М. П. Кочерган Загальне мовознавство

Словотвірний проміжний рівень мови

загрузка...

Словотвірний рівень міститься між морфологічним
і лексико-семантичним основними рівнями. Суть між-
рівневих зв’язків тут полягає в тому, що основна
одиниця морфологічного рівня — морфема —
використовується для творення одиниць лексико-семантичного
рівня — слів (лексем). Однак не можна не помітити
зв’язку між словотвором і синтаксисом. Цей зв’язок
виявляється в тому, що утворення складних слів, як
правило, зводиться до згортання словосполучення в
єдине слово (косий кут —> косокутник «предмет, що
має косі кути», другий курс -» другокурсник «студент,
який навчається на другому курсі», плаває морем —>
мореплавець «той, хто плаває морем»; див. ще:
нафтобаза, листоноша, п’ятиповерховий), і в тому, що
майже весь словотвір пов’язаний за своєю мотивацією з
реченням (Він учиться в школі —> школяр. Він носить
листи —> листоноша, Він шиє взуття —> швець).
Дехто навіть схильний уважати, що весь словотвір є
частиною вчення про структуру речення.
Останнім часом нерідко стверджують, що
словотвір — окремий самостійний рівень мови. Однак із цим
важко погодитися. Словотвір не може бути окремим
рівнем, бо він не має власної (специфічної) одиниці.
«Ознакою того, що якась одиниця лежить в основі
самостійного рівня, може бути тільки можливість вичерпного
поділу тексту на ці — і тільки ці — дискретні одиниці.
Можна представити будь-який текст (при цьому весь,
повністю) у вигляді ланцюжків фонем, можна записати
його в термінах морфеми або як послідовність певних
структур речення. В іншій формі, очевидно, запис тексту
(крім звичайного запису в словах) і неможливий. В
усякому разі, неможливо представити текст через символи
і правила утворення одних похідних, бо вони — це
тільки обмежена частина тексту» [Общее язьїкознание
1972: 349]. Функції слово-твірних елементів інші:
вони використовуються для творення лексичних знаків,
тобто для номінації. Отже, словотвір — це не якийсь
особливий рівень мови, а сфера особливих відношень між
морфемами і лексемами.
Термін словотвір вживається у двох значеннях:
1) утворення слів, що називаються похідними і
складними, на базі однокореневих слів, якими вони
мотивовані, тобто виводяться з них за значенням і за формою,
за наявними в мові моделями (зразками) за допомогою
афіксації, словоскладання, конверсії (переходу з
однієї частини мови в іншу) та інших формальних засобів;
2) розділ мовознавства, який вивчає способи творення
нових слів.
Оскільки словотвір забезпечує процес номінації, то
його можна розглядати як частину ономасіології.
Розрізняють діахронічний і синхронічний словотвір.
Діахронічний словотвір — словотвір, який вивчає шляхи
виникнення похідних слів у різні періоди розвитку мови та їх етимологічну
словотвірну будову, а також історичні зміни словотвірної структури слів.
Синхронічний словотвір — словотвір, який вивчає систему
словотвірних засобів, наявних у мові на певному етапі її розвитку, і
структуру слів, що визначається її синхронними мотиваційними
відношеннями з іншими словами.
Синхронічний словотвір — це легко розпізнавані
зв’язки між спорідненими словами з погляду сучасної
мотивації і відповідно до словотвірної структури слова.
Так, скажімо, слово любов нині сприймається як
утворене від дієслова любити, хоча генетично воно утворене
від давнього прикметника любт> «любий». Російське
слово цветник на сучасному етапі мотивується словом цве-
ти — «місце, де ростуть квіти», хоча насправді воно
утворене від слова цветной «покритий квітами» (твірна
основа цветн- і суфікс ~ик). У цьому слові нині
виділяють твірну основу цвет- і суфікс -ник. За цим зразком
тепер утворені такі слова, як коровник, телятник,
собачник, шкодник, рассадник, виноградник, ценник, кочевник,
градусник, мостовник. Отже, на певному етапі розвитку
мови для виникнення нових слів за моделлю колись
утворених слів суттєвою є не діахронічна
(етимологічна), а синхронна словотвірна структура.
