М. П. Кочерган Загальне мовознавство

Соціолінгвістика, її предмет, завдання і проблеми

загрузка...

Зв’язок мови і суспільства не одразу став
предметом спеціального наукового дослідження. Теорія про
співвідношення мовних і соціальних чинників
ґрунтується на праці представників соціологічного напряму
французького мовознавства, особливо А. Мейє. Істотну
роль у цьому плані відіграли дослідження
американських етнолінгвістів, які розвивали ідеї Ф. Боаса і Е. Се-
піра про зв’язок мовних і соціокультурних систем;
праці представників Празької лінгвістичної школи В. Ма-
тезіуса, Б. Гавранка, Й. Вахка, які довели зв’язок мови
із соціальними процесами і соціальну роль
літературної мови; дослідження німецьких учених
Лейпцизької лінгвістичної школи Т. Фрінгса, які обґрунтували
соціально-історичний підхід до мови і необхідність
включення соціального аспекту в діалектологію, а
також праці японської школи «мовного існування» з
проблем мовної ситуації. Слід згадати й роботу Поля
Лафарга «Мова і революція» (1894), у якій доведено,
що відмінність соціальних різновидів мови є наслідком
суспільних суперечностей епохи французької
буржуазної революції. У Росії проблема взаємодії мови і
суспільства була предметом дослідження О. О. Шахмато-
ва, І. О. Бодуена де Куртене, М. Я. Марра, В. М. Жир-
мунського, Л. П. Якубинського, Є. Д. Поливанова та ін.
Певний внесок у вивчення цього питання зробили
українські вчені О. С. Мельничук, В. М. Русанівський,
Ю. О. Жлуктенко та ін. У 60-х роках XX ст. до
питання зв’язку мови і суспільства повертаються
американські мовознавці В. Лабов, Д. Хаймс, присвятивши свої
дослідження вивченню мовної ситуації в
багатомовних країнах. Так сформувалася соціолінгвістика.
Соціолінгвістика — наука, яка вивчає проблеми, пов’язані із
соціальною природою мови, її суспільними функціями, механізмом
впливу соціальних чинників на мову і роллю мови в житті
суспільства.
Увесь комплекс соціолінгвістичних проблем у
загальному вигляді можна звести до таких питань: 1) як
соціальний чинник впливає на функціонування мов;
2) як він відображається в мовній структурі; 3) як
мови взаємодіють.
Традиційно в соціолінгвістиці виділяли три
розділи: психолінгвістику, етнолінгвістику й
інтерлінгвістику. На сучасному етапі розвитку мовознавства
намітилась тенденція до виокремлення цих розділів у
самостійні науки.
Соціолінгвістика розглядає такі поняття, як мовна
ситуація і мовна політика.
Мовна ситуація — сукупність форм існування однієї мови або
сукупність мов у їх територіально-соціальному взаємовідношенні і
функціональній взаємодії в межах певних географічних регіонів
або адміністративно-політичних утворень.
Іншими словами, це взаємовідношення
використовуваних на певній території різних мов чи різних
мовних варіантів. Мовна ситуація охоплює соціальні
умови функціонування мови, сферу і середовище
вживання мови, форми її існування.
Мовну ситуацію описують за кількісними,
якісними й оцінними критеріями.
До кількісних критеріїв належать:
а) кількість мов у певній мовній ситуації;
б) кількість мовців, що говорять певною мовою;
в) кількість комунікативних сфер, які обслуговує
кожна мова.
Якісними критеріями є:
а) характер мовних форм: різновиди однієї мови чи
різні мови (одномовність і багатомовність);
б) структурно-генетичні відношення між мовами
(споріднені і неспоріднені, морфологічний тип мови);
в) функціональна рівнозначність — нерівнознач-
ність мов;
г) характер панівної мови (місцева чи іноземна).
