Суспільна природа мови. Суспільні функції мови

Розуміння природи мови передбачає відповідь на
питання, чи потрібно вважати мову явищем
біологічним, психічним або соціальним. На них наука давала
різні відповіді. Погляди вчених на природу мови
змінювалися залежно від загальних тенденцій розвитку
науки в певний період і накопиченого лінгвістичного
фактичного матеріалу та рівня його інтерпретації. Одні
вчені (А. Шлейхер, М. Мюллер) вважали мову явищем
біологічним, інші (Г. Штейнталь, В. Гумбольдт, О. Потеб-
ня) — явищем психічним. У сучасному мовознавстві
домінує думка про мову як суспільне явище.
Визначення мови як суспільного явища спирається
на тверезий аналіз фактів розвитку і застосування
мови. Мова не успадковується і не закладена в
біологічній суті людини. Дитина говорить мовою оточення, а
не обов’язково мовою батьків. В умовах ізоляції від
суспільства діти не говорять зовсім, як про це свідчить
описана англійським психологом Р. Сінгом історія
виявлених у лігві вовчиці двох дівчаток (див. про це:
[Реформатский 1967: 7—8]).
Мова також не є явищем психічним, бо в такому
разі вона виникала б і розвивалася б у кожної людини
окремо незалежно від мовленнєвого впливу
навколишнього оточення.
До розуміння мови як суспільного явища вчені
дійшли у середині XIX ст. Одним із перших був Я. Грімм,
який заявив, що «мова за своїм походженням і
розвитком — це людське надбання, витворене цілком
природним чином» [Гримм 1960: 59]. В. фон Гумбольдт,
який, по суті, став основоположником психологізму в
мовознавстві, стверджував однак, що мова розвивається
тільки в суспільстві і «людина розуміє себе настільки,
наскільки досвідом установлено, що її слова зрозумілі й
іншим» [Гумбольдт 1960: 80]. Ф. де Соссюр убачав
соціальний характер мови в її примусовості щодо індивідів.
Характеризуючи мову як соціальне явище, не слід
упускати з поля зору й те, що в мові також наявні
ознаки, які співвідносять її з біологічними і
психологічними явищами. Що стосується біологічного аспекту
мови, то передусім необхідно назвати той факт, що
людина має біологічну схильність до оволодіння мовою.
Деякі вчені навіть стверджують, що на відміну від ви-
сокоорганізованих тварин людина має мовний ген.
Відсутність в інших вищих приматів, у тому числі і в
людиноподібних мавп, мовного гена й зумовила
непереборну еволюційну прірву між людиною і твариною.
Це стало серйозним контраргументом до
еволюційної теорії Ч. Дарвіна. Наявність біологічного аспекту
мови підтверджується теорією вроджених структур
Н. Хомського, суть якої зводиться до того, що дитина
народжується із закладеними в мозку певними
мовними структурами, через що, наприклад, дитині-китайцю
буде значно легше засвоїти рідну мову, ніж, скажімо,
англійську.
Із психічними явищами мову пов’язує те, що в
індивідуальному мовленні відображаються психічні
особливості мовця, а в національній мові — психічний
склад усієї нації. Особливо яскраво це виявляється в
національній специфіці лексико-семантичних


Loading...