Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

КУЛЬТУРНА ПРОГРАМА

Гуляти зі старим, звісно, було важко, бо він страшенно шкутильгав. Отож ми
переважно пересувалися із ресторану до ресторану на таксі.
-Не дивно, що ти такий товстий, якщо ми стільки їмо, — після однієї вечері з
вустрицями і бургундським зауважила я. Старий платив за мої обіди, що було
дуже гарно з його боку, але, з іншого боку, доводилося наїдатися до втрати
свідомості.
-Ми не так уже й багато їмо. 77
-І не так мало, враховуючи, що ти майже не рухаєшся.
-Я не можу рухатися, бо я інвалід. Мій лікар якось сказав мені, що дуже мені
співчуває, тому що мені треба скидати вагу, а я, у тому мізерному стані, в якому
я знаходжуся, навіть не можу робити зарядку.
-Я з’їм твого капелюха, якщо ти мені скажеш, що колись у житті робив зарядку і
мало їв, навіть коли не був інвалідом.
-Раніше мені не треба було, а зараз я не можу. Але в Оксфорді я непогано грав у
гольф. Ти взагалі знаєш, що таке гольф? Мабуть, ні, це не та гра, яка була б
популярною в українських мужиків. Гольф – це гра для аристократії.
-О’кей, я маю сказати, що мені треба рухатися після таких обідів. Я піду
погуляю.
-Я теж піду погуляю, почекай, візьму свою милицю.
Я почекала, поки старий знайде милицю, потім капелюха, потім звалить на
підлогу стос книжок, підняла все і поклала на місце, і ми пішли гуляти.
-О, — раптом загорівся старий, — а давай підемо до стрип-клубу.
-Та ну, я не хочу.
-Ну пішли, там тобі сподобається. Це мій улюблений стрип-клуб, і він зовсім
недалеко. Там дуже гарні дівчата, усі мене знають, — старий засміявся,
незрозуміло було, чи він жартує, чи говорить серйозно.
-Я не сумніваюся.
-Ти ж не можеш бути в Парижі і не бути у стрип-клубі. Напишеш про це вірша.
Певна логіка в цьому була. Ми зі старим одягнулися і пошкандибали до стрип-
клубу. Це виявилося напівпідвальне приміщення в районі Сен-Жермен. Коли ми
прийшли, там уже сиділо з десяток різних поціновувачів жіночого тіла. Ми сіли.
Кімната виглядала саме так, як ми з вами собі уявляємо бордель. Червоні
потерті оксамитові канапи, червоні лампи, покриті шалями, важке повітря,
обтяжене ароматом мускусних парфумів. З нами одразу заговорив наш сусід –
сором’язливий чоловічок років п’ятдесяти, на щоках якого від хвилювання чи
збудження виступили червоні плями.
-Ви парижани?
-Ні.
-А, то ви не парижани.
-Ні.
-А звідки ви?
-А ми з Лондона.
-А… а я парижанин.
Тут до кімнати зайшли дві дівчини в костюмах, стилізованих під щось
романтичне, і почали це все з себе під музику знімати. Мою присутність вони
зауважили одразу. Дотанцювавшись догола, вони зібрали одяг, уклонилися
публіці, побажали бон спектакль і вийшли. Одна була біла, фарбована
блондинка. У неї були грубі руки та ноги з червоними п’ятками. Селянка,
подумала я. Цілком може виявитися десь із Хмельницької області, бідолашна.
Інша була також біла, але чорнява і краще складена.
Наступна пара була одягнена у шкільну форму. Ці сідали чоловікам на коліна,
дозволяючи розстібати ґудзики на блузках. Наш сором’язливий сусіда поклав
одній з дівчат руку на груди. На його обличчі з’явилася блаженна усмішка.
Дівчина діловито зняла його руку і повернулася до шеста.
Із цих одна була також біла, одна мулатка. Дівчата мали гарні фігури. Я
подумала, що оголошення «Для поціновувачів краси жіночого тіла», в принципі,
мало під собою певні підстави, хоча сам заклад відгонив публічним домом. 78
Дівчата танцювали довго, ретельно зависаючи на шесті, час від часу підходячи
до чоловіків. Зрештою вони мені набридли. Старий хрич, натомість, веселився і
радів. Йому, вочевидь, їхні нехитрі рухи не здавалися нудними.
Я сиділа і позіхала.
-Мені нудно, я пішла звідси.
-Та почекай, подивися, що вони витворяють, — казав старий. – це ж весело.
-Я таке сама можу витворити, якщо захочу. Що тут веселого.
-Нічого ти такого не можеш. Вони дуже гарно танцюють, так що сиди і вчися.
Якусь мить я обдумувала цю його заяву. Я дійшла висновку, що питання,
змогла б я так чи ні, можна вирішити тільки експериментальним шляхом. Як
мені здавалося, нічого не заважало: в Парижі мене ніхто не знав. Тим більше
треба було займатися якоюсь фізкультурою.
-Зараз ми подивимося, — сказала я, встала і підійшла до чорнявої красуні, яка
саме зависла на шесті.
-Можна я приєднаюся?
-Звичайно, звичайно, — радісно сказала та. Їй, очевидно, також було нудно.
І ми почали танцювати вдвох. Негайно ж аудиторія пожвавилася. Я при бажанні
могла також зависнути на шесті на одній руці. Через кілька хвилин я подумала,
що у мене, загалом, виходить не гірше.
Чорнявка мала дуже гарне тіло. Дуже худа і дуже мускулиста, вона нагадувала
водяного вужа своєю неєвропейською пластикою. Темно-оливкова шкіра міцно
обтягувала її неймовірну фігуру. Я також, хоча моє було одягнене в набагато
більше одягу. На нас обох були схожі туфлі – на високих підборах, на мені
червоні, на ній чорні. Її довге чорне волосся зміїлося по смаглявих плечах, моє
біле стирчало навсібіч. Мені стало шкода, що я не бачу цього збоку; мало бути
дуже красиво, як у Романа Поланського.
-Ти звідки? – спитала я, переводячи подих.
-Із Єгипту.
-Справді, ти нагадуєш мені Нефертіті.
Вона непевно засміялася, не знаючи, чи це комплімент, чи що.Вона всім своїм
видом показувала, що їй подобалося зі мною танцювати. Зрештою вона витягла
із волосся червону гвоздику і засунула мені за вухо. Аудиторія заплескала.
Старий хрич був у захваті.
-Приходь нагору, — сказала вона мені на вухо, — я тебе чекатиму.
-Дякую, — сказала я їй. Я чекала на щось подібне, — я маю йти. У мене побачення.
Дівчина розстроїлася. Бідолашна. Мабуть, думала, що я порину з нею в безодню
лесбійського кохання, а потім розплачуся за прейскурантом і ще й залишу на
чай.
Я повернулася до хрича, захопила жакет і сказала, що час забиратися звідси.
-А чого, танцювала б собі далі, — сказав старий.
-Та звичайно. Вона вже мене запрошувала в окремий кабінет. Я сказала, що у
мене побачення.
-Чого ти, пішла б із нею, — хіхікнув старий.
Я вилаялась.
-Що я, зовсім не дружу з головою? Я полізла туди танцювати просто від нудьги.
Все, забираймося звідси.
Ми пішли. Глядачі були явно цим незадоволені; мабуть, вони чекали, що я
розійдуся і почну цілуватися із єгиптянкою просто на подіумі. Ага, зараз. Гроші
вперед, думала я, зачиняючи за собою двері.

Категорія: Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.