Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

ЧОРТ ІЗ НИМ

Однієї ночі мені приснилося, що я приїжджаю до Парижа, а Джима там немає. Я
блукаю вулицями, гукаю його, на мене озираються парижани, але все намарно,
тому що його нема.
Звісно, після такого сну не може трапитися нічого доброго. Коли я прийшла на
роботу і почала переглядати свою пошту, там, звісно, я знайшла лист про те, що
він не приїде. Звукозаписувальний проект у Парижі не вийшов, грошей на
Париж немає, і він записуватиметься в себе у Сан-Франциско.
Я навіть не здивувалася. Раз долі завгодно, аби я собі страждала далі, я
страждатиму далі, подумала я. Мої очі наповнилися, як то кажуть, непроханими
слізьми, проте я дала собі слово триматися і не впадати в істерику, а до Парижа
поїхати все одно. Пішло все к чорту. Я вчергове дала собі слово жити так, як
ніби Джима ніколи не існувало. Що я, врешті, прикута до нього, чи що? Я нічим
йому не зобов’язана. Не приїде – значить, не приїде. До побачення. Знайдеться,
хто приголубить.
Коли я прийшла додому, старий, звісно, побачив, що щось не так. 75
-Що таке? – незадоволено спитав він. Старий сам любив бути нещасним,
конкуренція йому була не потрібна.
-Нічого такого, — відповіла я.
-Ти що, не можеш мені сказати, що сталося? Тебе нарешті виганяють із роботи,
і ти позбавиш цю країну від своєї присутності?
Я вибухнула:
-Позбавлю із задоволенням, хоч зараз. Хоч завтра! Ви у мене всі ось уже де
сидите, далі свого носа не бачите, поки вас годують кумберлендськими
сосисками. Що ви знаєте про життя, капіталісти!
Старий збагнув, що справи кепські.
-Принести тобі, може, випити? Сядь оно в крісло, скури цигарку, я тобі принесу
віскі.
Я сиділа, розминаючи у пальцях цигарку – де у мене взялася ця звичка? – поки
старий бряжчав посудом на кухні.
-На, — він простягнув мені склянку зі скотчем, налитим поверх кубиків криги. –
Може, все-таки розкажеш, чого ти тут дихаєш вогнем?
Я помовчала, потім вирішила, що все одно більше поскаржитися нікому. Хай
вислуховує, сам захотів.
-Це через Джима. Пам’ятаєш, я розповідала…
-Так-так, якого ти збиралася зваблювати в Парижі.
Я вирішила не вдаватися в деталі того, що я саме збиралася робити, не в
останню чергу тому, що мені самій це було точно невідомо.
-Словом, він мені написав, що не приїде в Париж.
-Що таке – його дружина не пускає?
-Ой, замовкни. І без того херово.
-Але ж ти все одно туди поїдеш, правда? Париж – дуже гарне місто. Я б тобі
радив не піддаватися на емоції і все одно поїхати, тим більше що віза в тебе вже
є. Я б сам із тобою поїхав. А власне, чому б і ні. Давай поїдемо разом.
Я мовчки виставилася на старого, не знаючи, що сказати. Його тим часом ідея
захоплювала все більше.
-Давай поїдемо справді, якого біса. До речі, у моєму номері в готелі – там, де я
завжди зупиняюся, біля ринку Сен-Жермен, — махав рукою старий, — мені
завжди дають номер, у якому дві кімнати, і в іншій також стоїть ліжко. Ти
зможеш жити там, не треба буде платити за житло. Слухай, чудова ідея. Я давно
не бачив моїх паризьких друзів… Все, їдемо. Ти квитки вже взяла?
-Що?
-Квитки взяла, питаю? Ти що, з горя забула англійську мову?
-Нічого я не забула. Ні, ще не брала.
-Я візьму, потім мені гроші віддасиш. Чудово, чудово. Коли ти збиралася? За
два тижні? Ідеально.
Старий повернувся до телефону, набрав якийсь номер, йому відповіли, і він
почав щось стрекотати французькою. З усієї розмови я розібрала тільки слово
«уї» і «шарман», бо він їх без кінця повторював.
-Уї, уї… шарман… значить, ви мені перезвоните, і тоді узгодимо, коли ми точно
обідаємо, — завершив старий англійською.
Він радісно потер руки і став у цю мить страшенно схожий на ребе.
Ось так виявилося, що замість Джима я гуляла по Парижу зі старим.

Категорія: Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.