Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

ДЛЯ МОЄЇ КОЛЕКЦІЇ

Коли я вранці встала, він іще спав. Я швидко сходила в душ, одяглася і
зібралася йти.
-Що, використала мене, а тепер кидаєш, як пса? – раптом почувся голос із-під
ковдри.
-Я не хотіла тебе будити.
-Я тобі був потрібен тільки для сексу, правда? Ти мене зовсім не любиш.
Я не сподівалася такої кмітливості.
-Ну, якщо вже ти такий розумний, то немає сенсу це заперечувати. 86
-Окей, тоді йди. Я тобі залишив невеличкий сувенір на згадку, — сказав Джеймс,
перевернувся на інший бік і вкрився ковдрою.
Я знизала плечима на цю нісенітницю, сказала «бувай» і вийшла. Надворі був
гарний сонячний день, отож я вирішила піти погуляти на Портобелло, оскільки
я вже виявилася в цьому районі.
І, звісно, не можна гуляти на Портобелло і нічого не купити. Перебираючи гори
мотлоху, я натрапила на те, без чого тепер моє життя просто не можна було собі
уявити, — вазу із кобальтово-синього скла, оправлену у сріблястий різьблений
метал. Я здивувалася тисячам народу, які бачили цю вазу раніше. Адже
абсолютно зрозуміло, що коли людина бачить таку красу, то вона біжить до неї
з усіх ніг, розштовхуючи інших ліктями, і одразу ж її купує.
Ми швидко сторгувалися із шанованою старою англійською пані, яка все
скаржилася, що в неї ніхто нічого не купує, і я полізла по гаманець. Проте,
відкривши свою сумку, я знайшла щось таке, чого туди не клала. Я зі
здивуванням витягла якийсь шматок чорного трикотажу і розгорнула його. Це
виявилися чорні великі чоловічі труси із пришпиленою запискою: «Для твоєї
колекції, моя леді».
Мені коштувало великих зусиль не розреготатися просто перед старою пані. Я
витягла ту суму, яку вона правила за вазу, розплатилася, забрала покупку і
пішла. Проте сміх мене все-таки розібрав. Я притулилася до стіни і заходилася
реготати. А, подумала я, візьму подзвоню хлопцю.
-Привіт, — сказала я.
-Привіт, моя леді.
-Що накажеш робити із твоїми трусами?
-А… ну, я б їх просто викинув на твоєму місці. Викинь їх.
Я знову засміялася.
-Добре, я їх викину. І, до речі, номер, із якого я дзвоню, — це мій мобільний. Як-
небудь набери мене, якщо буде бажання.
-Дякую. Дуже вдячний тобі, леді.

Категорія: Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.