Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

АБСЕНТ

Була субота, і я блукала по Сохо, шукаючи чеський абсент. Не те що я
збиралася саме того дня його купувати, але мені треба було знати, де він у
цьому місті є. Якось спокійніше себе почуваєш, коли можеш купити пляшку
абсенту, хоча пити його після цього не варто – краще поїти друзів, а потім
сміятися із того, які вони п*яні.
Сохо – місце, яке можна обійти сто разів, а на сто перший у якомусь
несподіваному брудному провулку із парочкою бомжів у спальних мішках,
поруч із гумовими бабами знайти магазин скарбів, задурно, яких хочеш. Тут
можна за копійки купити який-небудь музичний журнал шістдесятих років,
вінілові платівки бозна-якої давності, перуки, дешеві прикраси, маріхуану,
швидку і знову ж таки недорогу любов і таке інше.
Отож я почала ходити за такою схемою: піднялася по Черінг-крос роуд, потім
перейшла на паралельну вулицю і нею дісталася майже до Оксфорд-стріт, потім
знову перейшла на паралельну вулицю. По дорозі я зазирала в різні цікаві місця,
зайшла в якийсь порно-шоп, повитріщалася там на штучні пеніси та різні інші
прибамбаси, похіхікала і пішла далі, думаючи, що життя – штука сувора, 27
можливо, я доживуся колись до такої старості, що доведеться іти в Сохо і
купувати собі штучний член, щоб просто не забути, як він виглядає.
Зайшла у якийсь дивний магазин і приміряла зелену перуку, потім рожеву,
вийшло дуже гарно.
Зайшла в інший магазин і купила собі футболку кольору хакі із величезною
червоною зіркою на ній, тут же її одягнула і стала сама собі схожа на китайську
маоїстку, особливо якщо стояти перед дзеркалом і розтягувати пальцями очі.
Заходила також у різні інші магазини для лохів — інакше як назвати величезне
приміщення, де продаються дешеві копієчні пластмасові прикраси, якісь
резинки для волосся, купи пластикових поліцейських шоломів, копілок у
вигляді телефонних лондонських будок, майок із написом «Бекхем» та шарфів із
написом «Арсенал», а також парасольок по три фунти, які, очевидно,
розраховані на дурних туристів, що потрапили під дощ і згодні купити будь-
який непотріб, щоб від нього сховатися, а ці парасольки тільки один дощ і
витримують – я знаю, що кажу, у мене одна така валяється.
Отак із величезною користю проводячи час, я зрештою добралася до геніальної
вулиці Олд Комптон, де у вітрині магазину лікеро-горілочних виробів, —
напівпідпільного, я підозрюю, — чарівно зеленіла пляшка чудового,
неперевершеного чеського абсенту.
Звісно, я сумно зітхнула, коли подивилася на ціну, ну та, зрештою, хто ж чого
чекав від цього міста. Сорок п’ять фунтів. Більше, ніж середня місячна зарплата
в Україні, а тут – мій заробіток за цілих півдня. Щоправда, в Україні я купувала
його за тридцять доларів. Але і тридцять доларів – це вам не жарти.
Стоячи перед вітриною магазину, який одразу став моїм улюбленим, я згадала,
як робила оптову закупку абсенту в Одесі. Тоді я ще не знала, що їду до
Лондона, проте шість пляшок абсенту випити не так просто, і коли до мене по
черзі заходили друзі прощатися, ми ще допивали дві останні пляшки із тих
шести.
Тепер у цьому ж Лондоні я стояла перед вітриною магазину на Олд Комптон
стріт, дивилася на зелену квадратну пляшку і відчувала, що все-таки це
непогане місто. Зрештою я збагнула, що стою перед вітриною вже непристойно
довго. Я зайшла в магазин і купила ту пляшку.
Наявність абсенту одразу покращила мій настрій. Я радісно, підстрибуючи,
пройшла ще кілька вулиць і зайшла в інтернет-кафе, випити кави і почитати
пошту. Серед інших листів був один від шотландського бармена Дональда. У
листі питалося, як мої справи, і запрошувалося мене на паті з приводу дня
народження однієї з офіціанток наступного дня, у неділю.
Я зраділа запрошенню. Однаково мені не було чого робити, окрім як іти в
Національну галерею роздивлятися Ренуара. Я відписала, що буду.

Категорія: Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.