М. П. Кочерган Загальне мовознавство

Парадигматичні відношення

загрузка...

Значення слова, його цінність (значеннєвість)
залежить тією чи іншою мірою від значень інших
семантично пов’язаних із ним слів, від місця слова в лекси-
ко-семантичній парадигмі, тобто від його
парадигматичних відношень.
Парадигматичні відношення в лексико-семантичній системі —
відношення між словами і групами слів на основі спільності або
протилежності їх значень.
Слова, як і фонеми, морфеми, конструкції,
знаходяться між собою в різних опозиціях і об’єднуються в
різноманітні парадигми.
Найбільшим парадигматичним об’єднанням є лек-
сико-семантичне поле. Лексико-семантичне поле —
це сукупність лексичних одиниць, які об’єднані
спільністю змісту (іноді й спільністю формальних
показників) і відображають поняттєву, предметну або
функціональну подібність позначуваних явищ. Це слова,
пов’язані з одним і тим самим фрагментом дійсності.
Так, скажімо, в лексико-семантичній системі будь-якої
мови можна виділити поле руху (переміщення), поле
часу (темпоральне), поле погоди (метеорологічне), поле
розумової діяльності (мислення), поле почуттів тощо.
Лексико-семантичні поля є відносно автономними, бо
пов’язані між собою, що засвідчується багатозначними
словами, які різними своїми значеннями входять до
різних полів. Так, можна стверджувати про зв’язок
лексико-семантичних полів руху, мислення і
говоріння; часу і погоди тощо. Дієслова руху використовують
для називання мисленнєвих процесів (схопити думку,
дійти висновку, наблизитися до розв’язання проблеми
та ін.) і процесу говоріння (повернувся язик, смикнуло
за язик, рос. вертится на язике, болг. да се оберна
«звернутися» тощо). Темпоральні лексеми майже в
усіх мовах світу використовують для номінації погод-
них (метеорологічних) понять. Так, укр. і рос. погода є
похідним від год, болг. време має значення «час» і
«погода», укр. година означає «час», «60 хвилин» і «гарна
сонячна погода», чеськ. росазі «погода» є похідним від
саз «час», словацьк. сНиіІа «дуже короткий час» і
«гарна сонячна погода», рос. діал. время і укр. гуцульське
верем’є «час» і «погода». Час і погоду позначають також
ісп. Петро, італ. іетро, алб. коН’е, утор. ійб. Графічно
згадані тут поля можна зобразити так:

загрузка...


Отже, лексико-семантичні поля характеризуються
зв’язком слів або їх окремих значень, системним
характером цих зв’язків, що забезпечує безперервність
смислового простору. Кожне поле — це своєрідна мозаїка
слів, де кожне окреме слово має певне місце в лексико-
семантичному просторі. Ця мозаїка не збігається в
різних мовах, бо кожна мова по-своєму членує
об’єктивний світ. Національна специфіка лексико-семантичних
полів виявляється в кількості наявних у полі слів і в
характері опозиції між компонентами поля. Цю думку
яскраво ілюструє спостереження Л. Єльмслева щодо
позначення в деяких мовах дітей одних батьків:

Хоч позначувані тут явища (стать дитини і
послідовність народження) є універсальними, але в різних
мовах вони неоднаково розподілені між словами. У
малайській мові їх не розмежовують, у російській мові
слова диференціюють стать дитини, а в угорській — і
стать, і послідовність народження дитини. Пор. ще:
рос. любить, укр. любити і кохати, болг. любя і оби-
чам, нім. ІіеЬеп і НаЬеп §егп, англ. Ііке, Іоие. Не
збігаються в українській і російській мовах назви кольорів
(у німецькій мові немає назви для голубого кольору),
назви спорідненості і свояцтва в українській,
болгарській, німецькій і англійській мовах тощо. Отже,
семантичний простір по-різному членується в мовах,
кількість клітин у межах лексико-семантичного поля не
збігається, а тому й не збігаються значення слів-відпо-
відників.
Лексико-семантичне поле має своє ядро і
периферію. У ядрі містяться найважливіші слова, вони пов’я-
зані між собою сильними семантичними
відношеннями й утворюють синонімічні, антонімічні і родо-видові
групи. На периферії містяться функціонально менш
важливі слова, які, як правило, належать і до іншого
лексико-семантичного поля.
