Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

Я

На всякий випадок представлюся. Мене звуть – ну, скажімо, Павліна Стопудів.
Я, якщо хтось іще не зрозумів, з України. У своєму житті займалася різними
видами діяльності, від написання бардівських пісень до гри на бас-гітарі у
панківській групі «Міхаїл Комар».
Міхаїл Комар був київським хроном, відомим у своєму мікрорайоні на Ширмі
завдяки своїй алкоголічній народній мудрості. Він здавав чужі пляшки, бухав
під гастрономами і помер від цирозу печінки задовго до того, як я закінчила
середню школу, проте пам’ять про нього досі живе.
Потім я покинула панків і почала заробляти написанням рекламних статей. Я
вигадала кількох персонажів, від імені яких писала статті, розміщуючи їх
завдяки своїм друзям у різних виданнях, і кожен із цих персонажів непогано
заробляв.
Прославилася я тим, що написала і видала збірку віршів. Мої друзі пишалися
нею. Вона у всіх була з розлогими автографами. Вони її не читали — але не тому,
що у мене погані вірші. Я все (майже все) роблю дуже гарно, і вірші в мене
також дуже талановиті. Просто зараз ніхто не читає віршів.
Мене запрошували на вечірки, і до мене у мою квартиру на Гоголівській – ту
саму, якою володіла пані К. — приходили відомі люди, ми пили чай і коньяк,
говорили про мистецтво, повітря в тій частині Києва завжди було свіже, у мене
були високі стелі, навесні під вікнами цвіла величезна стара черемха, коли
приходила осінь, у мою кухню залітали її жовті листя, загалом життя було, як я
зараз розумію, прекрасне.
За одним тільки винятком – у ньому не було Джима Барлі, і цього виявилося
достатньо, щоб усе кинути і поїхати в Лондон фігньой страдать.
Але Лондон – це непогано. В Лондон можна було поїхати і без ніякого Джима.
Лондон – це симфонія, у якій іноді надто багато нот, і всі вони складають
чудернацьку, але прекрасну мелодію.

Категорія: Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.