Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

РУССКІЙ ЧЕЛОВЕК

Це буде післязавтра, а зараз ми п’ємо чай, намагаючись поправити цим своє
розхитане здоров’я, і говоримо як завжди українські люди в таких випадках –
про те, хто скільки випив і які фокуси витворяв.
Ми згадуємо, як Крапіва вчора розповідав про побачене по телевізору.
— Такі німецькі ветерани, діди сивочолі, військовополонені, які працювали в
Союзі після війни. І одного з них питають: а ви по-російськи ще пам’ятаєте що-
небудь? І він тут же відповідає: пам’ятаю! Работать, блядь, бістро!
Ми регочемо.
Раптом дзвонить телефон. Я страшенно не люблю, коли з перепою дзвонить
телефон. Як правило, на іншому кінці дроту знаходяться люди, які щось від 3
мене хочуть, — або втягнути мене в якусь діяльність, або змусити виконати
вирвані хитрістю обіцянки. Або апелюють до моєї совісті. Чи пропонують
увечері випити. Усе це слухати однаково нестерпно. Я не пішла брати слухавку.
Взяв Сашко.
— Яка дискусія? Ти шо, Крапіва, охрєнєл? У мене болить голова. Мені погано!
ПОГАНО! Тобі що, позакладало? Анархістська? Не знаю. Я щойно встав, у
мене бодун. Не знаю, я нікуди не йду.
Сашко поклав слухавку.
— Бєшений Крапіва хоче йти на дискусію з питання, що важливіше:
внутрішньоукраїнські проблеми чи антиглобалізм. Ніби ж учора бухав, як усі,
його насилу жінка додому забрала. А зранку дзвонить і пропонує піти на
анархічну дискусію.
— Русскій человєк, — з повагою сказав Рома. Ми всі троє заржали.
Незважаючи на твердження, що він нікуди не йде, Сашко почав збиратися.
Ходячи по хаті з різними предметами свого туалету, він агітував мене також
сходити на анархічну дискусію.
— Там буде Задирака, — спокушав він.
— Я не піду, а від мого імені урочисто прошу переказати Задираці, щоб він ішов,
— тут я вжила барвистий вираз.
Я не дуже люблю Задираку, як ви вже зрозуміли. Він відповідає мені
взаємністю. Оскільки цей персонаж надалі в романі не з’являється, не стану
пояснювати, хто він. Так само, в принципі, надалі не з’являтимуться і Саша з
Ромою. Життя, частиною якого вони були, я саме збиралася покинути у
пошуках… але про це, як уже говорилося, пізніше.
Саша зібрався й пішов. Ми з Ромою ще довго пили чай, від чого нас зрештою
розвезло, говорили про китайську середньовічну філософію так, ніби ми про неї
щось знаємо, цитували поетів і алкоголіків Лі Бо і Ду Фу. Я висловлювала своє
бачення проблеми народів-завойовників.
— Подивитися на російські казки і народні пісні – cуцільні камарікі і разлюлі. Те
саме з англійським фольклором. Сюжет розмазаний, дитячі віршики —
нерозберищо, і все, що там є путнього, взято з кельтських джерел, починаючи з
короля Артура, а всі кельти зате тепер говорять по-англійськи. Те саме з
арабами. Вони зжерли всіх, включно з персами, їхнім фольклором та епосом, а
потім намагалися писати як перси, тільки хрін що вийшло. Зате вони всі
загребли те, що на них дивилося, і оком не змигнули.
— Якщо у тебе немає фантазії, ти не можеш уявити собі, що тебе хтось переможе,
— погоджувався Рома.
Зрештою я лишилася наодинці зі своїми думками.

Категорія: Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.