М. П. Кочерган Загальне мовознавство

Зовнішні причини мовних змін

загрузка...

Зовнішні причини змін у мові зумовлені різними
суспільними чинниками. Найпотужнішими з них є
розвиток матеріальної і духовної культури,
продуктивних сил, науки, техніки тощо.
Надзвичайно важливою зовнішньою причиною
мовних змін є контактування мов. На думку А. Мартіне,
мовні контакти — один із наймогутніших стимулів
мовних змін [Мартине 1972: 83].
Мовні контакти мають місце в разі загарбання
території і поневолення корінного етносу; за мирного
співіснування різномовного населення на одній
території; коли різномовне населення живе на сусідніх
територіях; коли населення вступає в різноманітні
(економічні, торговельні, культурні та ін.) стосунки з
населенням іншої країни; коли засвоюється інша
мова в процесі шкільного навчання. Розрізняють такі
типи мовних контактів: безпосередні й
опосередковані; між спорідненими і неспорідненими мовами; з
однобічним і обопільним впливом; маргінальні (на
суміжних територіях) і внутрішньорегіональні (на
одній і тій самій території); казуальні (випадкові) і
перманентні (постійні); природні (безпосереднє
спілкування), штучні (навчання в школі) і змішані
(природно-штучні).
Контактування мов може зумовити такі процеси:
1) запозичення лексики і фразеології. Так, тільки за
останніх декілька років українська мова запозичила
численну кількість іншомовних слів, переважно з
англійської мови: дисплей, дискета, файл, інтерфейс, принтер,
факс, менеджмент, маркетинг, шоп, саміт, електорат,
консенсус, спікер, брифінг, ексклюзивний, боїнг, тойота,
вольво, мерседес, екстрасенс, хот-дог, піца та багато
інших. Досить поширеними є запозичення
фразеологізмів як в оригінальній формі, так і у вигляді
калькування: аЬ 0V0, тетепіо тогі, о запсіа зітріісііаз, о
іетрота, о тотез, іаЬиІа газа, Вгап& пасН Озіеп, бути чи
не бути (англ. іо Ье ог поі іо Ье), дивитися крізь
пальці (нім. ЬигсН йіе Ріпдег зеНеп), яблуко від яблуні
далеко не падає (нім. Бег Арреї іаШ пісНі іиеіі оот
Зіатт). Нерідко фразеологічні кальки поширюються
на різні мови. Наприклад, за німецьким зразком
(йапке зскдгі) будуються фраземи зі значенням
вдячності в багатьох європейських мовах: укр. красно дякую,
серб, хвала лепо, чеськ. йеки]і рекпе, угор. кдзгдпдт
згереп тощо;
2) засвоєння артикуляційних особливостей іншої
мови. Внаслідок контактування румунської мови зі
слов’янськими її артикуляція дуже наблизилася до
артикуляції слов’янських мов (нерідко можна почути таку
характеристику румунської мови: це романська мова зі
слов’янською вимовою). Фарингалізовані голосні, що не
властиві тюркським мовам, в азербайджанській мові
з’явилися під впливом кавказьких мов. Вимова комі-
перм’яків стала близькою до російської. Інколи суб-
страктний вплив може поширитися на декілька мов.
Наприклад, у болгарській, румунській і албанській
мовах наявний редукований голосний [а] (болг. т>, рум. а,
алб. є);
3) зміну наголосу. У латиській мові раніше наголос
був нефіксований, вільний, не закріплений за певним
складом слова. Під впливом фінно-угорських мов
характер наголосу змінився: тепер наголошеним є
перший склад у всіх формах усіх слів;
4) зміни у граматичній будові мови. У всіх
тюркських мовах є шість відмінків. У якутській мові, яка
належить до тюркської сім’ї, їх дев’ять. Уважають, що
це сталося під впливом евенкійської мови, що
належить до тунгусо-маньчжурської сім’ї, багатої на
відмінкові форми. У болгарській мові внаслідок
контактування з турецькою виник переповідний спосіб
дієслова (коментатив), що позначає неочевидну дію (чел
«кажуть, що він читав», чели «кажуть, що вони
читали»). Під впливом російської мови в сучасній
удмуртській мові намітилася тенденція до утворення видових
пар дієслова.
