Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

ЖАБА І ПРИНЦ

Наступного дня, коли я відірвала очі від комп’ютера, більшість моїх
співробітників уже поспішили на свої поїзди куди-небудь до графства Кент, де
живе більшість із них. Я змусила себе встати, одягла куртку і вийшла з офісу.
Надворі, очевидно, щойно перестало моросити. Зазвичай я доходила до
Холборна і там повертала на захід, щоб іти додому – на Мерілебон. Але того
дня мене потягнуло на схід. Я витягла карту і проклала собі маршрут, який
можна було б пройти, у кінці його знайти якийсь гарний паб, випити там пінту
елю і звідти поїхати додому на лондонському громадському транспорті. Отож я
пішла.
Швидко стемніло, сіре небо стало ще сірішим, стіни будинків набули того
винятково лондонського, похмурого і впертого вигляду, якими вони мені
запам’яталися у мій перший приїзд до цього міста. Я йшла вулицями, які
швидко порожніли.
Зрештою будинки й офіси Сіті поступилися місцем якимось високим неживим
будівлям, на перших поверхах яких не було нічого – ні магазинів, ні пабів. Я
пройшла і цю мертву зону і дійшла до чогось більш-менш жвавого. Знову
почало моросити. Стало зрозуміло, що моя прогулянка наближається до кінця.
Я зайшла у перший-ліпший паб, який називався «Жаба і принц», і сіла на
високий стілець біля бару.
У барі дивилися футбол, причому публіка уболівала одразу за обидві команди.
Столики були порожні – усі стояли з пивом під телевізором, причепленим до
стелі, і люто кричали хто за кого. Я замовила пінту елю Семюел Сміт.
Поки бармен – маленький рудий кругловидий чоловічок, схожий на хоббіта, —
мені її наливав, я встигла йому сподобатися. Ми розговорилися, вірніше, він
розговорився, бо я майже нічого не розуміла, тільки посміхалася. Йому це
подобалося. Вочевидь, йому здавалося, що його дуже уважно слухають, коли
він дивився на мій наморщений від натуги лоб. Про що він говорив, для
наступних поколінь залишилося загадкою.
-Ти часом не шотландець? – запитала я його. Поза всяким сумнівом, він
виявився шотландцем, і звати його виявилося Дональд, а був він із якогось
містечка з-під Единбурга.
Я пила свій ель, Дональд час від часу відходив наливати пиво іншим спраглим.
Потім він повертався і продовжував спроби зі мною спілкуватися. Я ніколи
раніше не мала справу із шотландським акцентом, але підозрювала, що це був
його найекстремальніший вияв.
Через певний час мені таки вдалося розібрати одне запитання, — звідки я
приїхала. Радіючи, що нарешті розумію, про що мова, і можу відповісти щось
по суті, я сказала:
-З України, з Києва.
-О, у нас працює дівчина з України, тільки вона на другому поверсі, де у нас
ресторан, — зрадів Дональд. – О, як добре, пізніше я її покличу.
От блін, подумала я, доведеться знайомитися з якоюсь дівчиною з України.

Категорія: Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.