — наука про мову; учитися — засвоювати які-не-
будь знання, вивчати що-небудь;
2) можливість описати семантику слів за
допомогою обмеженого числа елементів — семантично
найбільш важливих слів, так званих елементарних слів
(компонентний, семний аналіз): йти —
переміщуватися, земля (ноги), в одному напрямку; ходити —
переміщуватися, земля (ноги), в різних напрямках;
бігти — переміщуватися, земля (ноги), в одному
напрямку, швидко; летіти — переміщуватися, повітря
(крила), в одному напрямку; плавати —
переміщуватися (вода), в різних напрямках; марширувати —
переміщуватися, земля (ноги), ритмічно тощо
(детальніше про це див. у розділі «Методи дослідження
мови»);
3) системність і впорядкованість об’єктивного
світу, що відображений у лексиці. Мав рацію
французький письменник Анатоль Франс, коли говорив, що
«словник — це всесвіт, розташований в алфавітному
порядку».
На утвердження думки про системність лексики
великий вплив мали дослідження німецьких лінгвістів
Г. Остгофа, К. Мейєра, Г. Шпербера, Й. Тріра, Г. Іпсе-
на, В. Порціга. Так, зокрема, Г. Остгоф говорив про
існування в мові системи значень. К. Мейєр,
аналізуючи прусську військову термінологію, дійшов висновку,
що кожен термін отримує свою вартість із власної
позиції в загальній номенклатурі. Г. Шпербер прийшов
до думки про існування полів значень. Й. Трір
висунув ідею про поняттєві поля, Г. Іпсен — про лексико-
граматичні поля (етимологічно різні слова, входячи в
одну смислову систему, набувають спільних
граматичних ознак), а В. Порціг — про лексико-синтаксичні поля
(йти — ноги, бачити — очі, чути — вуха, цілувати —
губи тощо). Далі Е. Оксар і О. Духачек уводять поняття
лексико-семантичне поле, В. В. Виноградов — лекси-
ко-семантична система, а О. І. Смирницький — лекси-
кО’Семантичний варіант. Помітний внесок у розробку
лексико-семантичної теорії зробили українські
мовознавці В. М. Русанівський, О. О. Тараненко та ін.
Як будь-яка система, лексико-семантична
система базується на відношеннях, найголовнішими серед
яких є парадигматичні, синтагматичні та епідигма-
тичні.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.