Між синхронічним і діахронічним словотвором не
завжди легко провести межу. Саме тому деякі сучасні
мовознавці, наприклад, О. М. Трубачов, загалом
заперечують синхронічний словотвір. Не дивно, що аж до
середини XX ст. практикувався тільки діахронічний
підхід до словотвору.
Словотвірна система є дуже складною. Ця складність
зумовлена найрізноманітнішими зв’язками з іншими
рівнями мови (не тільки з морфологічним і лексико-се-
мантичним, а й із фонологічним та синтаксичним, а
також морфонологічним і фразеологічним
проміжними рівнями); з явищами синкретизму словотворення і
словозміни (пор. форми типу писати — переписати,
горох — горошина, які можна трактувати як різні
слова і як форми одного слова), важкістю розмежування
синхронічного й діахронічного планів і великою
кількістю одиниць, категорій та теоретичних понять.
До основних теоретичних понять словотвору
належать мотивація, словотвірна похідність, словотвірне
правило, словотвірний тип, словотвірне значення та ін.
Словотвірна мотивація — семантична і формальна зумовленість
значення похідного слова значеннями його складників;
семантичні й формальні відношення між похідним і твірним словом.
Мотивація встановлюється між двома однокорене-
вими словами, одне з яких із формального і
семантичного погляду є первинним, мотивуючим, а інше —
вторинним, мотивованим. Мотивоване слово складніше за
структурою (має більше морфем), ніж мотивуюче.
Воно є двочленним: складається з мотивуючої (твірної)
основи і форманта (чит-ач, спів-ець, учитель-ство,
неантагоністичний, не-усвідомлений, солонкува-тість).
Слова, мотивовані двома чи більше мотивуючими
словами, мають складнішу мотивуючу основу (сонц-е-люб-
ив/ий/), авт-о-відповід-ач, природ-о-знав-ств/’о/). У
наведених прикладах мотивуючими є відповідно слова
сонце і любити, авто і відповідати, природа і знати, а
формантами інтерфікси -є-, -о- і суфікси -це-, -ач-, -ств-.
Отже, мотивоване слово формально і семантично
складніше. Щоправда, трапляються випадки, коли
ускладнення в семантичному плані супроводжуються
спрощенням формального плану (інтимний — інтим,
бігати — біг).
З мотивацією пов’язане поняття словотвірної похід-
ності.
Словотвірна похідність — семантична вивідність властивостей
похідного з властивостей вихідних одиниць.
Похідне слово розглядається як структура,
внутрішня форма якої відповідає вираженому нею змісту і
будується як бінарне утворення з вихідної
(мотивуючої) і формантної частини:
Він учиться в школі —> школяр (учень)
Він учить в школі —> учитель
Він грає за команду —> гравець
Він грає в карти —> грач
Із визначенням закономірностей творення
похідних слів пов’язане словотвірне правило.
Словотвірне правило — правило, яке описує особливості
моделювання похідних слів у процесі деривації, діапазон їх дії,
характеризує дериваційний процес з погляду його
регулярності/нерегулярності, продуктивності/непродуктивності, вказує на твірну основу,
використаний формальний засіб, сполучувальні можливості
морфем та їх морфонологічні зміни.
Однокореневі слова, які перебувають у відношеннях
послідовної мотивованості, створюють словотвірний
ланцюжок. Наприклад: укр. учитися — учень —
учениця; дати — подати — податок — податковий —
оподатковувати — оподатковуваний —
оподатковуваність — неоподатковуваність; персона — персонал —
персональний — персональність; рос. клей — клеить —
склеить — склеивать — склеивальщик — склеивальщи-
ца. Перше (вихідне) слово немотивоване. Кожне
наступне слово відрізняється від попереднього тільки одним
формантом. Одне й те саме слово може виступати
стосовно одного спорідненого слова як мотивоване, а стосовно
іншого — як мотивуюче. Так, зокрема, учень мотивоване
словом учити, а щодо слова учениця воно є мотивуючим.
Словотвірні ланцюжки утворюють словотвірне гніздо.
