М. П. Кочерган Загальне мовознавство

Фразеологічний проміжний рівень мови

загрузка...

У кожній мові є вільні словосполучення (які вільно
творяться з окремих слів) і стійкі (які в мовленні не
створюються, а лише відтворюються і за змістом та
синтаксичною функцією рівнозначні слову). Якщо
зміст вільних словосполучень головним чином
утворений самостійними значеннями слів, з яких вони
складаються, то зміст фразеологізмів має щось інше
порівняно зі значенням їх складників (пор. зелена діброва і
зелена вулиця «сприятливі умови для просування по
роботі, службі», «умови для безперешкодного
розвитку, поширення, використання чого-небудь»).
Фразеологія (від грец. рпгазіз «вираз, зворот» іІб£оз «слово,
вчення») — 1) сукупність фразеологізмів певної мови; 2) розділ
мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови.
Перше значення слова фразеологія використовують
у широкому і вузькому розумінні. До фразеології у
широкому розумінні відносять ідіоми, фразеологічні
сполучення і стійкі фрази (прислів’я, крилаті вирази,
фрази-привітання тощо, які нерідко виходять за межі
словосполучень, тобто є реченнями). У вузькому — лише
ідіоми та стійкі сполучення слів, функціонально
співвідносні зі словом як номінативною одиницею мови. У
цьому разі фразеологізми — це мовні знаки вторинної
номінації. Фразеологія як проміжний рівень мови
знаходиться на стику лексико-семантичного і
синтаксичного рівнів. Особливість проміжних рівнів у тому, що
вони не мають власної одиниці. їхні одиниці
виникають на одному рівні, а функціонують як одиниці
іншого рівня. Фразеологізми виникають у синтаксисі, а
функціонують на рівних правах зі словом у лексико-
семантичній системі; це своєрідні лексеми-многочлени
[Семчинський 1996: 193]. Структура фразеологізму
збігається зі структурою словосполучень або речень, а
значення — зі значенням лексичних одиниць.
В. Л. Архангельський, М. Ф. Алефіренко, О. В. Ку-
нін та деякі інші мовознавці роблять спробу виділити
фразеологію в окремий ієрархічний рівень мови. Однак
для цього немає достатніх підстав. Якщо навіть
вважати, що фразеологізм — це окрема самостійна мовна
одиниця (не слід забувати, що фразеологізми
різнорідні за своєю структурою), то і в такому разі він не
відповідає критеріям рівневих одиниць. Від справжніх рів-
невих одиниць — фонем, морфем, слів —
фразеологізми різняться тим, що вони: 1) різнорідні за своєю
структурою; 2) не перекодовуються в одиниці вищого
порядку; 3) не сполучаються з такими самими
одиницями (пор.: фонеми поєднуються з фонемами, морфеми
з морфемами, слова зі словами); 4) виникають зі
словосполучень, але не внаслідок регулярної взаємодії
слів, а всупереч їй; 5) у функціональному плані не
мають тієї універсальності, яку повинні мати одиниці
самостійного рівня мови [Баран 1997: 156].
Фразеологія як наука вивчає специфіку
фразеологізмів як знаків вторинної номінації, їх значення,
структуру, характер їх зовнішніх лексико-синтаксичних
зв’язків, а також їх експресивно-стилістичні ознаки та
системні зв’язки з іншими фразеологічними одиницями і
словами. Вона також розробляє принципи виділення
фразеологізмів, методи їх вивчення, класифікації і
лексикографічного опрацювання. Одним із важливих
завдань фразеології є дослідження її
національно-мовної своєрідності, оскільки вона в кожній мові має
неповторний план вираження і таким чином фіксує
національний колорит мови. Саме через те переважна
більшість фразеологізмів не перекладається на інші
мови.
Хоча передумови фразеології було закладено ще в
XIX ст. О. О. Потебнею, як окрема лінгвістична
дисципліна вона виникла в 40-х роках XX ст. її
становлення пов’язане з ідеями французького мовознавця
Ш. Баллі, а також із дослідженнями Є. Д. Поливано-
ва, С. І. Абакумова, Л. А. Булаховського і В. В.
Виноградова. Виноградову належить визначення
основних понять, обсягу і завдань фразеології. Однак і нині
чимало проблем фразеології залишаються
нерозв’язаними. Це, зокрема, визначення фразеологізму і
критеріїв його виділення; співвідношення між
фразеологізмом і словом, словосполученням та реченням;
принципи класифікації фразеологічних одиниць;
семантичні та граматичні властивості фразеологізмів
тощо.
Здебільшого поняття фразеологічної одиниці
визначається на основі таких ознак, як
структурно-семантична стійкість (постійне співвідношення
значення сполучення слів з його лексико-граматичним
способом вираження, що є наслідком переосмислення
