М. П. Кочерган Загальне мовознавство

Темпи мовних змін

загрузка...

Не все в мові змінюється з однаковою швидкістю.
Мовлення змінюється швидше від мови, лексика від
граматики, синтаксис від морфології. Та й не вся
лексика змінюється в однаковому темпі. Словниковий
фонд, особливо його ядро, змінюється дуже повільно
порівняно з периферійною лексикою. Як довів автор
методу глотохронології М. Сводеш, найнеобхідніші і
найважливіші слова основного словникового фонду,
що позначають речі, явища і поняття, які
обов’язкові для будь-якої культури і в будь-який історичний
відтинок часу, обновлюються за 1000 років на 20
відсотків [Сводеш 19606: 23—52; Сводеш 1960а:
53—87].
Темпи змін залежать від багатьох причин.
Фонетичні зміни, які є дуже повільними, відбуваються
швидше за сприятливих умов. Так, наприклад, у XII ст.
зникають у давньоруській мові зредуковані голосні [т>] і
[ь] за умови, коли вони знаходилися у слабкій позиції
(в кінці слова, перед складом із голосним повного
творення та перед складом із [т>], [ь] у сильній позиції).
Звуки, які знаходилися у сильній позиції (під
наголосом, перед складом із слабкими [т>], [ь]), перейшли в
голосні повного творення [о], [є] (ст>н7> — сон, ст>на —
сна, дьнь — день, дьнкх — дня). Процес занепаду
зредукованих не проходив одночасно на всій території
поширення давньоруської мови. Він ніби пересувався з
півдня на північ. Доведено, що в XIII ст. на
новгородських землях ці зредуковані голосні ще зберігалися.
Отже, в різних говірках темп змін звуків
неоднаковий. Про це свідчить також історія звука [£]. У
смоленських говірках він був утрачений у XIII ст., тоді як
у Москві він вимовлявся до початку XVIII ст.
У різні історичні періоди темп фонетичних (як і
мовних загалом) змін також неоднаковий. Так,
занепад зредукованих призвів до інтенсивної перебудови
всієї фонологічної системи давньоруської мови:
перестав діяти закон відкритого складу і закон
складового сингармонізму; набули широкого
розповсюдження односкладові слова, з’явилися нові чергування
голосних (чергування [о], [є] з нулем звука, а згодом в
українській мові чергування етимологічних [о], [є] з
[і], що стало специфічною рисою української
фонетики); почали діяти процеси асиміляції, дисиміляції,
спрощення голосних; оформляється співвідносність
приголосних за дзвінкістю — глухістю і за твердістю —
м’якістю.
Як бачимо, період XII—XIII ст. відзначався
бурхливими фонетичними змінами в нашій мові, поштовхом
до якого став занепад зредукованих [т>], [ь]. Саме цей
період відділяє давньоруську фонетико-фонологічну
систему від сучасної української. Пізніше якихось
суттєвих змін в українській фонетико-фонологічній
системі не сталося.
Дуже повільно змінюється й граматична, особливо
морфологічна система. Однак спостерігалися періоди,
коли ці зміни відбувалися інтенсивніше. Для всіх
східнослов’янських мов такими були XIII—XIV ст.
Саме в той час замість чотирьох форм минулого часу
(аориста, імперфекта, перфекта і плюсквамперфекта)
встановилася одна, що походить від перфекта. У той
же приблизно період з коротких активних
дієприкметників теперішнього й минулого часу виникли
дієприслівники, відбувся перерозподіл й уніфікація типів
відмін іменників, занепад двоїни, розвиток категорії істот
тощо.
Хоч у розвитку мови бувають більш інтенсивні і
менш інтенсивні періоди, однак мова ніколи не
змінюється різко. В іншому разі різні покоління людей не
розуміли б одне одного. Повільність і неодночасність
змін різних підсистем забезпечують надійне
функціонування мови як засобу спілкування.
Темпи мовних змін залежать також від
соціальних умов функціонування мови, від мовних
контактів, від писемної традиції тощо. У доісторичні часи
мови змінювалися швидше. З появою писемності
темпи мовних змін уповільнилися. Вважають, що
при інтерпретації цього питання не можна не врахо-
вувати й типологічні властивості мови.
Аглютинативні мови, скажімо, змінюються повільніше від
флективних.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.