Помітним є вплив мовних контактів на зміни в
синтаксисі. Синтаксична будова таких фінно-угорських
мов, як фінська, угорська, естонська, мордовська, ко-
мі-зирянська, набула ознак індоєвропейських мов:
порядок слів у реченні замість фіксованого став вільним,
з’явилися підрядні речення зі сполучниками і
сполучними словами тощо. У французькій мові зворотний
порядок слів у питальному реченні виник під впливом
німецької мови;
5) зміни у словотворі. Поширеним явищем є
запозичення суфіксів та префіксів. Скажімо, в українській
мові широко вживаються запозичені префікси а-, анти-,
інтер- (аполітичний, антинародний, антихудожній,
інтервокальний, інтерполювати), суфікси -ир-, -ізм-,
-ант-, -аж-, -ат-, -ар- та багато інших (бригадир,
марширувати, українізм, квартирант, тренаж, типаж, арку-
шат, актор, фактор). Російською мовою запозичений
український суфікс -щин(а): Псковщина, Смоленщина.
Бувають випадки запозичення моделей побудови слів.
Так, наприклад, румунські числівники від одинадцяти
до дев’ятнадцяти творяться за слов’янською моделлю
«один + на + десять»: ипзргегесе, йоізргегесе тощо, де
ип — «один», йоі — «два», зрге — «на», гесе — «десять».
Запозичення — найпоширеніший результат
взаємодії мов. Найпроникливішою для запозичень є лексико-
семантична система. В англійській мові, наприклад,
60 відсотків французьких слів, у турецькій — 80
відсотків арабізмів, а в корейській — 75 відсотків кита-
їзмів. Роль лексичних запозичень є визначальною для
всіх інших контактно зумовлених мовних змін: саме
лексичними запозиченнями спричинені фонологічні та
морфологічні запозичення. Так, зокрема, суфікси -аЬІе,
-іЬІе (еаіаЬІе «їстівний», юогкаЬІе «такий, який
потрібно обробити», сІгіпкаЬІе «такий, що можна пити»,
ипгеайаЬІе «нерозбірливий») увійшли до англійської
мови з французької разом із запозиченими словами
айтігаЬІе «чудовий», роззіЬІе «можливий» тощо.
Фонологічні запозичення менш поширені, ніж
лексичні. Як правило, іншомовні слова фонетично
пристосовуються до фонологічної системи мови-реципі-
єнта. Так, англійський звук [9] передається в
слов’янських мовах звуками [і], [з], [£]. Явище субституції
(заміни відсутніх звуків в мові-реципієнті іншими
власними), на думку М. С. Трубецького, лежить в
основі можливості встановлення системи звуків-відповід-
ників між будь-якими за своїм походженням
контактуючими мовами. Запозичення іншомовних слів
здебільшого впливають лише на фонологічну
синтагматику: виникають нові послідовності фонем (нова
їх сполучуваність), змінюються фонетичні
закономірності початку та кінця слова, суперсегментні
особливості (відступ від правил наголошування в
іншомовних словах) тощо.
Однак за тривалого і масового запозичення слів
можуть статися суттєвіші зміни у фонологічній системі, в
тому числі поява нових фонем і фонологізація вже
наявних у мові варіантів фонем (алофонів). Так, скажімо,
у східнослов’янських мовах не було звука (відповідно
і фонеми) [ф]. Із прийняттям християнства
посилилися контакти східних слов’ян з греками, і в
давньоруській мові стали з’являтися грецькі слова, в тому числі й
такі, в яких був звук [ф]. Оскільки такий звук був
цілком чужим, то спочатку він замінювався своїми
звуками [п],[т]: рНагоз — парус, РНіїірроз — Пилип,
Ткеойог — Теодор, тпуікоз — міт; див. ще поширені
раніше в українській мові, в тому числі й у
літературній, форми на зразок Атени (Афіни), катедра
(кафедра) тощо. Сторонність цього звука відчувається
навіть тепер: багато хто з українців замінює його
звукосполученням [хв]: Хведір, хверма тощо. Однак ще
в давньоруську епоху, коли запозичення грецьких
слів із звуком [ф] стало масовим, цей звук був
спочатку засвоєний освіченими людьми, а через них —
іншими верствами населення, і, отримавши широку
лексичну базу, став самостійною фонемою (опозиція
[ф] іншим звукам стала релевантною, тобто
використовується для розрізнення слів). Пор.: вен — фен,
він — фін, вар — фар, ваза — фаза; рос. еон — фон,
весна — феска, влага — флага, ворс — форс. Подібне
сталося зі звуком [ґ] в українській і чеській мовах.