У межах лексико-семантичного поля виділяють лек-
сико-семантичні групи. Так, скажімо, в темпоральному
лексико-семантичному полі виокремлюють: 1) назви
неточних часових відрізків (час, пора, період, епоха, ера
тощо); 2) назви точних часових відрізків (секунда,
хвилина, година, доба, тиждень, місяць, рік, століття тощо);
3) назви пір року (весна, літо, осінь, зима); 4) назви
частин доби (ранок, південь, вечір, ніч); 5) назви місяців
(січень, лютий і т.д.); 6) назви днів тижня (понеділок,
вівторок і т.д.).
У середині лексико-семантичних груп виділяють
ще тісніше пов’язані семантичні об’єднання (їх
називають лексико-семантичними категоріями) —
синоніми, антоніми, конверсиви, гіпоніми.
Синоніми — слова однієї й тієї ж частини мови,
значення яких повністю чи частково збігаються.
Синонімія відображає в мові властивості об’єктивного
світу, через що є лінгвістичною універсалією.
У мовознавстві існує декілька підходів до вивчення
синонімії. Одні дослідники акцентують на тотожності
або подібності значень, інші — на їх повній чи
частковій взаємозамінності в тексті, треті — на їх оцінно-
стилістичній характеристиці.
За ступенем синонімічності (тотожності, близькості
значень і здатності взаємозаміщуватися і
нейтралізуватися в тексті) синоніми поділяються на абсолютні,
або повні (мовознавство — лінгвістика, коцюба —
кочерга, рос. префикс — приставка, фр. прикметники
пиі — аисип «ніякий»), і часткові (вивіз — експорт,
друг — товариш, рос. линия — черта, англ. Ьі§ —
Іаг§е, фр. геоие — рагайе, нім. зсНшег — котріігіегі).
Відповідно до виконуваних функцій синоніми
поділяються на ідеографічні, або семантичні (гарний —
чудовий — чарівний, рос. прохладний — холодний —
студеньїй — ледяной,англ. тізіаке — еггог — зіір —
Іарзе, фр. реііі — тіпіте), стилістичні (говорити —
глаголати — патякати, рос. глаза — очи — бель-
ма, нім. ОезісНі — АпіШг, фр. иізаде — тизеаи) і
змішані, або семантико-стилістичні (йти —
плестися (розм.) «йти повільно, стомлено»). Ступінь
синонімічності слів тим вищий, чим більше в них
спільних позицій, у яких можуть нейтралізуватися їх
семантичні відмінності.
Серед слів з протилежним значенням —
антонімів — також можна виділити декілька груп, що
різняться між собою характером протиставлення: 1)
антоніми, які виражають контрарну протилежність,
тобто такі, які перебувають в градуальній опозиції, через
що між ними можна вставити слово, яке позначає
щось середнє (молодий — старий, високий — низький;
між ними можна вставити середнього віку, середньої
висоти); 2) антоніми, які виражають доповнювальні,
комплементарні відношення. Тут заперечення одного
члена дає значення іншого (живий — мертвий,
істинний — хибний); 3) антоніми, які виражають
контрадикторну протилежність; один із членів, що
вживається з заперечним префіксом не-, не має точної
семантичної визначеності (молодий — немолодий);
4) антоніми з векторною протилежністю (входити —
виходити, приїжджати — виїжджати, одягатися —
роздягатися, вмикати — вимикати). Як правило, в
працях, присвячених антонімії, говорять про
антонімічні пари, однак нерідко трапляються антонімічні
тріади (минуле — сучасне — майбутнє).
Близьким до антонімії є явище конверсії. Лексичні
конверсиви — це пари слів, які виражають зворотні
відношення. Відображаючи одну й ту ж дію чи
відношення, конверсиви вживаються в співвідносних
конструкціях відповідно з прямою і зворотною рольовою
структурою: те, що в першому слові розглядається з
погляду А, у другому — з погляду В, тобто суб’єкт і
об’єкт міняються в реченні ролями. Наприклад:
Петро продає книжки Андрієві — Андрій купує книжки в
Петра; Брат старший від сестри — Сестра молодша
від брата. Див. ще такі конверсиви, як давати —
брати, вручати — приймати, передувати — йти за ним,
здавати (квартиру) — наймати, попередник —
послідовник тощо.
