Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

ДЖИН ХЕКМАН

-Ти коли-небудь бачила оце? Ні? А оце? Це все мої улюблені фільми, ось фільм
із Джином Хекманом… Ти знаєш, хто такий Джин Хекман?
-Ні.
-Ти що, не знаєш Джина Хекмана? Це великий актор. Я хочу якось його
спіймати і сфотографувати.
Ми подивилися початок якогось фільму. Джеймс цитував репліки героїв
наперед. Очевидно, він дивився цей фільм мільйон разів.
-Ні, я не хочу тебе знуджувати своїми фільмами, — раптом вирішив він і налив
мені вина.
-Та нічого, — сказала я і потягнулася за цигаркою.
-Чи можу я дозволити собі припалити тобі одну, моя леді?
Він запалив цигарку і простягнув мені. Просто якісь сорокові роки, подумала я.
-Ні, я все-таки тобі покажу початок іще одного фільму. Він теж один із моїх
улюблених. Тільки початок; якщо тобі сподобається, то я тобі дам відео.
Я знизала плечима.
-Ну давай.
Ми подивилися початок іще одного фільму. Джеймс сміявся. Мені було погано
зрозуміло, про що мова, бо герої говорили зі страшним американським
акцентом.
-Ні, ні, це якесь божевілля, — знову сказав він і вимкнув відео. – Мені чомусь
хочеться тобі показати всі свої улюблені фільми. Це якось дивно.
-Все нормально, — сказала я. – цікаві фільми, чого там.
Джеймс подумав якусь мить.
-А ще є такий цікавий серіал, називається «Тільки дурні і коні».
Нарешті мова йшла про щось таке, що було мені знайоме.
-Так, я знаю цей серіал, — сказала я. – Дуже прикольний.
-Хочеш подивитися?
-А давай, — сказала я.
Серія справді була смішна, до того ж я розуміла всі слова. Мені самій було
цікаво її дивитися, і я майже забула, чого я сюди прийшла. Назагал було таке
враження, що я справді прийшла дивитися відео.
Зрештою серія скінчилася. Я витягла і запалила чергову цигарку.
-Ти нервуєш, леді? – з надією в голосі спитав Джеймс.
Я знизала плечима. Джеймс зрозумів це так, як йому хотілося.
-Не переживай, не ти єдина нервуєш. Я також нервую.
Він зітхнув, встав зі свого крісла, підійшов до мене і потягнув мене за руку. Я
встала, і знову виявилося, що я не дістаю йому навіть до плеча.
-У тебе найпрекрасніші очі, які я будь-коли бачив.
Мене переслідують привиди, подумала я. Я це вже чула.
Джеймс підняв мене і поніс на ліжко.
Ми зайнялися тим, заради чого сюди прийшли. Сказати, що з цього вийшов би
гарний порнофільм, я не можу, але перебирати мені не доводилося.
-У вас там у Литві усі дівчата такі гарячі? – пробурмотів Джеймс.
-Угу… а в Естонії ще гарячіші.
Я вирішила, що мені досить, і спробувала заснути. Проте Джеймсу не спалося.
Він допив принесене вино, від чого остаточно сп’янів, і завів якусь нескінченну
розмову на тему того, що голубі зараз повсюди, і це мафія, особливо в медіа.
-У мене, до речі, багато голубих друзів, так що я особисто люблю голубих, —
зауважила я.
-Я теж нічого проти них не маю, — заперечував Джеймс, — але ж…
І далі починав викладати свої конспіративні теорії щодо мафії геїв. Я вирішила,
що слухати це в мої плани не входить, і поклалася спати. Втративши аудиторію,
Джеймс допив вино, а потім мимоволі також ліг спати.

Категорія: Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.