Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

ЕЙФОРІЯ

Кожного дня було сонце, і люди мене любили. Постійно дзвонив телефон, хтось
мене хотів, з усіма треба було зустрічатися. Тиждень тому, здавалося, ніхто не
пам’ятав про моє існування. І я їх чудово розуміла – кому треба пам’ятати про
існування людини, яка тільки мовчить, бухає і думає, з ким би переспати, аби
забутися? Куди легше і цікавіше пам’ятати про людину щасливу, у якої
світяться очі.
Мені приходила неймовірна кількість листів. Прийшов навіть один лист від
хлопця з України, який мене ніколи в житті не бачив, окрім як на екрані
телевізора, проте закохався в мене і написав роман про те, як він собі уявляв
нашу зустріч. Мене розчулив цей лист. Я відписала, як могла, лагідно, щоб
людина не відчувала, що все це було намарно.
Коли я писала йому доброго і сповненого розуміння листа, правда, мене на
якусь мить вжахнула думка: а раптом і Джим, коли пише мені листи, так само
робить це зі співчуття, думаючи, що я все-таки стільки чекала?.. Проте цю
думку я одразу відкинула як нестерпну і таку, яка все одно нічого не змінює.
Ось він приїде – тоді побачимо.
Перед моїми очима знову виникла сцена, яку я так часто собі уявляла. Як він
стоїть на вулиці, а я підходжу, він обертається до мене і посміхається, і я
нарешті наяву бачу його, свого Джима.
Те, що він не приїде, я дізналася по двох тижнях чекання. То була п’ятниця,
проте замість іти пити я залишилася після роботи, аби закінчити чергову
статтю. Під вечір розболілася голова. Мене трохи нудило цілий день. Я
передчувала, що вичерпала всі запаси щастя, відпущені мені на найближчий
час, тому, звісно, Джим не приїде. Не треба було так радіти.
Коли внизу на екрані комп’ютера з’явився значок, який сповіщав, що мені
прийшов лист, я вже знала, від кого він і що там буде. Я не хотіла його
відкривати. Все, чого мені хотілося, — це негайно просто зникнути з цього світу.
Я зняла окуляри і закрила обличчя руками, аби хоч на мить відгородитися від
екрану з листом, проте голос здорового глузду таки переміг, і я прочитала
повідомлення. Джим писав, що його дружина раптово захворіла і він не зможе
приїхати.
Я мимоволі почала думати, що з нею. Скільки їй має бути – десь тридцять п’ять?
Які бувають раптові хвороби у тридцять п’ять? Багато, звісно, буває хвороб.
Щось, втім, у тоні листа говорило мені, що вона у відчаї, і тому йому треба бути
із дружиною. Мабуть, втратила дитину або щось таке, подумала я. 95
Я змусила себе написати коротку відповідь, що мені дуже шкода, і я
сподіваюся, що з його дружиною все буде в порядку. Я не бажала їй зла. Я його
нікому не бажала. Якраз навпаки.

Категорія: Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.