На відміну від синонімів і антонімів один із кон-
версивів уживається в тексті, а інший лише
зберігається в пам’яті. Навмисне зіштовхування обох конверси-
вів у тексті використовується у випадку потреби
підкреслити чи виділити якусь думку: Чесний програш
достойніший від нечесного виграшу.
Якщо до антонімії близьким явищем є конверсія, то
до синонімії — гіпонімія (її ще називають квазісиноні-
мією), що охоплює родо-видові відношення в лексико-
семантичній системі. Гіпонімія як родо-видове
відношення — це сукупність семантично однорідних
одиниць, які належать до одного класу. Так, наприклад,
видові поняття яблуко, груша, апельсин, банан, ківі тощо
(гіпоніми) об’єднуються одним родовим поняттям (гіпе-
ронімом) фрукти. Гіпонімія характеризується прива-
тивною опозицією: видові назви завжди є семантично
багатші від родових. Саме тому на відміну від синонімії,
яка допускає взаємозаміну, гіпонімія характеризується
односторонньою заміною гіпоніма на гіперонім, але не
навпаки: У лісі з’явились підберезники —> У лісі
з’явились гриби; Артистці вручили троянди —> Артистці
вручили квіти.
Гіпонімія — це найбільш фундаментальні
парадигматичні смислові відношення, за допомогою яких
структурується словниковий склад мови. На основі гі-
понімії лексичні одиниці об’єднуються в тематичні й
лексико-семантичні групи і поля. Саме тому, що
панівними в лексико-семантичній системі є родо-видові
відношення, превалюючим типом опозицій тут є
інклюзивні, тобто відношення слабкого (немаркованого) і
сильного (ознакового, маркованого) члена. Це надає
лексико-семантичній системі
домінантно-підпорядкованої впорядкованості (послідовне включення слів
нижчого рівня абстракції до вищого), що не
характерно для граматичних абстракцій.
Розподіл слів за парадигматичними об’єднаннями —
яскраве свідчення системної організації лексики.
Підтвердженням цього є досвід укладання ідеографічних
словників, серед яких одним з найдавніших (вийшов у
1852 р.) і найвідоміших є тезаурус Штера-Марка Роже
(Роджета) — «Ко£еІ’з ТЬезаигиз о£ Еп£ІізЬ ДУопІз апй
РЬгазез», де вся лексика поділена на 6 класів, 24
підкласи, 1000 тем, а в межах кожної теми виділені
лексико-семантичні групи і лексико-семантичні категорії.
Очевидно, до парадигматичних слід віднести і
відношення між значеннями полісемантичного слова, в іншій
термінології, внутрішньослівні відношення, хоч у
деяких лінгвістичних працях їх виділяють як окремі
відношення на одному рівні з парадигматичними і
синтагматичними (див.: [Общее язьїкознание: Внутренняя
структура язьїка 1972: 417—445]).
Значення полісемантичного слова утворюють певну
структуру, елементи якої по-різному залежать один від
одного і по-різному пов’язані між собою. Для того щоб
визначити семантичну структуру слова, необхідно
виявити всі значення (лексико-семантичні варіанти) слова;
визначити диференційні ознаки, за якими ці значення
протиставляються; простежити порядок внутрішнього
зв’язку і підпорядкування лексико-семантичних варіантів
та встановити, якими мовними засобами
здійснюється внутрішньослівне розмежування семантики слова.
За характером організації (залежності, мотивації)
лексико-семантичних варіантів у багатозначному слові
виділяють три основні типи (структури) полісемії:
радіальну, ланцюжкову і радіально-ланцюжкову.
При радіальній полісемії всі похідні (непрямі)
значення походять безпосередньо від одного основного
(прямого). Так, слово стіл має п’ять значень: 1) «різновид
меблів»; 2) «їжа, страви; харчі»; 3) «установа або відділ
установи, що займається певними канцелярськими
справами»; 4) «деталь верстата у вигляді
горизонтальної дошки, що служить для закріплення заготовок під
час їх обробки»; 5) «гора, височина з плоскою
вершиною та стрімкими схилами». Друге, третє, четверте і
п’яте значення є похідними від першого. Схематично
семантичну структуру цього слова можна зобразити так:
При ланцюжковій полісемії кожне наступне
значення є похідним від попереднього. Прикметник
дозрілий, наприклад, має три значення: 1) «який дозрів;
доспілий»; 2) «який досягнув повного розвитку»; 3)
переч, «який повністю сформувався (про абстрактні
поняття — гнів, розум, любов тощо)». Тут друге
значення мотивоване першим, а третє — другим. Семантична
структура цього слова має такий вигляд:
Радіально-ланцюжкова полісемія поєднує в собі
два названих вище типи, тобто паралельну
підпорядкованість і послідовну залежність. Наприклад, у
слові зерно виділяють п’ять значень: 1) «насіння
рослин» (конопляне зерно, кава в зернах); 2) «дрібний
плід хлібних злаків» (торгувати зерном, зібрати
хліб до зерна); 3) перен. «зародок, початок
чого-небудь» (зерно теорії, зерно поетичного дару); 4)
«окрема дрібна часточка якої-небудь речовини; крупинка,
краплинка» (зерно піску, зерно золота); 5) перен.
