Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

САЛО

Замість Дмитрика, втім, невдовзі мене почав веселити старий хрич. Він
повернувся з відпочинку з новою енергією і почав мене діставати просто з
порогу.
Одного вечора я зайшла на кухню покласти собі бляшанку пива в холодильник.
На кухні, схилений раком, уже стояв старий хрич, намагаючись щось витягнути
собі з самого дна, як завжди.
Звичайно, коли ви маєте старий, маленький холодильник, повний мотлоху,
такого як безкінечні шматки пармської шинки і вонючого синього сиру, і
додаєте до цього старого хрича, ви отримуєте трагедію. Він вивалив
півхолодильника на себе і на підлогу.
-Оооо! – зі щирим стражданням у голосі завив він. – Оооууу!!! – Хрич не
переставав тягнутися рукою до дальньої банки йогурту, незважаючи на те, що
одна така ж точно стояла просто біля його руки, а також на те, що він щойно
вмолотив дві баранячі відбивні.
Це просто неймовірно, думала я, до чого людина любить створювати собі
проблеми. Ну перед носом же в тебе той самий йогурт, ну чого ти з ногами
залізаєш у холодильник? А потім, чого ти, блін, не візьмеш і не купиш собі
новий, нормальний холодильник – гроші ж є?
Я мовчала, аби своєю порадою припинити клоунаду не спровокувати його на
істерику щодо того, що він старий і хворий.
-О!- продовжував старий прокладати свій шлях крізь завали салямі. На
довершення всього з однієї з полиць ляпнувся кульок із моїм салом.
Спочатку я мала твердий намір дочекатися, доки йому набридне цей цирк, і він
закінчить його сам. Проте він вочевидь не збирався. Він завивав, як поранений
барс.
Зрештою мені набридло, я підняла банку йогурту і віддала йому, попутно
запихаючи в морозилку жерстянку пива.
-А що це? – не припиняючи страждань, спитав він, показуючи тремтячим
пальцем на кульок із написом «Теско» і зі вмістом коштовного українського
свіжого білого сала, яке на моє прохання контрабандою провіз до Англії
Дмитрик.
-Це сало, — сказала я і стала в захисну позу.
-Що це за жахлива річ? Вона ж смердить! Що це таке взагалі? Що ти з ним
робиш?
-Я його їм. Це такий український бекон. І воно зовсім не смердить.
-Ні, смердить, я його нюхав!
-А чому це ти, цікаво, нюхав моє сало?
-Я його нюхав, бо воно смерділо. Ти була на роботі, я поліз у холодильник, а
там була ця жахлива річ. Для чого вона тобі? Я думаю, її давно час викинути.
Вона зіпсувалася.
Я почала злитися. Вочевидь, саме на це він і розраховував.
-Вона не зіпсувалася. Я це їм, жеру я його. Це дуже свіже українське сало. Воно
зовсім не смердить, воно в пластиковому кульку. 47
-Воно загорнуте у серветку!
-Я знаю. Це традиційний український рушник. А зверху воно загорнуте в
кульок.
-Де ти його взяла?
-Мені привіз друг із України.
-Я думаю, його треба викинути.
-Навіть не смій про це думати. Це найцінніша річ у цьому домі.
Я повернулася і пішла до своєї кімнати, де грала гарна португальська музика, за
якою майже не чути було старого хрича.
Мені раптом захотілося сала. Яка це чудова річ, думала я. Яке воно ароматне.
От би зараз зажувати шматочок. Я розуміла мишей. Проте мені не хотілося йти
назад на кухню, різати сало і, можливо, зустрічатися з необхідністю ще раз
вступати в діалог із цього приводу.
Проте діалог прийшов до мене сам.

Категорія: Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.