Спочатку він вживався в деяких іншомовних словах,
а потім фонологізувався. Див. укр.: гніт і ґніт,
грати і ґрати тощо. Отже, спершу запозичений
звук функціонує лише у фонетично неасимільованій
лексиці, а згодом входить до фонологічної системи
мови.
Морфологія порівняно з іншими мовними рівнями,
характеризується найвищим ступенем
непроникності. Вважають, що контактування мов не збагачує, а
спрощує морфологію. Наприклад, англійська мова
внаслідок контактів із скандинавськими мовами значно
спростила свою морфологічну структуру. Саме такий
результат контактування в морфології засвідчують
креолізовані мови і піджини (спрощені мови), в яких
морфологічні способи вираження значень
замінюються лексичними.
Синтаксис на відміну від морфології
характеризується високим ступенем проникності. Саме в тому
вбачають причину подібності синтаксичної структури
речення в багатьох мовах світу. Правда, в тих мовах, де
основне навантаження вираження граматичних
значень лежить на синтаксисі, як то маємо в китайській
мові, синтаксичні запозичення обмежені.
Отже, ступінь проникності обернено пропорційний
ступеневі системності мови. Здатність до запозичення
тим більша, чим слабші системні відношення.
Системність зумовлює стійкість, бо сила взаємозв’язку
елементів системи перешкоджає проникненню чужого
елемента. Це і є причиною того, що найбільше запозичень є на
лексико-семантичному рівні мови.
Мовні контакти — один із найсильніших зовнішніх
чинників розвитку мови. Вони зумовлюють не тільки
запозичення на всіх рівнях мовної структури, а й
конвергентний розвиток мов, утворення допоміжних
спільних мов і навіть мовну асиміляцію. Причини цих
перетворень криються не в структурі взаємодіючих мов,
а у вагомості певної мови, що залежить передусім від
рівня економічного, політичного й культурного
розвитку її носіїв, а також їхньої войовничості,
фанатичності, заповзятості (див. про це: [Аврорин 1975: 152;
Мартіне 1972: 81—82]).
Найбільшому впливові піддається мова в умовах
контактування з близькоспорідненою мовою. Коли ж
мови характеризуються глибокими структурними
відмінностями, то можливість впливати одна на одну
незначна.
Серйозні контактно зумовлені зрушення
починаються з двомовності, тобто з функціонування двох мов на
одній території, в одному й тому ж етнічному
середовищі. У двомовних групах людей дві мовні системи
вступають у контакт, впливають одна на одну, внаслідок
чого з’являються контактно зумовлені відхилення від
мовної норми, які називають інтерференцією. Якщо
нова мова засвоєна погано, то за контактування можуть
виникнути допоміжні мови — піджини і креолізовані
мови, тобто дуже спрощені мови без категорій роду,
числа, відмінка, без дієслівних складних форм тощо. Коли
ж нова мова засвоєна добре, то за певних умов (особливо
за шовіністичної мовної політики уряду панівної нації)
мовці повністю переходять на нерідну мову, тобто нова
(нерідна) мова витісняє рідну, відбувається повна
мовна, а значить і етнічна, асиміляція (див. про це:
[Мартине 1972: 86]).
Часто тривалі мовні контакти спричинюють
конвергентний розвиток контактуючих мов. Конвергенція, на
відміну від асиміляції, не призводить до витіснення однієї
мови іншою, а зумовлює появу в контактуючих мовах
спільних ознак. Унаслідок конвергентного розвитку
декількох мов виникають так звані мовні союзи, тобто
«особливі типи ареально-історичної спільності мов, які
характеризуються певною кількістю подібних чи спільних
структурних і матеріальних ознак, набутих внаслідок
тривалого й інтенсивного контактування і конвергентного
розвитку в межах єдиного географічного простору» [Лин-
гвистический знциклопедический словарь 1990: 617].
