Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

ХРИЧ ПО-ПАРИЗЬКИ

Хоч він мене страшенно дістав, я була йому вдячна, що він зі мною поїхав.
Інакше я злилася б і шкодувала, що все так вийшло, і думала б, як усе могло
бути, і зрештою все закінчилося б тим, що я сиділа б на якому-небудь
паризькому бульварі і ревла, і бурхливі потоки моїх сліз змивали б із асфальту
недопалки цигарок, скурених і загашених повіями на пляс Пігаль.
Зі старим на це не було часу. Треба було теліпати його багаж, бо він сам не міг
підійняти валізу через слабкі руки, потім треба було бігати по інвалідний візок
для нього, бо він раптом вирішив, що дуже слабкий і не може дійти до кінця
платформи, потім у потязі вислуховувати його скарги на те, що сервіс зараз геть
зійшов на пси, і таке інше.
Коли ми врешті дісталися до готелю, старий зайшов і одразу щось зажебонів по-
французьки до консьєржки, показуючи при цьому рукою на мене.
Консьєржка кинула на мене якийсь незрозумілий погляд. Вона ніби напів-
посміхалася, і в той же час дивилася на мене прищуреними очима. Далі
дивлячись на мене таким сумнівним поглядом, вона щось спитала у старого, і
той залився сміхом, як той дзвіночок.
-Вона що, думає, що ти знайшов собі юну наложницю зі східної Європи?
-Напевно, напевно, — веселим голосом сказав старий.
-А вона англійською говорить? Я їй зараз про неї розповім таке, що вона й не
сподівалася почути.
Старий відчув серйозну загрозу в моєму голосі.
-Спокійно, спокійно. Ніхто тебе тут не тримає за жінку легкої поведінки.
-Може, я і є жінкою легкої поведінки, — не здавалася я, — тільки це не її собача
справа. Хай краще стежить, аби туалетний папір був у кожному номері.
-Пола, тут тобі не Росія, тут завжди є туалетний папір у кожному номері.
-Дуже добре. Скажи їй, хай витре оцю свою посмішку з писку, бо я їй зараз сама
витру, по-українськи, як нас учили в школі на уроках воєнної підготовки. І без
французької обійдуся, як дам в рило.
Старий дивився на мене у всі очі.
-Ти що, серйозно?
-Звісно, ні, — сказала я. До старого потроху дійшло.
-Га-га-га, — зареготав він. Я також засміялася. Дивовижним чином чим далі ми
сміялися, тим смішніше мені ставало. Консьєржка стояла собі далі на тому ж
місці, не знаючи, що робити. Я сміялася, невідомо з чого, і мені поступово
ставало легше, як ніби із цим дурним сміхом з мене виходила гіркота, образа і
сум.
Класно, зрештою, подумала я. Париж. Щойно пройшов дощ, і повітря свіже.
Старий збирається познайомити мене з якимись цікавими, принаймні він так
каже, людьми. Мене прийняли за курву, і це теж, якщо вдуматися, непогано.
Значить, я ще не зовсім засохла за комп’ютером. Ми насміялися, і я потягнула
наші валізи в ліфт, а старий поплентався слідом.

Категорія: Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.