Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

А ВОНО Й СПРАВДІ

Коли ми докінчили пляшку, було вже близько першої. Ідучи додому, я
розмірковувала над тим, що Террі правий. Чого я маю терпіти старого хрича і
його принизливі дзвінки із стражданнями з приводу того, що немає хліба, в
одинадцятій ночі? Це ж просто непристойно – така розмова, як, наприклад, та,
що відбулася пару годин тому. Невже він настільки тупий, що не розуміє: так
просто не робиться? Людина п’є з кимось віскі; це просто непристойно –
вимагати доповіді, де ти, з ким і коли прийдеш додому. Ніби мені дванадцять
років.
Коли я добралася додому, старий хрич іще не спав. Він сидів у фотелі у вітальні,
чекаючи на мене. Я просто фізично відчула, як старий хрич зараз питиме з мене
кров.
-Ну як, гарно провела час?
-Так, дякую.
-Я провів час жахливо. – Старий хрич пустився у детальний опис усіх тих
низькопробних програм, якими тепер заповнене телебачення (як на мене, то
людина, улюбленою програмою якої є Big Brother, мала б мовчати у тряпочку),
потім як у нього цілий день усе боліло і як його життя скінчене, якщо у
п’ятницю він мусив сидіти сам перед телевізором цілий вечір, коли решта
цивілізованого світу з вишуканими друзями насолоджується дорогим вином.
-Девід, я хочу поговорити. – Я з дещо п’яною рішучістю сіла у крісло навпроти
нього. – Мені сьогодні було дуже незручно, коли ти подзвонив із своїми
захерами. Я мала все тобі розповідати по телефону – де я, з ким і таке інше. Так
просто не роблять. Мій друг подумав про мене хтознащо. Я розумію, що ми з
тобою великі друзі, але для інших це звучить дуже дивно.
Старий хрич здавався присоромленим, але він ніколи не здавався без битви.
-Я не розумію, в чому проблема. В чому був секрет? Що за таємниця? Що я
спитав, у якому ви готелі?
-Секрету ніякого не було, але відповідь дуже проста: це не твоя справа, і все.
-Що значить – не моя справа? Я хвилююся за тебе. 89
-А не треба за мене хвилюватися. Слава Богу, мені вже двадцять шість. Я ці
двадцять шість прожила без твого втручання, і якось не скаржилася. І ти, до
речі, також якось виживав без мене. Я не розумію, чому взагалі ти мені
подзвонив. Я ж сказала: я зустрічаюся з другом, буду вдома пізно.
-Я не розумію, чому стільки шуму через один нещасний дзвінок.
Я починала відчувати ентузіазм. Мабуть, я вже входжу в смак єврейських хатніх
скандалів, подумала я.
-Стільки шуму через те, що я відчувала себе по-ідіотськи. Ми сидимо,
говоримо, і раптом дзвонить мій лендлорд і каже, що немає вдома хліба! Тобі
здається, це нормально?
-Я просто хотів тобі сказати.
-І це був єдиний можливий час.
-Ти стала абсолютно нестерпна. Я не знаю, що з тобою відбувається.
-Так, я стала нестерпна, і далі буде ще гірше. Я зіпсувалася, живучи тут. Все,
кінець. Кінчилися дні, коли я була доброю. А не подобається – гуд бай, шукай
іншого мешканця.
-Чого ти мене шантажуєш? Я не хочу ніякого іншого мешканця. Просто я тобі
кажу, що з тобою неможливо жити.
-Зате з тобою дуже можливо жити. Особливо, очевидно, про це багато знає твоя
колишня дружина. З тобою дуже можливо жити, через це від тебе всі жінки
тікають, не залишивши адреси.
О! Я відчула, що влучила просто в яблучко.
-Яка ти зла… Які ти кажеш негарні речі… – простогнав старий хрич і патетично
закрив очі руками.
-Мені дуже шкода, що я кажу негарні речі, — відповіла на це я. – Я ніколи раніше
не казала негарних речей. Я дуже в погану сторону змінилася за час проживання
тут, навіть не знаю, хто ж це мене понаучував такому. Тому на добраніч, гарних
снів і побачимося завтра.
Старий хрич мені не відповів. Він далі сидів, трагічно завалившись у кріслі,
мабуть, чекаючи, що я передумаю і прийду до нього миритися. Такого наміру в
мене не було. Навпаки, я знала, що він зараз буде довго перевертатися з боку на
бік у ліжку, пережовувати все те, що ми одне одному зараз сказали, і вранці
почне миритися сам.

Категорія: Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.