Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

ГЕНДЕЛЬ

-Бачиш, тут навіть стоїть піаніно, — гордо сказав Дональд, так ніби воно було
його. – На ньому, правда, ніхто не вміє грати, і воно розстроєне, але воно тим
не менше є.
-Зараз я перевірю, наскільки воно розстроєне, — сказала я і сіла за інструмент.
Усі в барі миттєво повернулися в мій бік.
-Ти що, умієш грати? – здивувався Дональд.
Я підморгнула йому і взяла пару акордів. Піаніно справді було жахливо
розстроєне. Проте у тому стані, в якому всі присутні блаженно перебували, це
не мало жодного значення.
-Леді та джентльмени, приймаю замовлення. Хто що хоче почути?
-Я хочу почути Генделя, — крикнув хтось за дальнім столиком. Його компанія
зареготала.
-Генделя не виконую. Тут вам не Вігмор-хол, а іст-ендівський гадюшник,
правду я кажу? – звернулася я до чорнявої барменші в картатому фартуху. Вона
потвердила:
-Правильно, нічого тут вимахуватися. Генделя він захотів.
Тепер більшість публіки була на моєму боці. Сентиментальний дядько за
столиком коло піаніно, з великими собачими очима, затинаючись, сказав:
-А можна зіграти пісню Імеджін Джона Леннона?
-Оце можна, — погодилася я. –Дуже гарна пісня.
Дядько розцвів.
-Тільки я хочу, щоб ви її співали, — сказала я. – Бо я не можу одночасно грати і
співати, я не Елтон Джон.
І ми з дядьком виконали пісню Імеджін. Звісно, його скрипучий голос і
розстроєне барне піаніно – не найкраще, за допомогою чого можна виконати
пісню Імеджін, але у нас іншого не було, і іншого нам було не треба. Після
цього ми ще зіграли пісню Лет іт бі, потім я виконала кілька арій з рок-опери
Ісус Христос суперзірка. Якийсь чоловік устав, підійшов до бару і купив нам зі
співаком по пиву.
-Так, панове, останнє замовлення, бо ми з цим джентльменом заробили по пиву
і збираємося його пити, для цього мені потрібні вільні руки, а йому вільний рот.
-А я хочу попросити пісню із кінофільму «Хрещений батько», — сказала
барменша. – Оцю: ля-ля-ля ля-ля…
-Я зрозуміла. Зараз зробимо.
Я почала грати і співати. За мною підтягувало півбару, хоча слів, зрозуміло,
майже ніхто не знав. Тільки де-не-де чулося напіврозбірливе:
-I feel your… words… the tender trembling…
Зрештою ми всі грянули фінальні рядки:
-My heart is yours… and all because… you came into my world with love, so
soooooo-o-oftly looove!
Закінчивши урочистим мажорним акордом, я зняла руки з клавіатури і
повернулася до Дональда.
Слова, які я збиралася сказати, застрягли у мене в горлі. Дивитися на його
сяюче від щастя обличчя було нестерпно.
Незабаром я почала збиратися додому. Дональд не дозволив мені йти на нічний
автобус, хоча той ішов майже просто до мого дому, викликав мені таксі і 69
заплатив за нього. Щедрість Дональда суперечила всім розповідям про скупість
шотландців, які я чула раніше.
Я дала таксисту зверху на чай, тихенько зайшла до себе в кімнату і залізла в
ліжко. Старий хрич хропів у себе в спальні. З Дональдом бачитися більше не
треба, подумала я. Це для нього ж самого буде краще.
Вирішивши так, я заснула.
У бар Дональда я з того часу не заходила. З Оксаною ми бачилися в її вихідні.

Категорія: Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.