Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

Я – ВИШНЯ НА ТОРТІ

Поки ми говорили, коло мене на столі опинилося ще два пива. Коло Джеймса
стояло три порожніх пінти.
-О, ти часу не марнуєш,- сказала я. – Я цього всього випити не зможу. Забери
одне.
-Ти мені подобаєшся. Тобто ти мені і так подобаєшся, а тепер іще більше, —
зауважив Джеймс. – Лондонські дівчата цього не роблять.
-Та не може бути.
-Ну, роблять, але недостатньо. Але ти – просто як вишня на торті.
Обидва хлопці засміялися. Я не зовсім, правда, зрозуміла, із чого.
Підійшла офіціантка і забрала Джеймсові порожні склянки.
-Можна забрати? – спитала вона. Навіть із цієї короткої фрази було чути різкий,
незнайомий мені акцент.
-Звідки ти? – спитала я її.
-Я із Югославії.
-О, — заговорила я сербською, — дуже приємно.
-Говориш сербською?
-Трошки вивчала в університеті. Найкраще пам’ятаю діалог про ресторан, де
відвідувачі замовляли смажену картоплю. А ти сербка чи хорватка?
-Моя мама була сербкиня, а тато хорват. А ти звідки? З Польщі?
-Ні, я з України.
-Ну, це поруч.
-Тобі подобається тут?
-Так, дуже. Різні люди, цікавий досвід, я вивчаю англійську мову. На жаль,
ніхто нічого не знає про Югославію, люди знають тільки про те, що там була
війна.
-Справді, — погодилася я. – Перепрошую, я перейду на англійську, бо запаси
моєї сербської підійшли до кінця. Так от, взяти того ж Бреговича або Кустуріцу,
які, до речі, досить популярні в Україні. Тут ніхто не має найменшого поняття,
навіть освічені люди. А дивно. Люди можуть знати все про іранське кіно, і не
мати поняття, хто такий Кустуріца.
-А тобі подобається Кустуріца?
Я вже майже поринула в аналіз фільмів Кустуріци, коли звернула увагу, що
обоє моїх супутників прислухаються до нашої розмови.
-А якою мовою ви говорили до цього? – спитав Джеймс.
-Сербською, — сказала я.
-Ця пані дуже добре говорить сербською, — вирішила зробити мені комплімента
дівчина.
-Я взагалі знаю дуже багато мов, — не моргнувши оком сказала я. – Англійську,
німецьку, — процитувала я з Андруховича, чого, звісно, ніхто з присутніх не
зауважив. – А ще іспанську і французьку. Російську, — я подумала і збагнула, що
мене ніхто все одно перевірити не зможе, і додала: — а також польську і чеську.
Із мертвих — також латину і білоруську. Ну й українську.
-Ого, — з повагою сказав Джеймс. – скільки мов. Добре мати інтелігентних
друзів. – Він хитро посміхнувся, і я зауважила, що ця посмішка мені
несподівано сподобалася. У нього був повен рот рівних білих зубів, гарної
форми губи, і загалом здорове обличчя людини, яка не надто переймається 83
питаннями сенсу буття. Він непоганий хлоп, сказала я собі. Дай йому спокій,
Стопудів.
Е ні, відповів мені інший внутрішній голос. Ти знаєш, що тобі треба. А може, не
варто, засумнівалася я. Що, як він у мене закохається. Та хто у тебе закохається,
кому ти треба, ха-ха, — сардонічно сказав інший голос. – У цьому місті прийнято
спати з ким попало. Завтра раніше встанеш, закриєш за собою двері, він навіть
не згадає, як тебе звуть.
Дівчина-югославка нарешті схаменулася, що їй треба прибирати фортеці із
порожніх пінт на інших столиках, і швидко вшилася.
Ганс пішов у туалет.
Джеймс простягнув свою довжелезну, як мені здалося, руку через стіл, узяв мою
долоню і сказав:
-Може, пішли в якесь інше місце?
-Окей, — сказала я, не даючи внутрішньому голосу знову роззявити рот.
Ми попрощалися із Гансом, коли той повернувся, і пішли кудись, у напрямку,
мені невідомому.
-Куди ми йдемо? – поцікавилася я.
-Якщо в тебе немає інших ідей, ми йдемо до мене додому – у мене є гарні відео,
подивимося відео.

Категорія: Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.