всього сполучення або окремих його компонентів) і
відтворюваність. Однак не завжди ці критерії є
самодостатніми, і нерідко при їх використанні поза
фразеологією залишається чимало фраз, які інтуїтивно
сприймаються як фразеологізми. Збільшення
критеріїв також не розв’язує проблеми, бо залежно від
того, які критерії приймає чи яким критеріям надає
перевагу вчений, змінюється якісний і кількісний склад
фразеологізмів.
Оскільки до складу фразеології належать
неоднорідні класи фразеологізмів з різним ступенем
фразеологічності (пор. ляси точити, з одного боку, і атомна
вага — з іншого), то для визначення ступеня
фразеологічності білоруський мовознавець Б. О. Плотников
запропонував 10 критеріїв (чим більше ознак-критеріїв має
сполучення слів, тим вищою є його фразеологічність):
1) ідіоматичність, тобто зрушення у значенні
компонентів (пекти раків «червоніти від сорому, ніяковіти»);
2) дослівна неперекладність на інші мови (гарбуза
піднести, піймати об лизня, облизати макогона
«відмовити при сватанні, залицянні», на рушник стати
«взяти шлюб, одружитися», пошитися в дурні «дати
себе обдурити»);
3) наявність компонента з утраченим лексичним
значенням або із застарілою граматичною формою
(ляси точити, притча во язицех);
4) граматична категоріальність, тобто здатність
усього звороту виступати в ролі одного члена речення
(сторч головою — обставина способу дії, шкіра та
кістки — означення);
5) невмотивованість значення (собаку з’їсти
«набути великого досвіду в якійсь справі, ґрунтовно, до
тонкощів вивчити що-небудь»);
6) незмінність граматичної форми (поминай як
звали, як Пилип з конопель, була не була, зуб на зуб, ні сіло
ні впало, і нашим і вашим, і хочеться і колеться, сиди й
не рипайся, у три погибелі);
7) синтаксична немодельованість, тобто творення
сполучення не за живою в мові моделлю (сам на сам,
чорта з два, так собі);
8) відсутність варіантності (пор.: бити баглаї і
наговорити (набалакати, намолоти, наплести) сім
мішків (кіп) гречаної вовни);
9) неможливість вставити в середину виразу якесь
слово (пор.: бабине літо, кров з молоком і завдати
(доброго) гарту, закрутити (таку) веремію);
10) неможливість синтаксичних перетворень (пор.:
ні се ні те і прийняти ухвалу, прийнята ухвала,
ухвала, яку прийняли).
Залежно від кількості критеріїв, що має певний
вираз, ступінь фразеологічності може коливатися від 1
(рос. ничтоже сумяшеся, яке має всі 10 перелічених
ознак) до 0,1 (блок управления, яке має тільки одну
ознаку — стійкість, або відтворюваність) [Общее язм-
кознание 1983: 226—231].
Щодо класифікації фразеологізмів, то вона
здійснюється на різних основах — структурно-семантичній,
граматичній і функціонально-стилістичній. Найпо-
пулярнішою є структурно-семантична класифікація
Виноградова, яка ґрунтується на критерії семантичної
злютованості або аналітичності значення
фразеологізму. За цим критерієм Виноградов виділяє три типи
фразеологізмів:
1) фразеологічні зрощення, в яких значення
формально не вмотивоване значенням його складників
(дати кучми «побити», на руку ковінька «вигідно»);
2) фразеологічні єдності, в яких зміст
опосередковано вмотивований значенням компонентів
(прикусити язика «замовкнути», не нюхати пороху «не
бути ще в боях», тримати камінь за пазухою
«приховувати злобу, ненависть до кого-небудь, бути
готовим зробити прикрість комусь, вчинити помсту над
кимсь»);
3) фразеологічні сполучення — фрази, створені
реалізацією зв’язаних значень слів (зло бере за
неможливості радість бере, задоволення бере, добро бере;
нагла смерть; рос. закадичньїй друг тощо).
М. М. Шанський виділив ще четвертий тип —
фразеологічні вирази, до якого відніс стійкі за складом і
вживанням звороти, що складаються із слів з вільним
значенням (серйозно і надовго; і чужому научайтесь, й
свого не цурайтесь).
Л. А. Булаховський здійснив класифікацію
фразеологізмів за джерелами їх походження: 1) прислів’я і
приказки; 2) професіоналізми; 3) усталені вислови з
анекдотів, жартів тощо; 4) цитати з Біблії; 5)
переклади іншомовних висловів; 6) крилаті вирази
письменників; 7) влучні вирази видатних людей.
М. Т. Тагієв запропонував класифікацію на основі
оточення фразеологізмів: 1) фразеологізми з однопози-
ційним оточенням (хто + лізе на стіну); 2)
фразеологізми з двопозиційним оточенням (хто + взяв слово +
з кого; що + червоною ниткою проходить + через що);
3) фразеологізми з трипозиційним оточенням (хто +
