Метод (від грец. теііюсіоз «шлях дослідження, пізнання») —
система правил і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей
природи, суспільства і мислення; шлях, спосіб досягнення певних
результатів у пізнанні і практиці, тобто спосіб організації
теоретичного і практичного освоєння дійсності.
1Методологія (від метод і грец. Іб£оз «слово, вчення») — 1) вчення
про наукові методи пізнання; 2) сукупність методів дослідження,
Що застосовуються в будь-якій науці відповідно до специфіки її
об’єкта. У радянській науці цей термін переважно вживався в іншому
(вужчому) значенні: філософська основа вчення, дослідження.
Термін метод не однозначний: його застосовують
у загальнонауковому, філософському значенні, у
спеціально-науковому (що стосується окремої галузі
науки — фізики, хімії, математики, історії,
літературознавства, мовознавства тощо) і у значенні, яке
збігається зі значенням терміна методика.
У загальнонауковому, філософському значенні
термін метод означає шлях пізнання і витлумачення
будь-якого явища дійсності. Загальнонаукові методи
пізнання базуються на знанні універсальних законів
природи, суспільства і мислення. Це методи пізнання
предмета в розвитку, в зв’язку і взаємозалежності
явищ як єдності і боротьби протилежностей, переходу
кількісних змін у якісні, заперечення заперечення,
причини і наслідку, необхідності й випадковості,
сутності та явища, одиничного, особливого й загального
тощо.
У спеціально-науковому значенні слово метод
означає шлях пізнання і витлумачення явищ, який
використовується в певній конкретній науці
(математичні методи, соціологічні методи, лінгвістичні
методи та ін.). Кожен такий метод має свою «ділянку»
дослідження, своє коло вимог, свою мету. Наприклад,
порівняльно-історичний метод застосовують до
вивчення споріднених мов. Його метою є відкриття
закономірностей розвитку цих мов. Структурний метод
використовується при синхронічному вивченні будь-
якої мови і має на меті дослідження структурної
організації мови.
Спеціальні дослідницькі методи перебувають в
тісному зв’язку із загальнонауковими, залежать від них,
видозмінюються під їх впливом. Філософська
методологія виростає з філософської теорії, світогляду; вона є
сукупністю настанов на те, з якою метою, що і як
вивчати, і рекомендує конкретні методи вивчення мови.
Конкретна наука має також наукову теорію і свою
методологію — вчення про цілі, предмет дослідження і
конкретні методи дослідження. Від філософії через її
методологію проходить лінія зв’язку з теорією і з
методологією конкретної науки, через що зв’язок між
філософською методологією і спеціальними методами
певної науки не є прямим, але очевидний. Лінгвістична
теорія є тим місточком, який поєднує філософську і
конкретно-наукову методологію. Правда, трапляються
випадки, коли, прикриваючись правильними загаль-
нометодологічними положеннями, вчений може
будувати антинаукові теорії шляхом використання
хибних методів. Як приклад можна навести
палеонтологічний метод М. Я. Марра. Заперечуючи порівняльно-
історичний метод як ненауковий, Марр запропонував
замінити його пошуками в усіх індоєвропейських
мовах чотирьох елементів (сал, йон, бер,рош), від яких
нібито утворені всі слова. Внаслідок такого «наукового»
підходу були витворені фантастичні етимології слів і
теоретичні міфи.
Роль спеціально-наукових методів у розвитку
конкретних наук є надзвичайно важливою. Дуже часто
навіть виникнення науки пов’язують з появою
методу. Так, зокрема, існує два погляди щодо часу
виникнення науки про мову: 1) мовознавство виникло тоді,
коли мова стала об’єктом наукового розгляду, тобто за
декілька століть до нашої ери (у Давньому Римі, Давній
Греції і Давній Індії); 2) наука про мову виникла тоді,
коли було відкрито порівняльно-історичний метод,
тобто в першій чверті XIX ст. Що ж стосується нового
напряму в науці, то його також, як правило, пов’язують
із виникненням нового (власного) методу, бо саме
метод формує підходи до аналізу фактів. Так,
порівняльно-історичне мовознавство пов’язане з
порівняльно-історичним методом, структурне — зі структурним,
психолінгвістика — зі спеціальними
психолінгвістичними методами, лінгвогеографія — з ареальним
методом. Переважання відповідного методу в певну
епоху багато в чому визначає загальний характер
розвитку лінгвістичної науки, бо метод завжди
перебуває в тісному зв’язку з теорією (можна
стверджувати про існування єдності «метод — теорія»). Не
буде перебільшенням, коли скажемо, що методом
створюється предмет дослідження. Водночас потрібно
зазначити, що зміна теорії (парадигми в науці) не
заперечує наявних до цього наукових методів.
Кожен спеціальний дослідницький метод
втілюється в певну систему логічних дій ученого,
стандартизованих прийомів збору, обробки й узагальнення фактів.
Таку систему прийомів, яку слід називати методикою
наукового дослідження, нерідко називають методом. За
висловом Б. М. Головіна, якщо метод — це шлях, який
прокладають до істини, то методика — інструменти,
потрібні для розчищення цього шляху.