М. П. Кочерган Загальне мовознавство

Вихідні прийоми наукового аналізу мовного матеріалу

загрузка...

У дослідженні мовних фактів використовують за-
гальнонаукові методики дослідження — індукцію і
дедукцію, аналіз і синтез.
Індукція (від лат. іпбисііо «наведення, збудження») — прийом
дослідження, за якого на підставі вивчення окремих явищ робиться
загальний висновок про весь клас цих явищ; узагальнення
результатів окремих конкретних спостережень.
Наприклад, вивчаючи диференційні ознаки фонем
у мовах світу, Р. О. Якобсон дійшов висновку, що всі
диференційні ознаки фонем можна звести до
дванадцяти пар (див. тему «Фонологічна система мови»).
Більшість мовознавчих досліджень якраз ґрунтується
на індуктивному підході до вивчення мовних
фактів. Лінгвісти починають досліджувати мовні явища
з розгляду одиничних об’єктів, йдучи від
конкретного до загального.
Дедукція (лат. бебисііо, від бебисо «відводжу, виводжу»)— форма
достовірного умовиводу окремого положення із загальних. На
основі загального правила логічним шляхом з одних положень як
істинних виводиться нове істинне положення.
В основі дедукції — аксіома: все, що стверджується
стосовно всього класу, стверджується стосовно окремих
предметів цього класу. Дедуктивний підхід набув
особливого поширення в математиці. Всі теореми
виводяться логічним шляхом за допомогою дедукції з
невеликої кількості вихідних положень — аксіом. У
мовознавстві дедуктивний підхід необхідний, а інколи —
єдино можливий (якщо потрібно дослідити явища, які
не можна безпосередньо спостерігати, тобто у
випадках так званого «чорного ящика», коли про певні
явища роблять дедуктивні висновки, правильність яких
перевіряють на основі того, що маємо на вході і на
виході «чорного ящика»). Саме таким чином
вивчають, наприклад, механізм сприйняття і породження
мовлення.
Із дедукцією пов’язане поняття гіпотези (в науці
існує навіть термін гіпотпетико-дедуктивний метод).
Гіпотеза (від герц, пупоіпезіз «основа, припущення») — спосіб
пізнавальної діяльності, побудови вірогідного, проблематичного знання,
коли формулюється одна з можливих відповідей на питання, що виникло
в процесі дослідження; одне з можливих розв’язань проблеми.
Суть гіпотези полягає у висуненні припущення
щодо внутрішньої структури об’єкта, форми зв’язків
між його елементами і його експериментальній
перевірці. Гіпотеза доти залишається припущенням,
здогадом, поки не пройшла перевірку. Доведена
гіпотеза, тобто перевірена на багатьох фактах, стає
науковою теорією.
За допомогою дедукції (гіпотези) можна
передбачити факти задовго до їх емпіричного відкриття.
Скажімо, Ф. де Соссюр у 1878 р. висунув гіпотезу, відому в
мовознавстві як ларингальна теорія. Суть її полягає в
тому, що в індоєвропейській прамові були дві особливі
фонеми, умовно позначені А та О й умовно названі ла-
рингалами, поєднання яких з наявними тоді лише
двома голосними [о] та [є] дало довгі голосні й зумовило
розширення системи голосних (є + А —> є, а; є + О —> б;
о + А, О —> б). Це відкриття залишалося гіпотезою аж
до 1927 р., коли Є. Курилович виявив у пам’ятках
хетської мови графічні позначення особливих звуків саме
у вказаних Ф. де Соссюром позиціях. Гіпотеза
підтвердилася. Серед інших можна назвати ще гіпотезу
лінгвальної відносності, гіпотезу лінгвальної допов-
няльності, різні гіпотези походження мови, маррівську
гіпотезу походження всіх слів від чотирьох елементів
(сал, бер, йон, рот) та ін.
Аналіз — мислене або практичне розчленування цілого на частини.
Синтез — мислене або практичне з’єднання частин у ціле.
Розуміння діалектичної природи цих
протилежностей дає змогу визначити справжнє місце і значення їх у
поступі пізнання до істини. Пізнання предмета в його
цілісності передбачає спочатку розчленування його на
складові елементи і розгляд кожного з них (аналіз).
Знання предмета як єдності різноманітного, сукупності
численних ознак дає синтез. Тільки єдність аналізу і
синтезу забезпечує об’єктивне, адекватне відображення
дійсності. Ілюстрацією до одночасного використання
аналізу і синтезу в мовознавстві є процедура
компонентного аналізу значень слова. Спочатку значення
розкладають на елементарні семантичні компоненти (семи)
(хлопчик — «людська істота» + «молодий» + «чоловіча
стать»; дівчинка — «людська істота» + «молода» +
«жіноча стать»). Після встановлення сем відбувається
процедура їх синтезу. Якщо синтез сем дає значення ана-
лізованого слова, то можна вважати, що компонентний
аналіз проведено правильно (див. тему «Компонентний
аналіз»).

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.