«невеличка часточка, крихітка чого-небудь» (зерно
правди, зерно надії). Семантична структура цієї
лексеми матиме таку схему:
Змішані радіально-ланцюжкові структури мають
надзвичайно широку варіативність. Так, наприклад,
семантична структура слова гострий має таку
«химерну» схему:
При глибшому розгляді семантичної структури
багатозначного слова виявляється, що відношення між
прямим і похідним значеннями є різноманітнішими.
Навіть у лексемах із двома значеннями виділяють два
типи залежності — підпорядковану (одне значення є
прямим, а друге похідним від нього) і паралельну, у
якій два значення виникають не внаслідок
перенесення назв, а внаслідок паралельного утворення від однієї
твірної основи за допомогою однакового або багато-
значного афікса. Наприклад, слово братство має два
значення: 1) «група, товариство людей, об’єднаних
спільною діяльністю і метою» і 2) «братське почуття,
ставлення; дружба». Тут ідеться не про мотивацію
другого значення першим, а про паралельний
словотвірний процес (брат + суфікс -ство зі значенням
збірності і брат + суфікс -ство зі значенням ознаки,
якості). Згодом дві лексичні одиниці злилися в одну,
тобто стали сприйматися як одне багатозначне слово.
Цей процес отримав термінологічне означення —
агрегатування (термін Н. 3. Котелової).
У межах радіальної полісемії можна виділити
значення з однорідною і неоднорідною мотивацією. Так, у
слові блиск всі його похідні значення, а саме: 1)
«багатство, розкіш, пишнота»; 2) «яскравий вияв високих
якостей, таланту, розуму»; 3) «складова частина назв
деяких мінералів» однаково мотивовані твірним
значенням «яскраве сяяння, світіння». У слові ж дорога
також значення 1) «перебування в русі (йдучи або їдучи)»;
2) «місце для проходу, проїзду»; 3) «правильний
напрямок руху» виводяться безпосередньо з прямого
номінативного «смуга землі, по якій їздять і ходять», але
мотивуються різними семами (див.: [Лисиченко 1977: 27]).
Інший важливий аспект, за яким описується
структура багатозначного слова — це характеристика
значень за їх місцем (важливістю) в семантичній
структурі. Семантична структура полісемічного слова
має польову будову з чітко вираженим центром і
близькою та далекою периферією. Ядро поля містить
головне (основне) значення. Воно завжди є прямим і
найменшою мірою залежним від контексту. Навколо
нього розташовуються частовживані переносні
значення, а на периферії — рідковживані (застарілі, нові,
що не стали ще загальновідомими, і фразеологічно
пов’язані) значення. Так, наприклад, ядром
семантичної структури слова золотий є його основне
номінативне значення «із золота» (золотий зливок, золотий
перстень), навколо нього розташовуються такі лекси-
ко-семантичні варіанти, як «дуже цінний, вартий
поваги» (золота людина, золоті слова), «дорогий, любий»
(Золота дитино!), «майстерний, умілий» (золоті
руки), «прекрасний, щасливий» (золота пора, золоте
дитинство), «кольору золота» (золоте колосся, золота
осінь). На периферії перебувають значення «дохідний»
(золота справа), «найвигідніший (спосіб поведінки)»
(золота середина), «бездіяльний, гультяйський»
(золота молодь), «п’ятдесятирічний» (про подружнє
життя) (золоте весілля) та ін.
Отже, кожне значення займає в семантичній
структурі полісемічного слова певне місце залежно від його
цінності для того чи іншого синхронного зрізу мови.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.