коле очі + кому + чим).
Наприкінці 50-х років починає практикуватися
системний підхід до проблем структурно-семантичної
організації фразеологізмів. Проблеми системності пов’язані з
описом фразеологізмів як специфічних
структурно-семантичних одиниць, з вивченням явищ фразеологічної
варіативності, полісемії, омонімії, антонімії, з
виявленням граматичних класів фразеологізмів і їх
синтаксичних функцій. Виявилося, що фразеологізмам притаманні
такі самі системні характеристики, як і словам.
Злютованість фразеологізмів не є абсолютною.
Багато фразем мають варіанти. Наприклад: з’їсти
(скуштувати) березової каші, відрізана (відкраяна) скиба
(скибка) від хліба, тримати (держати) язик за
зубами, брати (здіймати, підіймати) на сміх (глум, глуз,
кпини), затулити рота (пащу, пащеку, вершу, пельку),
головою (лобом) мур пробивати, бити по кишені (по
гаманцю), виміняти шило на швайку (на мило, на
мотовило), гріш ціна (в базарний день), ні в зуб (ногою).
Характерна для фразеологізмів і полісемія. Так,
фразеологізм як камінь у воду має 2 значення — «безслідно
зникнути» і «нічого не відомо про кого-небудь»,
фразеологізм розкрити рота вживається в 4 значеннях —
«починати говорити після мовчання», «здивовано або
захоплено слухати кого-небудь», «лаяти кого-небудь,
кричати на кого-небудь» і «посягати на що-небудь»,
а фразеологізм морочити голову — в 6 значеннях:
«розмірковувати, роздумувати над чим-небудь,
намагаючись щось з’ясувати, зрозуміти», «займатися
якоюсь копіткою справою», «переживати, перейматися
якимись турботами», «завдавати кому-небудь
клопотів; заважати, набридати», «дурити когось»,
«несерйозно, легковажно ставитися до кого-небудь». Однак
потрібно зазначити, що на відміну від слів
фразеологізми відзначаються меншою багатозначністю. Якщо
багатозначними є 80 відсотків слів, то серед фразео-
логізмів багатозначними є тільки 15 відсотків [Буда-
гов 1974: 117]. Саме цим пояснюється те, що
значення фразеологізмів меншою мірою залежить від
контексту.
Ще рідше від полісемії у фразеології виявляється
явище омонімії. Наприклад, омонімічними є вирази
зелена вулиця1 «безперешкодний шлях у розвитку,
подоланні, досягненні чого-небудь» і зелена вулиця*
«покарання солдатів шпіцрутенами в кріпосницькій Росії»;
пустити півня1 «підпалити» і пустити півня2
«зірватися на ноті».
Синонімія фразеологізмів — поширене явище.
Нерідко синонімічні ряди складаються не тільки з двох, а
й із трьох, чотирьох і більше фразеологізмів: прясти на
тонке, дихати на ладан «бути немічним, близьким до
смерті»; з відкритим серцем, поклавши руку на серце, як
на духу «чесно, одверто»; через вулицю бондар, через
дорогу навприсядки, десята вода на киселі, нашому
типові двоюрідний брат «далекий або зовсім ніякий не
родич»; дати драла, дати дмухача, дати тягу, дати лиги,
дати ногам знати, накивати п’ятами «швидко втекти,
побігти». Як і синонімічні слова, фразеологічні
синоніми стилістично диференційовані: заснути вічним сном,
віддати Богу душу, відійти у вічність і врізати дуба.
Антонімічні відношення фразеологізмів, як і слів,
тісно пов’язані з полісемією і синонімією. Суть
антонімії полягає в полярному протиставленні значень
фразеологізмів при їх семантичній спільності: аж іскри
летять «енергійно, запально» — як мокре горить
«повільно, мляво»; останню сорочку віддати «поділитися
з ким-небудь усім, що маєш» — з батька шкуру
здерти «обібрати кого-небудь»; душа не з лопуцька
«сміливий» — мотузяна душа «боязкий»; душі не чути
«дуже сильно любити» — ненавидіти всіма фібрами
душі «дуже сильно ненавидіти».
Більшість фразеологізмів створена за наявними в
мові моделями словосполучень і речень {брати на сміх,
язик до Києва доведе), окремі фразеологізми — не за
моделями (у світ за очі, собі на умі, рос. сбоку припеку,
разлюли малина).
За граматичними функціями виділяють дієслівні
(покласти зуби на полицю, вивести на чисту воду),
субстантивні {канцелярська душа, одного поля ягода,
рос. шарашкина контора), прислівникові (хоч греблю
гати, кури не клюють, рос. вверх тормашками, тю-
телька в тютельку), ад’єктивні (кров з молоком, ні з
лиця ні з росту), вигукові (всіх благ, рос. никаких гвоз-
дей), модальні (як би не так, само собою розуміється),
сполучникові (в міру того як). Виходячи з
граматичної функціональної характеристики, закономірно
вважати, що фразеологізми подібно до слів належать до
відповідних частин мови.