Словотвірне гніздо — сукупність словотвірних ланцюжків з одним і тим
самим вихідним словом; сукупність слів із одним і тим самим коренем,
упорядкованих відповідно до відношення словотвірної мотивації.
Слова, об’єднані у словотвірне гніздо, мають
змістову і матеріальну спільність. Наприклад: сіль, соляний,
солонка, солонина, солонинний, солевий, солити, соління,
посолити, засолити, засолювати, засолка, пересолити,
недосолити, підсолити, підсолювати, насолити,
солоний, солоність, солонуватий, солонуватість, солевар,
солеваріння, солеварний, солекоп, соледобувач,
солепромисел, солепромисловий, солепромисловість тощо.
Словотвірне гніздо має строго визначену систему, кожне слово
в ньому займає певне закріплене місце. Фрагмент
словотвірного гнізда слова білий подано на с. 287.
Словотвірне (дериваційне) значення — нове значення, яке
виникає в похідному слові внаслідок поєднання мотивуючої основи з
формантом; результат дії форманта на твірну основу і її лексичне та
граматичне значення.

загрузка...

Словотвірне значення являє собою формально
виражений тип значення, спільний для цілої серії
мотивованих слів із одним і тим самим формантом, яким
відрізняються ці слова від слів, що їх мотивують.
Отже, в мові є три типи значення: лексичне,
граматичне і дериваційне. Вони різняться між собою
ступенем абстракції. Від лексичних (індивідуальних) значень
дериваційні значення відрізняються своєю
узагальненістю (це сукупність формально виражених значень). Від
граматичних значень, які є обов’язковими, дериваційні
значення відрізняються своєю необов’язковістю,
оскільки їх вживання зумовлюється позамовними чинниками.
Словотвірні значення поділяють на
транспозиційні (значення іншої частини мови): предметності
(співати — спів); процесуальної (молодий — молодіти,
вдова — вдовіти); ознаковості (гай — гайовий, сьогодні —
сьогоднішній); різні конкретніші модифікаційні
значення — зменшувальні (мати — матуся, голова —
головонька, хата — хатиночка, малий — малесенький),
збільшувальні (рука — ручище, дід — дідуган, ніс —
носюра, довгий — довжелезний), посилювальні
(кричати — розкричатися) та ін. Осібну групу становлять
класифікаційні значення, як, скажімо, значення носія
ознаки (юний — юнак, дурний — дурень, веселий —
веселун), виконавця дії (читати — читач, копати — копач,
рахувати — рахівник, водити — водій), вмістилища
чого-небудь (корова — корівник, дрова — дровітня) тощо.
З поширенням ономасіологічного підходу до явищ
словотвору словотвірні значення стали розглядати як
складно структуровані значення, що виражають особ- 288
Теорія мови
ливий тип відношення між ономасіологічним базисом
певного слова і його ономасіологічною ознакою. Так, у
похідному слові вихователь базис -тель формує
значення «той, хто», а ознака приписується базису
предикатом виховувати.
Уперше словотвірне значення виділив Г. О. Винокур.
Словотвірний тип — схема побудови слів певної частини мови, яка
характеризується спільністю трьох ознак: частини мови,
форманта, словотвірного значення.
Така структурна схема є спільною для всіх утворень
одного типу. Наприклад: стрибати — стрибнути,
свистіти — свиснути, кричати — крикнути, стукати —
стукнути та ін., де дієслова зі значенням одноразової
дії утворені від дієслів недоконаного виду за допомогою
суфікса -ну-. Отже, словотвірний тип — це двостороння
одиниця узагальненого характеру, яка в плані змісту
має спільне словотвірне значення, єдине для слів
певного типу, а в плані вираження — однакову (спільну)
структуру. Словотвірний тип нерідко називають ще
словотвірною моделлю, словотвірним зразком.
Серед словотвірних моделей розрізняють лінійні і
нелінійні. До лінійних належать афіксальні моделі і
моделі складних слів, які виражаються формулою А =
В + С + £> (довідник = довід(атися) + ник, лісостеп =
ліс + о + степ, англ. розісагй «поштова листівка» =
розі + сагй, зипзНіпе «сонячне сяйво» = зип + зНіпе).
