Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

РОННІ СКОТС

Нарешті настала п’ятниця, і я прийшла до джаз-клубу Ронні Скоттс, на виступ
гурту із Сіетла. Перед ними грав якийсь місцевий досить непоганий джаз-бенд.
Я почала читати меню напоїв і зрозуміла, що абсолютно не орієнтуюся у
місцевих алкогольних тенденціях.
Між тим на сцену вийшов гурт, який мені був потрібен. Хлопці почали грати
джаз. Мені дуже подобалося, як вони грають, особливо барабанщик. Зрештою
концерт закінчився, і я, скориставшись своїм журналістським посвідченням,
пішла до хлопців за сцену.
-Я хочу вас попросити про допомогу. Я шукаю Джима Барлі, саксофоніста із
Сан-Франциско. Може, ви його знаєте чи підкажете мені, як шукати?
-Джим Барлі. Ні, я його не знаю, — казав рудий патлатий барабанщик. – Наш
басист колись грав із кимось у Сан-Франциско.
Басисти і барабанщики завжди більш-менш тусуються разом. Це ритм-секція, на
якій тримається вся композиція. У глибині душі басисти і барабанщики
вважають, що саме вони і є найголовнішими.
Басист виявився більш говірким. Він одразу представився як Метт,
запропонував купити мені щось випити, відвів мене за бар і завів розмову:
-Джима Барлі як такого я не знаю. Я про нього чув і знаю кількох людей у СФ,
які можуть бути з ним знайомі. А що? Звідки ти його знаєш? З України? Боже
мій, що ж можна робити в Україні. Невже його запросили там грати? А,
Британська рада організувала. І що, ти його хочеш знайти? Навіщо – може, я
згоджуся на його місце? Ні? Ти його любиш? Тобто мене вже не полюбиш?
Шкода. Але принаймні можеш зі мною випити чого-небудь. Ми взагалі зараз
збираємося іти пити в один бар тут поблизу. Ходімо з нами. Ти взагалі ж цієї, як
її, України, я так розумію. Давно тут? Два тижні? І за два тижні так добре
навчилася говорити англійською?
Добродушна балачка Метта мені сподобалася. Я сказала, що піду з ними. Інші
хлопці так само виявилися доброзичливими. Кілька з них дало мені свої
телефони, кажучи подзвонити хто через тиждень, хто через два, коли вони знову
будуть у Сіетлі і зможуть спробувати знайти мені Джима.
-Якщо він живий, то знайдемо, сестричко, — плескав мене по плечу Джеррі. – А
якщо не знайдемо, то я завжди до твоїх послуг. Може, хоч у чомусь я зможу
його замінити, га?
Він підморгував, решта голосно реготала. Я також сміялася.
Я написала Джиму листа на вирваних із блокнота сторінках і запакувала його в
конверт, кілька з яких я поцупила на роботі, і ось вони мені придалися.
Лист був дуже коротким: «Привіт, Джим. Я – Пола, з якою ти познайомився сім
років тому в Україні. Я тепер живу в Лондоні, але, наскільки я розумію, ти 16
виїхав звідси. Мені хотілося б зустрітися з тобою або хоча б отримати від тебе
якусь звістку. Я дуже часто про тебе згадую. Сподіваюся, цей лист до тебе
дійде». Я дописала свою адресу і телефон.
Метт забрав листа. Домовилися ми на тому, що усі мені допоможуть знайти
Джима Барлі, а я за це мушу відвідати Сіетл і прийти там на їхній концерт. Я
пообіцяла, що обов’язково так і зроблю.
Ми розлучилися найкращими друзями з усіма учасниками гурту. Вони називали
мене сестрою і обіцяли знайти мого Джима що б там не було.
-Так, ви, будь ласка, знайдіть мого Джима, — просила я.

Категорія: Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.