загрузка...

 

Запитання. Завдання
1. Розкрийте сутність проміжних мовних рівнів. У чому своєрідність
кожного з них?
2. Що є предметом морфонології? Дайте визначення морфонеми,
проілюструйте його конкретними прикладами.
3. Які питання морфонології є дискусійними? Чи всім мовам
притаманна морфонологія?
4. Назвіть теоретичні проблеми сучасного словотвору. Які три
напрями в дослідженні словотворення існують у наш час?
5. На стику яких рівнів мови виник фразеологічний проміжний
рівень? Які критерії застосовують для визначення ступеня
фразеологічності?

 

Література

Основна
Семчинський С. В. Загальне мовознавство. — К., 1996. — С. 185—198.
Березин Ф. М., Головин Б. Н. Общее язьїкознание. — М., 1979. —
С. 137,159—198.
Кодухов В. И. Общее язьїкознание. — М., 1974. — С. 145—148.
Общее язьїкознание / Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. —
С. 221—236,283—287.
Общее язьїкознание: Внугренняя структура язьїка/ Отв. ред. Б. А. Се-
ребренников. — М., 1972. — С. 386—393, 456—515.
Додаткова
Трубецкой Н. С. Некоторьіе соображения относительно морфоноло-
гии // Пражский лингвистический кружок. — М., 1967.
Ахманова О. С. Фонология, морфонология, морфология. — М., 1966.
Реформатский А. А. Еще раз о статусе морфонологии, ее границах и
задачах // Фонологические зтюдьі. — М., 1975.
Бульїгина Т. В. Проблемьі теории и практики морфонологического
описання // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. — 1975. — Т. 34. — Вьіп. 4.
Касевич В. Б. Морфонология. — Л., 1986.
Кубрякова Е. С, Панкрац Ю. Г. Морфонология в описаний язьїков. —
М., 1983.
Славянская морфонология. — М., 1987.
Виноградов В. В. Словообразование в его отношении к грамматике и
лексикологии // Избр. трудьі. Исследования по русской грамматике. —
М.,1975.
Кубрякова Е. С. Проблеми словообразования на современном зта-
пе // Вопр. язьїкознания. — 1978. — № 6.
Клименко Н. Ф., Карпіловська Є. А. Словотвірна морфеміка сучасної
української літературної мови. — К., 1998.
Городенська К. Г., Кравченко М. В. Словотвірна структура слова. —
К., 1981.
Ковалик 1.1. Питання іменникового словотвору слов’янських мов. —
Львів, 1958.
Виноградов В. В. Основньїе понятия русской фразеологии как линг-
вистической дисциплиньї // Избр. трудьі. — М., 1977. — Т. 3.
Копьіленко М. М., Попова 3. Д. Очерки по общей фразеологии. —
Воронеж, 1978.
Алефіренко М. Ф. Теоретичні питання фразеології. — Харків, 1987.
Баран Я. А. Фразеологія в системі мови. — Івано-Франківськ, 1997.
Мокиенко В. М. Славянская фразеология. — М., 1980.
Питання фразеології східнослов’янських мов. — К., 1972.
Демський М. Т. Системні зв’язки в сфері фразеології //
Мовознавство. — 1991. — № 2.
Телия В. Н. Типьі язьїковьіх значений. Связанное значение в язьіке. —
М., 1981.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.