Описовий метод

М. П. Кочерган Загальне мовознавство

Найдавнішим і найпоширенішим основним
мовознавчим методом є описовий.
Описовий метод — планомірна інвентаризація одиниць мови і
пояснення особливостей їх будови та функціонування на певному
(даному) етапі розвитку мови, тобто в синхронії.
В описовому методі розрізняють такі послідовні
етапи: 1) виділення одиниць аналізу (фонем, морфем,
лексем, конструкцій тощо); 2) членування виділених
одиниць (вторинна сегментація): поділ речення на
словосполучення, словосполучення на словоформи,
словоформи на морфеми, морфеми на фонеми, фонеми
на диференційні ознаки; 3) класифікація й
інтерпретація виділених одиниць.
Описовий метод використовує прийоми зовнішньої
та внутрішньої інтерпретації. Прийоми зовнішньої
інтерпретації бувають двох видів: а) за зв’язком з
позамовними явищами (соціологічні, логіко-психоло-
гічні, артикуляційно-акустичні); б) за зв’язком з
іншими мовними одиницями (прийоми міжрівневої
інтерпретації).
Соціологічні прийоми застосовують при
нормативно-стилістичному й історичному вивченні мови, при
дослідженні словникового складу тощо. До
соціологічних належить прийом «слів і речей», запропонований
Г. Шухардтом і Р. Мерінгером, згідно з яким історію
слова вивчають разом з історією позначуваної словом
речі; прийом тематичних груп, тобто груп слів,
пов’язаних спільною темою (назви певних груп рослин, назви
птахів, назви одягу, назви взуття, назви погодних
явищ, часових понять, почуттів тощо); прийом
стильового аналізу (стилістична характеристика
словникового складу мови та засобів художнього твору).
Логіко-психологічні прийоми застосовують у
дослідженні зв’язку змісту мовних одиниць і категорій з
одиницями мислення (співвіднесеність слова і
поняття, речення і судження; різні типи значень і мовних
категорій; актуальне членування речення, глибинна
семантична структура речення та ін.).
Артикуляційно-акустичні прийоми мають місце
при вивченні звуків у аспекті фізіологічному
(артикуляція — місце і спосіб творення звуків) і фізичному
(участь голосу і шуму, тембр, тон тощо).
Прийоми міжрівневої інтерпретації полягають у
тому, що одиниці одного рівня використовують як
засіб лінгвістичного аналізу одиниць іншого рівня. У
міжрівневому аналізі властивості досліджуваного
явища розглядають з погляду суміжного рівня. Це
відкриває нові особливості явищ, які розглядають, і
допомагає встановити міжрівневі зв’язки. Наприклад,
синтаксис вивчають з погляду морфологічного
вираження.
Прийоми внутрішньої інтерпретації — це різні
способи вивчення мовних явищ на основі їх
системних парадигматичних і синтагматичних зв’язків,
тобто, як висловлювався Ф. де Соссюр, вивчення мови в
самій собі і для себе самої. Парадигматична
методика охоплює опозиційний прийом (на основі
зіставлення і протиставлення мовних одиниць
встановлюються їх диференціині ознаки, а на основі спільності й
відмінності одиниці об’єднуються в різні
парадигматичні групи). Парадигматична методика
доповнюється синтагматичною, тобто вивченням
сполучуваності досліджуваних одиниць, їх контексту.
Синтагматика нерідко розкриває приховані властивості мовної
одиниці, які при парадигматичному (опозиційному)
підході можуть бути непоміченими.
Описовий метод має широке застосування. Його
використовують не тільки для опису мовних
елементів (фонем, морфем, слів, конструкцій, суперсегмент-
них одиниць, граматичних категорій та ін.), а й для
вивчення функціонування мови. Опис фактів мови є
їх якісним аналізом, систематизацією, що створює
теорію.
Досягнення описового методу надзвичайно вагомі.
На його основі створені описові граматики різних мов
(шкільні та для вищих навчальних закладів) і багато
типів словників (тлумачні, орфографічні, орфоепічні,
синонімічні, антонімічні, фразеологічні, мови
письменників та багато інших). Цей метод і донині найповніше
і найміцніше пов’язує мовознавство з потребами
суспільства.