Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

БУХАТИ ПО-УКРАЇНСЬКИ – ЦЕ ЯК ЛЮБІТЬ ПО-РУССКІ

Бухати в готелях – це взагалі дуже українська тема.
Якщо ви десь в Україні на музичному фестивалі чи арт-хепенінгу, це загалом
означає, що у вас немає грошей, бо ви митець, і єдине місце, де ви з друзями-
такими ж митцями можете посидіти і випити, це готель. У цьому ж готелі ви
курите траву, якщо вона у вас є, і любите осіб протилежної статі, якщо можете
організувати так, щоб сусід із вашого здвоєного номера кудись дівся на певний
час.
Проте навіть якщо ви зустрічаєтеся з українцями поза межами України,
наприклад, у Лондоні, Мюнхені, Парижі чи Нью-Йорку, і бабла у вас усіх
достатньо, щоб напоїти пів-Китаю, вас усе одно тягне в готель.
-Ти звертав увагу, Террі, що українці в усіх країнах світу бухають у готелях?
-Так, справді. Але що тут дивного? В готелі ти можеш собі сісти на підлогу,
ніхто не стоїть у тебе над душею і не підливає у склянку, ти п’єш собі сам
скільки хочеш, допив один келих – сам собі налив інший, скільки хочеш льоду,
стільки й поклав, ніхто не зачиняє в одинадцятій, можна слухати музику яку сам
хочеш, можна нормально поговорити, а потім лягти спати і не лазити по дощу.
Окрім того, я звик бухати в готелях. У такій країні, як, наприклад, Іран чи
Пакистан, ти тільки в готелях пити і можеш.
На голову справді починав крапати дощ. Ми дійшли до Терриного готелю і
піднялися на п’ятий поверх.
— Я тебе призначаю сьогодні на барі. Будеш наливати.
Я вже казала, що це тяжка робота?
Террі дістав якийсь компакт-диск зі своєї валізи, поставив його на комп’ютері і
одразу всівся на підлогу. Залунали якісь східні наспіви, але не противні, а
досить приємні.
— Це я привіз із Сирії.
Ми сиділи, пили і говорили. Поступово розмова якось знову зайшла про любов,
або взагалі про стосунки між чоловіком та жінкою і про те, як це складно. 58
Ми вже були в стані, коли хочеться поділитися всіма таємницями і душевними
сумнівами. Ми ділилися ними довго.
-Ось така в мене ситуація, — завершив нарешті Террі. — Тому краще я просто
бухну. А чому це ти мені не наливаєш?
Я долила Террі віскі і докидала криги в склянку.
-А ти – у тебе є хтось?
-Ні, — сказала я.
-Чекай, а в тебе ж був цей, у Києві, непоганий хлопець… як же його…
-Так, був, — перебила я його, — ми з ним друзі.
Я трохи помовчала, долила нам віскі і розповіла Террі про Джима. Террі
уважно слухав. Він завжди все розумів, і з ним можна було вживати такі слова,
як «любов», «пристрасть», «смерть», «пам’ять», «ненависть», «шляхетність» – він
знав їхнє значення, і йому ці слова не здавалися смішними. Вам, напевно,
здається, що таких слів більше немає, і вони існують тільки в телевізорі, а в
реальному житті від них лишилися тільки тіні. А от Террі знав, що означають ці
слова, і за це я його також любила.
Ми з Террі не розлучалися майже три дні. Я відключила телефон, аби мене по
ньому не діставав старий хрич своїми скаргами на життя, і ми ходили по
Лондону, говорячи про різні речі. Я розповіла Террі, що мені часто сняться
шахтарі, яких завалило під землею, і які помирають від нестачі повітря. Він
розповів, що йому сняться чеченки — шахідки, яких йому довелося знімати в
Москві після штурму театру на Дубровці. У них у лобах були дірки від куль,
якими їх застрелили після того, як до театру запустили гази. Ці дірки Террі і
снилися.
Мені, звісно, дуже не хотілося, аби Террі їхав, але він поїхав усе одно, забравши
видане йому обладнання та нову телекамеру.

Категорія: Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.