Під оцінними критеріями розуміють внутрішню і
зовнішню оцінку мов. Внутрішня оцінка — це
оцінка споконвічними носіями мови її комунікативної
придатності, естетичної престижності тощо, тобто
ступінь прихильності мовців до рідної мови. Зовнішня
оцінка — це характеристика названих параметрів
мови носіями інших мов. На основі цих критеріїв
будується типологія мовних ситуацій.
Усі мовні ситуації поділяють на прості
(одномовні) і складні (багатомовні). Одномовні ситуації ще
називають ендоглосними, а багатомовні — екзо-
глосними. У випадку ендоглосної ситуації мовець
залежно від середовища користується то літературною
мовою, то говіркою, а в разі екзоглосної — різними
мовами.
Із екзоглосних ситуацій найпоширенішою є
двомовність, або білінгвізм. При білінгвізмі дві мови
співіснують у межах одного колективу, який користується
двома мовами в різних комунікативних сферах
залежно від соціальної ситуації та інших параметрів
комунікативного акту. Крім двомовності, в сучасному світі
непоодинокі випадки тримовності, рідше трапляється
чотиримовність і навіть п’ятимовність. Прикладом чо-
тиримовної ситуації є мовна ситуація в Індії: у межах
штату тут використовують місцеву офіційно визнану
мову Індії і місцеву неофіційну мову, між штатами —
англійську, а у вищих верствах населення — ще
санскрит. Унікальною є виявлена в одному з поселень
аборигенів Австралії одинадцятимовна ситуація, причому
вживані тут мови належать аж до п’яти різних мовних
сімей. Кожен мешканець цього поселення говорить
двома-трьома мовами, а багато — шістьма-сімома
[Попова 1987: 191].
Залежно від того, як співвідносяться між собою
функції окремих мов чи варіантів мови, розрізняють
збалансовані і незбалансовані мовні ситуації. У
разі збалансованої ситуації мови виконують однакові
суспільні функції, а в незбалансованих мовних
ситуаціях суспільні функції мов не збігаються.
Збалансовані ситуації трапляються дуже рідко, а можливо, їх
зовсім не існує. Як приклад наводять мовну
ситуацію в Швейцарії, однак там справжньої збалансова-
ності немає, бо ретороманською мовою розмовляє
лише один відсоток населення; в загальнодержавному
масштабі основні мови — німецька та французька,
причому функції мов по-різному розподіляються
залежно від місцезнаходження кантону (німецькомов-
ної, франкомовної чи італійськомовної території
Швейцарії). Подібна ситуація спостерігається і в Бельгії.
Хоч тут більшість населення розмовляє фламандською
(нідерландською) мовою, однак суспільні функції
значною мірою перебирає на себе французька мова
через більшу суспільну активність франкомовного
населення. Юридична рівноправність мов і реальний їх
статус у багатомовній державі переважно не
збігаються. Рівноправними проголошені мови не тільки в
Швейцарії, Бельгії, а й у Канаді і колишньому СРСР.
Насправді в Канаді перевагу має англійська мова над
французькою, а в СРСР під проголошеним
конституцією гаслом рівноправності мов за роки
більшовицького панування зникло 93 мови (див.: Коммунист. —
1988. — № 15. — С. 63).
Дві мови не можуть бути функціонально
тотожними. Це суперечило б чинному в мові законові
економії мовних засобів. Через те двомовність, як правило,
не є тривалою, а лише перехідним етапом на одномов-
ність, де одна з мов усувається. Навіть на рівні
індивідуального білінгвізму спостерігається тенденція до
диференційованого вибору мови залежно від ситуації,
теми тощо.
