Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

ЯК МИ ЛЮБИЛИСЬ ТА Й РОЗІЙШЛИСЯ

Розмова з Девідом вийшла насправді легшою, ніж я собі малювала.
-Мені треба з тобою поговорити, — заявила я з порогу, кинувши на кухні пакет із
свинячими битками і спаржевою квасолею. – Словом, так. Я вирішила переїхати
і жити окремо.
-Так. І скільки у мене лишається часу?
-Я переїжджаю через місяць.
Старий помовчав, пожував губами, видно, метикуючи, з якого боку почати
істерику.
-Місяць, вибач мене, — це надто мало. Я на це не погоджуюсь. Я вимагаю три
місяці.
-Я розумію твої почуття. Проблема тільки в одному: я тебе не запитую, я ставлю
до відома. Я переїжджаю через місяць.
-Ні, так не піде. Місяць – це мало. Я категорично заперечую.
-Дорогий Девіде, проблема в тім, що заперечувати ти не можеш. Це по-перше.
По-друге, коли я в’їжджала, умова була – попередити за місяць. Я попереджаю
за місяць, от і все.
-Якщо ти будеш так зі мною поводитися, я вживу заходів.
-От цікаво, яких.
-Ти будеш дуже здивована.
-Ну-ну, я уважно слухаю.
-Я зв’яжуся із твоїми роботодавцями і розповім їм про твою негідну поведінку
щодо мене!
-Ха-ха-ха. Як смішно. Людина виїжджає, попередивши за місяць і все
заплативши; хто взагалі тебе буде слухати? Про яку негідну поведінку йде
мова? І до того ж я попереджаю: спробуй тільки почати мені шкодити, і ти
здивуєшся, на що я здатна.
Старий одразу скис.
-Я не хочу, щоб ми сварилися. Якщо ти хочеш переїхати і жити окремо – я
розумію, я сам більше люблю жити окремо. Але куди ти так поспішаєш? У нас
завжди були такі гарні стосунки. Чому ми не можемо залишитися друзями?
-Я дуже хочу, аби ми залишилися друзями. Але ми повинні погодитися з одним:
я переїжджаю, і тобі треба шукати нового мешканця. Принести віскі?
-Принеси.
Я пішла по віскі і довго гриміла на кухні склянками і пляшками, даючи старому
час отямитися.
Коли я повернулася до вітальні, він уже почав примирюватися із фактом. Проте
на те він і був старий хрич, щоб так просто не здаватися.
-Я все-таки вважаю, що попередження за один місяць – це надто мало.
-Нічого не можу з цим поробити. Ми так домовлялися. 92
-Може, ми так і домовлялися, але це все одно нечесно. Я хочу мати хоча б два
місяці.
-Навіщо? Все одно, якщо ти знайдеш нового мешканця, він захоче вселитися з
першого числа.
-Ну хоча б півтора.
До цього я внутрішньо вже була готова.
-Добре. Домовимося ні по-твоєму і ні по-моєму. Півтора місяці я плачу, і на
тому кінець розмові.
Здавалося, старий хрич радий, що щось виторгував. Проте рот його від цього не
заткнувся.
-Ти хочеш жити окремо? В окремій квартирі? А ти певна, що зможеш це собі
дозволити?
-Нормально зможу.
-Ти ж стільки грошей витрачаєш на одяг, на свої парфуми, на косметику…
-Перестану.
-І що, не будеш зовсім ніяк розважатися?
-Ні, не буду. Буду сидіти вдома, набирати додаткової роботи і вечорами її
робити.
-А колись же, я пам’ятаю, тобі тут так подобалося… Тобі подобалося, що тут
стільки книжок… Ми так добре жили тут разом…
Ось почалося те, чого я боялася, подумала я.
Десь із півгодини ми разом пригадували, як нам тут було добре, які гарні часи
ми тут переживали разом і таке інше. Девід переконався, що я з ним повністю
погоджуюся, але від цього своєї думки не змінюю.
-Добре, давай вечеряти, — зрештою сказав хрич. — Хоча у мене після всього, що
ти тут на мене вивалила, апетит пропав.
За вечерею ми обоє їли мало. Старий усе скаржився на відсутність апетиту, хоча
не забув прискіпливо обговорити і якість свинини, і її недоліки перед
яловичиною, і переваги почищеної спаржевої квасолі над непочищеною.
Проблему було вирішено. Лишилося тільки переїхати.

Категорія: Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.