Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

ХРИЧ І МИША

Із кухні долинув жалібний зойк, голосніший, ніж завжди.
Ось зараз його принесе, подумала я. І справді, не встигло моє приречене
зітхання досягти своєї кінцевої фази, коли у людини опускаються плечі,
піднімаються до небес очі, і людина вже готова зустрітися з будь-якою
жорстокістю, що її підготувало життя, коли хтось почав люто шарпати ручку
моїх дверей.
Я встала і відкрила їх сама, не чекаючи чергового крику душі.
Переді мною стояв абсолютно розхристаний Девід із дикими очима і рештками
волосся, піднятими сторч.
-Я бачив мишу на кухні. Прямо зараз.
Я притулилася до одвірка. Мені було зрозуміло, що бесіди не уникнути.
-Ну, я думаю, ми мусимо щось із цим робити.
-Що ми можемо із цим робити, коли на кухні лежить така жахлива смердюча
річ, як оце твоє з України? Звичайно, у нас будуть миші.
Неможливо пояснити людині, яка хоче образити твоє сало, що воно лежить
мало того що в холодильнику, так іще і в кульку, і що якби він не пхав туди
свого носа, то існування сала зовсім ніяк не вплинуло б на життя у домі.
Я зітхнула. Йому цього було явно мало.
Я вирішила вступити в бій.
-Значить, твій смердючий сир може валятися на кухні, і це нічого? Жахливий,
нестерпний сир, який смердить шкарпетками і я навіть не знаю чим іще?
-А що, ти залишила мій сир там, де він лежав?
-Ну звісно, я його залишила там, де він лежав. Твій сир, сам витяг із
холодильника, сам і ховай.
-Так тоді й не дивно, що у нас миші! Сир валяється по всій кухні, а ти дивуєшся,
що у нас миші!
Вважаючи, що бесіду вичерпано, я повернулася, щоб іти до своєї кімнати. Проте
її було не вичерпано.
-Оце твоє так зване сало – якраз те, що наша митниця забороняє ввозити до
країни.
-Ну так донеси на мене. Давай! Чому б не повідомити вашій митниці?
-Ну, я не збираюся повідомляти нашій митниці…
Я вирішила впасти в істерику. 48
-Давай, давай! Позбав мене від єдиної речі, яка мені дорога! Скажи, що для тебе
це питання життя і смерті, що ти не можеш жити в одному приміщенні з цим
салом! Скажи, і я заберуся з цього дому разом із ним!
Старий відступив назад.
-Ну, я не збираюся позбавляти тебе твоєї смердючої речі. Просто я вважаю це
дуже нецивілізованим.
-Кожна людина в Україні, понюхавши твій сир, про тебе ще й не таке б сказала.
-А що, у вас це всі їдять?
-Так, у нас це всі їдять і дуже люблять.
-Я, як єврей, вважаю, що це жахливо.
-Вважай собі на здоров’я, тільки не чіпай мого сала.
Хрич повештався ще якийсь час по хаті. Було зрозуміло, що я не збираюся
дивитися із ним жодного телевізора і слухати його коментарі.
Він вирішив прикинутися нещасним. Зникнувши на якийсь час у ванні, він
простогнав коридором у напрямку до наших спалень, причому стогнав усе
голосніше і голосніше, як старий привид, і зрештою ввалився до мене.
-Я йду спати. Я почуваюся надзвичайно погано, я старий і хворий, тому я йду
спати.
-Ну йди спи. Сподіваюся, ти відпочинеш, а завтра підеш до лікаря, і це тобі
допоможе.
-Мені нічого не допоможе. Хіба що перерізати горло.
-На добраніч.
Я було думала почитати якусь книжку, аби розширити свій світогляд, але нічого
розумного читати не хотілося. Я плюнула і розгорнула журнал мод. І хто кине в
мене камінь, нехай піде подивиться на себе у дзеркало. Я сама подивувалася
хитромудрості свого фразеологізму.
Із кімнати старого почулося голосне хропіння. Завтра він мені буде знову
розповідати, який він стомлений, подумала я. А я скажу, що чула, як він хропів,
а він скаже, що оце були єдині півгодини, коли він взагалі спав, а потім він
прокинувся і вже заснути не міг, і не відпочив, і не знає, як узагалі тепер бути,
бо йому треба на ланч у його клуб, а потім в оперу, і таке інше.
Звісно, жити в домі, де жив колись Джим, було дуже гарно. Можна було собі
уявляти, що від нього щось тут залишилося. Час від часу (тільки, благаю, нехай
це залишиться між нами) я сиділа на підлозі в своїй кімнаті і уявляла, що досить
озирнутися – і я побачу Джима, який заснув на ліжку, сяду біля нього і
слухатиму, як він дихає.
Проте мотиви мого поселення в цей дім я вже почала забувати. Постать старого
хрича розросталася і витісняла всю романтику.

Категорія: Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.