Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

ГАНС

Його друг також подав мені руку.
-Ганс, — сказав він.
-Пола, — відповіла я. Цікаво, чи знає він, що Гансами звали практично всіх
німецько-фашистських загарбників, негативними образами яких було щедро
сповнено радянські фільми про війну? В будь-якому разі я не збиралася його
просвітлювати на цю тему.
-Пола із Литви, — сказав Джеймс.
-Пола не з Литви, — заперечила я, — Пола із зовсім іншої країни.
Джеймс здивувався.
-А чому ж я думав, що ти з Литви? 81
-Мені самій цікаво було б знати. Люди завжди думають, що я із різних дивних
країн. То з Фінляндії, то зі Швеції, то з Польщі, то ще звідкись, от тепер із
Литви. Хоча, здавалося б, що може бути природніше, ніж походити з України.
Ми пішли в якийсь баварський ресторан, який вони знали. Мені зовсім не
хотілося їсти, я взяла собі пиво.
У Британії дуже цінують мистецтво світської розмови. Звісно, найбанальнішим
її прикладом є розмова про погоду, але якщо ти вмієш говорити ні про що з
достатньою вишуканістю, то це є дуже гарною ознакою. Ясно, що не можна
зачіпати надто приватних питань, бо це не твоя собача справа, і треба триматися
в межах англійської ввічливості. І треба також не забувати про позірну
політкоректність, хоча за умов дотримання формальної політкоректності
насправді можна обісрати всіх. За всіх цих умов британська світська розмова
справді перетворюється на непросте завдання.
Ми почали говорити про німецьку кухню, потім про пиво, потім про те, хто
скільки тут прожив. Ганс говорив англійською практично без акценту.
Тим часом навпроти нас встановили столик, за яким спеціальний баварський
мужчина виставив мідні дзвіночки різного розміру. Він почав ними вигравати
народну мелодію, беручи один дзвоник, видобуваючи з нього певну ноту, потім
ставлячи назад, беручи інший дзвоник і видобуваючи іншу ноту. Нарешті він
почав це робити на космічній швидкості, і публіка заплескала.
-Ти незабаром їдеш до Америки, я чула, — врешті сказала я Гансу.
-Він їде до своєї дівчини, — одразу заклав друга Джеймс.
При згадці своєї дівчини Ганс розцвів. Його губи розповзлися у посмішці. Я
негайно почала їй чорно заздрити. Людина, яку вона любить, приїжджає до неї в
Америку. А людина, яку я люблю, до мене з Америки не приїжджає.
-О, це дуже гарно, — сказала я, — то ви живете в різних країнах? Це, мабуть,
тяжко?
-О, дуже, — відповів Ганс. Він далі цвів, і його голос не лунав аж надто сумно. –
Ми тільки познайомилися два місяці тому. Вона приїхала до Лондона на
тиждень – походити по музеям, всяке таке, — ми познайомилися через спільних
друзів, і – вуаля. Ми дуже швидко закохалися. Потім вона залишилася ще на
тиждень, потім іще на тиждень. Ми не могли розлучитися. І ось тепер я їду до
неї в гості. Знайомитися з батьками.
Джеймс зареготав.
-Буде цікаве знайомство! Я тобі не заздрю.
-Вона з єврейської родини, — пояснив Ганс. — Можу собі уявити, коли вона їм
сказала, що познайомилася з німцем. Із ким??? Із німцем?? Який жах!
-Та ну, — сказала я, — двадцять перше століття. Уже досить цього, ні?
-Вона дуже гарна, — продовжував Ганс. – Я такий щасливий.
Та замовкни вже, подумала я. Мене душила страшенна жаба. Добре, хоч її немає
поруч. Немає нічого гіршого, ніж дивитися, як двоє людей цілуються і
зажимаються, коли тобі самому погано і самотньо. Я терпіти не можу вигляд
закоханих парочок. До того ж закохані люди страшенно егоїстичні і абсолютно
не розуміють, що почуття інших можуть якось відрізнятися від їхніх.
-Я ці три тижні був на сьомому небі, — далі говорив він. – Просто чекаю не
дочекаюся. Післязавтра я її вже побачу.
-Вам, мабуть, треба ж буде якось з’їхатися в одну країну? Це ж не так просто –
їздити туди-сюди. Вона чим займається?
-Вона художниця. 82
-А, тоді без проблем. Малювати можна і в Лондоні, нічим не гірше. Може,
менше природного світла, а так усе одно.

Категорія: Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.