Різноманітність мовних ситуацій у світі
нескінченна. Відомі ситуації, де мовою міжетнічного
спілкування є мова меншості (суахілі в Танзанії, малайська
мова в Індонезії), запозичена мова (латина у Західній
Європі в середні віки, арабська в Середній Азії в
VIII—X ст.), мови колишніх метрополій (англійська в
Гамбії, Гані, Кенії, Нігерії, французька в Заїрі, Конго,
Малі, португальська в Анголі, Гвінеї-Бісау,
Мозамбіку). У деяких регіонах мовами міжетнічного
спілкування є піджини: піджин-інгліш, лінгва-франка, біч-
ламар та інші гібридні мови, що поширені на
Далекому Сході, в Океанії, Західній Африці та Латинській
Америці.
Одним із конкретних випадків незбалансованого
білінгвізму є диглосія. Диглосія — це одночасне
існування в суспільстві двох мов або двох форм
(варіантів) однієї мови з функціональним їх розподілом. Ви-
бір мови диктує комунікативна ситуація, і він не
залежить від етно-мовної належності мовців. На відміну
від білінгвізму диглосія передбачає свідому оцінку
мовцями певної мови за шкалою «високий —
низький». Компонентами диглосії є різні мови (наприклад,
французька і російська в російських дворян XVIII ст.),
різні варіанти однієї мови (літературна мова і
діалект), різні стилі мови (книжний і розмовний).
Вивчення мовної ситуації дуже важливе для
вироблення правильної мовної політики.
Мовна політика — свідомий і цілеспрямований вплив, який має на
меті сприяти ефективному функціонуванню мови в різних сферах її
застосування; сукупність ідеологічних принципів і практичних
заходів щодо розв’язання мовних проблем у соціумі, державі; сукупність
політичних і адміністративних заходів, спрямованих на надання
мовному розвитку бажаного спрямування.
Термін мовна політика має два значення:
1) мовна політика як сукупність заходів,
спрямованих на певний мовний розвиток (уведення нових або
збереження старих мовних норм, уніфікація і
стандартизація літературних форм, реформи в галузі
орфографії і пунктуації тощо);
2) мовна політика як частина національної
політики певної держави (зміна чи збереження наявного
функціонального розподілу мов у багатомовному
суспільстві). Щодо другого значення в мовознавстві і
політології вживають термін національно-мовна
політика. Національно-мовна політика спирається на
певне теоретичне й ідеологічне обґрунтування, на
вироблені в суспільстві концепції з національного
питання.
Держава впливає на мовну ситуацію через
ідеологічні, законодавчі, адміністративні,
фінансово-економічні важелі. Вона визначає соціальний статус і
соціальні функції мов. Вплив мовної політики держав у
всі епохи зводився до нав’язування скореним
народам мови завойовників, до ігнорування прав на
розвиток і функціонування мов національних меншин,
до орієнтації країн, які звільнилися від колоніальної
залежності, на мови колишніх метрополій. Не була
винятком національно-мовна політика і в радянській
імперії, де поступово звужувалися суспільні функції
всіх національних мов унаслідок функціональної
експансії російської мови. Було навіть обґрунтовано
теорію про перспективні й неперспективні мови. До
перших відносили російську та ще декілька мов, до
других — усі молодописемні мови. Української мови
в цій класифікації взагалі не згадували.
Адміністративно-репресивний державний апарат свідомо спла-
новував лінгвоцид і етноцид, незважаючи на те що
конституція СРСР проголошувала рівноправність
народів та їх мов. Подібна ситуація була і в Австро-
Угорській імперії, де, всупереч проголошеній
конституцією 1867 р. рівноправності, чехи, словаки, українці,
серби, хорвати, словенці зазнавали на собі політичної
і мовної дискримінації. Як бачимо, змістом
національно-мовної політики є різноманітні заходи, які
проводить уряд з метою розвитку одних мов і
стримування розвитку інших.
Отже, вплив суспільства на мову обмежується
впливом на взаємовідношення мов у багатомовній державі і
впливом на нормативно-стилістичну систему мови,
термінологію, графіку й орфографію. Суспільство не може
вплинути на зміни структурних рівнів мови.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.