Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

ПАПАРАЦЦІ

Ми повернулися до Лондона, і життя пішло собі та й поїхало. Правда, одного
ранку я прокинулася, а навколо нічого мене не цікавить.
Для чого це все і як жити далі? Ось яке питання слабо спливало в моїй
свідомості, але й відповідь на нього перестала мене з часом цікавити.
Такі часи треба просто переживати, і, як правило, тобі це вдається. Ти далі
ходиш на роботу, щось там механічно робиш, але цікавості до цього немає
жодної. У такі періоди ти також дуже багато куриш, бо тобі здається, що ти і до
завтра не доживеш, не говорячи вже про якісь віддалені часи, коли в тебе
теоретично може виникнути рак легенів. Узагалі тобі здається, що світ не
сьогодні-завтра накриється мідним тазом.
Ситуація ускладнювалася ще одним. Мені бракувало мужчини. Мені хотілося
зайнятися з кимось сексом, обняти чиєсь тепле тіло, тертися об нього якомога
більшою поверхнею шкіри, аби хтось торкався мого волосся і гладив мене по
животу, хотілося хильнути чийогось життя – заснути в чиємусь ліжку, вдягти
чиюсь футболку, витертися чиїмось рушником. Це бажання стало просто
нестерпним.
Поки я йшла на роботу, я встигала побачити десятки гарних чоловіків, із якими
можна було б переспати. Думка про чоловіка стала нав’язливою. Навіть Нік, мій
співробітник, який постійно проводжав мене поглядом, почав здаватися чимось
схожим на людину. Це була остання крапля. Я вирішила, що із цим треба щось
робити.
Звісно, можна було піти в будь-який бар, посидіти там певний час і вийти із
кавалером. Проте я не могла себе примусити це зробити. Я сама собі не
подобалася.
Хто б міг подумати, що Павліна Стопудів у багатомільйонному місті не
знатиме, з ким переспати. Але в мене не було абсолютно жодної енергії
займатися пошуками об’єкта.
Стривай, подумала я, його не треба й шукати. Пам’ятаєш, ти сиділа із
Дмитриком у барі, сказав мені хитріший внутрішній голос? –Точно-точно,
згадала я, і там був цей Джеймс, який сказав, що він папарацці. – Ну так давай,
сказав внутрішній голос. Тобі треба тільки написати імейл. Це зовсім неважко.
Ця ідея навіть дещо підняла мені настрій: оскільки я не мала його телефону, то
відпала необхідність дзвонити, чого я не люблю, а також і небезпека, що я
трахну Ніка.

Категорія: Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.