Термін мовний союз уведений у науковий обіг
М. С. Трубецьким у 1923 р. (стаття «Вавілонська вежа
і змішування мов»). За Трубецьким, до мовного союзу
належать ті мови, які суттєво подібні у морфології та
синтаксисі, рідше — у фонетиці і мають спільний фонд
культурних слів, але не пов’язані системою звукових
відповідників і корінною (споконвічною)
елементарною лексикою. Таким чином, мовні союзи
характеризуються певною спільною для мов, що до них входять,
незалежно від їх походження сукупністю структурно-
типологічних і деколи й матеріальних особливостей. Як
зауважує болгарський мовознавець В. Георгієв, мовний
союз — це рух мов до інтеграції, який зупинився на
півдорозі [Георгиев 1972: 40], це, образно кажучи,
набута спорідненість.
Як приклад звичайно наводять балканський
мовний союз. До нього належать грецька, албанська,
румунська, болгарська, македонська, сербська, хорватська
і частково турецька мови. Ці мови характеризуються,
як правило, такими спільними ознаками: а) збігом
форм родового та давального відмінків; б) наявністю
постпозитивного артикля; в) відсутністю інфінітивної
форми дієслова; г) описовим утворенням форми
майбутнього часу (за допомогою дієслова зі значенням
«хотіти»); ґ) утворенням числівників від одинадцяти до
дев’ятнадцяти за зразком «один + на + десять»; д)
наявністю зредукованого голосного. Крім цього, названі
мови помітно прямують від синтетичної до аналітичної
будови і мають багато спільного в лексиці.
З інших мовних союзів можна назвати
західноєвропейський, гімалайський, поволзький (волго-камський)
і кавказький.
Тривале й інтенсивне контактування мов може
призвести до асиміляції однієї з мов, тобто до її втрати,
але втрачена мова не зникає безслідно. Сліди
витісненої мови отримали в мовознавстві назви субстрат і су-
перстрат.
Субстрат (термін Дж. Асколі) — мова-підоснова, елементи якої
розчинилися в мові, що нашарувалася на неї; сліди мови корінних
жителів у мові-переможниці чужинців; сліди витісненої місцевої
мови.
Наприклад, кельтський (галльський) субстрат для
французької мови, фракійський субстрат для румунської
мови, іберійський субстрат для іспанської мови, дравід-
ський субстрат для індійських мов, фінський субстрат
для російських говірок півночі європейської частини
Росії.
Суперстрат (термін В. Вартбурга) — мова-надоснова, елементи
якої розчинилися в мові, над якою вона нашарувалася; сліди мови
чужинців у мові-переможниці корінних жителів.
Так, скажімо, латинська мова стала суперстратом
для мов Західної Європи, німецька для чеської, мова
норманських завойовників для англійської, германська
мова франків для французької, тюркська мова волзько-
камських болгар для слов’янської болгарської та ін.
Близьким до перелічених є термін адстрат.
Адстрат (термін М. Вартолі) — сукупність рис мовної системи, які
з’явилися внаслідок впливу однієї мови на іншу в умовах тривалого
співіснування і контактів сусідніх народів.
На відміну від субстрату і суперстрату цей тип
мовної взаємодії є нейтральним: при ньому не
відбувається асиміляції етносу і розчинення однієї мови в іншій;
це своєрідний прошарок між двома мовами. Як
приклад можна навести білорусько-литовський,
словенсько-італійський та інші адстрати.
Сучасний стан будь-якої мови — це результат її
довговічної історії, де різноманітні мовні впливи
відбилися в ній у вигляді субстратних, суперстратних та
адстратних нашарувань. Так, скажімо, в англійській
мові можна виявити сліди неіндоєвропейської
іберійської мови перших поселенців на Британських
островах, кельтської мови бритів і гаелів, латинської мови
поселенців перших століть нашої ери, західногерман-
ської мови англів, саксів, фризів, ютів, які завоювали
Британію в V—VI ст., північногерманської мови
скандинавських вікінгів, які владарювали в Англії в X ст.,
французької мови норманських феодалів, які
підкорили Британію в XI ст.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.