Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

ЛОНДОНСЬКА СИМФОНІЯ

Ось наприклад, неподалік від того готелю, де я жила по приїзді в Лондон, був
магазинчик газет і журналів. Він належав арабу. Магазинчик був вузький і
довгий; зліва в довжину простягалися полиці з арабськими книжками про бен
Ладена, і більшість із них цього самого бен Ладена мала на обкладинці, а справа
в довжину розставлені порножурнали. Бен Ладени суворими очима
роздивлялися картинки з цицьками і курвами, які облизують банани. Ось вам,
будь ласка, демократія і ринкові відносини. Тепер, правда, бен Ладенів там
більше не шукайте, бо з розгортанням усесвітньої боротьби з тероризмом їх
познімали, і залишилися одні цицьки. 14
Проте в Лондоні повно і правильних мусульманських хлопців. Наприклад,
кілька пенджабських мусульман викупили індійський ресторан Хан, і там не
стало пива.

Або, наприклад, мені подобалося лондонське метро. Так, так, я знаю, що ви,
дорогі мешканці міста-героя Лондон, усі його ненавидите, особливо Сентрал
лайн. Я сама на ньому давно не їжджу, бо у вас навчилася його не любити, і
взагалі я скрізь тепер ходжу пішки. Але тоді мені подобався запах вагонів метро
і повітря, яке обвіває вам обличчя, коли наближається потяг. Мені подобалося,
як на табло блимають хвилини, які залишилися до відходу потягу.
Часто мені подобалися також пасажири, особливо чорні молоді жінки, які
увечері в п’ятницю їдуть до Вест-енду, щоб десь у барі зустрітися там із друзями
чи піти в нічний клуб. Вони тоді гарно вдягнені і нафарбовані, деякі з них дуже
вродливі. В Україні чорних майже немає, і я б їм не радила там заводитися. В
Україні не люблять імігрантів. Ми самі нація імігрантів, нам самим жерти
нічого. Чорним я б радила заводитися саме в Лондоні, тут куди більше
політкоректності.
Але іноді пасажири мені не подобалися.
Одного дня я їхала з роботи дуже стомлена і хотіла двох речей: спати і супу. Очі
злипалися. Був важкий день. Я розплющила очі, аби подивитися, яка зупинка.
Вікно мені застував мужчина похилого віку, який противно облизував пальці,
запихаючи в рот цілий палець. В іншій руці у нього була газета Гардіан і
пакетик із чіпсами. Ось він знову запустив туди руку, витягнув чіпс і широко
роззявив рота… Ой, я не можу. Я знову заплющила очі, вирішивши, що ось цей
пасажир мені точно не подобається.
У лондонському метро скрізь увечорі валяються газети. Різні, які хочеш. Доки я
дрімала, мужчина навпроти, який уже доїв свої чіпси, нагріб їх цілу купу. Тут
тобі й Sun, і Financial Times, і, мені здається, навіть строгий і елегантний шрифт
передовиці International Herald Tribune. І ось він дістає із широкої штанини
бляшанку з кока-колою. Я знову заплющила очі. Почувся клац, як буває, коли
відкривають бляшанку, зашипіла кока-кола, яку дядько почав голосно сьорбати
і облизуватися. Ой, я зараз умру. Як можна облизуватися так, щоб тебе усі
чули?
По гучномовцю механічний жіночий голос нагадав, що ми їдемо на Вест
Райсліп. Вест Райсліп мені крізь напівсон здався якимось чудернацьким
тюльпаном.

Категорія: Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.