До нелінійних, які умовно позначають формулою А —>
В, належать конверсія (поранений (солдат) ->
поранений, черговий (учень) —> черговий, англ. а июгсі «слово»
—> іо юогй «висловлюватися», а йгеат «сон» -» іо йгеат
«снитися», а капи «рука» -» іо капи «вручати», іо гип
«бігти» —> а гип «біг», /гее «вільний» —> іо /гее
«звільнюватися», сіошп «внизу» —> іо йоуоп «скидати»), усі-
чення (автомобіль —> авто, метрополітен -> метро,
кілограм —> кіло, англ. іеіеиізіоп «телебачення» —> іеііу,
тісгоркопе «мікрофон» —> тіке,фр. Vе^осірес1е
«велосипед» —> иеіо) і зворотне словотворення (доярка -> дояр,
зонтик —> зонт).
Найкрупнішою класифікаційною одиницею
словотвору є спосіб словотвору. Розрізняють суфіксальний
(викладач), префіксальний (пере-писати), постфік-
сальний (бити-ся), префіксально-суфіксальний (за-
пліч-н/ий), префіксально-постфіксальний (роз-бігти-
ся), суфіксально-постфіксальний (горди-ти-ся), пре-
фіксально-суфіксально-постфіксальний (пере-шіпт-
ува-ти-ся), чисте складення (дехто, плащ-палатка, ва~
гон-ресторан, англ. зпоютап «снігова баба», §оШЦзН
«золота рибка»), складення з суфіксацією (земл-е-тор-
гов-ець, радіо-прийм-ач), зрощення (вічнозелений, англ.
сіо-іі-уоигзеї/ «саморобний», «іграшка типу
конструктора», тоіНег-іп-Іош «свекруха, теща», ЬгеаФапФЬиііег
«сніданок», йо-соте-ріеазе-іотоггои) (ехргеззіоп) «з
виразом на обличчі, ніби хоче сказати: «Приходь завтра»),
абревіацію (ВАК, НАТО, профком), компресію складних
слів із відсіченням одного компонента (англ. а Іосаі
ігаіп — а Іосаі «приміський поїзд», а тизісаі сотейу —
а тизісаі «музична комедія»), редуплікацію (англ. зріі-
зроі «добре», по-по «те, що заборонено», тап-тап «негр»
і «турбувати», гитріу-іитріу «секс»).
Словотвір як окрема лінгвістична дисципліна
виокремився наприкінці 60-х років XX ст.
Становлення словотвору пройшло декілька етапів, пов’язаних
із різними концепціями. Спочатку практикувався
морфологічний підхід: словотвір розглядали через
призму морфології як комбінаторику морфем. Його
заступив структурно-семантичний підхід, у якому
акцент було зроблено на словотвірній похідності і
привернено увагу до співвідношення структури і
семантики похідного слова та до співвідношення
морфемного і словотвірного аналізу. З’являються
поняття мотивованості похідного слова і словотвірного
значення.
На сучасному етапі паралельно існують три
напрями в дослідженні словотвору:
1) синтаксичний (трансформаційний, породжуваль-
ний), пов’язаний із дослідженнями Н. Хомського.
Семантику і структуру дериватів розглядають як
результат породження різних синтаксичних конструкцій, а
поняття словотвірного правила пов’язують із
відтворенням ланцюжка переходів, що лежать в основі
перетворення вихідних синтаксичних конструкцій у
відповідний дериват (Він грає на трубі — він трубач; Він
від’їхав — його від’їзд);
2) ономасіологічний, започаткований дослідженнями
чеського мовознавця М. Докуліла. Словотвір
розглядають з погляду теорії номінації і для його інтерпретації
використовують такі поняття, як ономасіологічний
базис, ономасіологічна ознака, зв’язка та ономасіологіч-
на категорія;
3) функціонально-семантичний, який синтезує
досягнення трансформаційного й ономасіологічного
підходів і на передній план ставить проблеми, пов’язані з
семантикою, функціонуванням і творенням похідних
слів у живому мовленні.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.