Загнітко А. П. Український синтаксис: навчально-практичний комплекс. Хрестоматія.

А.П. Загнітко ТИПОЛОГІЯ СИНТАКСИЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

загрузка...
У сучасній синтаксичній науці звертають увагу переважно на два типи 
синтаксичних зв'язків, що спрямовані на відображення стосунків між словами, в силу 
чого вони "корелюють із семантико-синтаксичними відношеннями між 
компонентами синтаксичних одиниць, формально їх виявляють" [Вихованець 1993, 
сі7]. Синтаксичні зв'язки забезпечують поєднання слів та витворення синтаксичних 
одиниць ієрархічно вищого рівня. Водночас проблема вичленування словосполучень 
з речень полягає у визначенні статусу базових зв'язків його, оскільки непослідовне їх 
врахування зумовлює деяку аморфність розгляду словосполучень. В.М. Мігірін 
стверджує: "Квантування мовлення при виділенні речень, слів, морфем, фонем 
відбувається таким чином, що будь-яка частина цих одиниць не може одночасно бути 
компонентом декількох сегментів. Словосполучення ж виділяються таким чином, що 
саме слово може бути частиною різних словосполучень. Це дає підстави думати, що 
словосполучення не виступає одиницею мови. Воно являє собою штучне утворення, 
теоретичний конструкт, створений для того, щоб полегшити вивчення мови. 
Словосполученню на відміну від речення і слова не відповідають особливі одиниці 
мовлення. Словосполучення, якщо вони не збігаються з синтагмами, не 
фразеологізуються. Підставою для виділення словосполучень стала наявність 
формально-смислових зв'язків між словами. Отже, словосполучення в такому разі 
тлумачиться як похідне відповідного синтаксичного зв'язку, хоча у своїх подальших 
роздумах В.М. Мігірін якраз застерігає від того, щоб не виводити статус синтаксичної 
одиниці і саму її сутність з типу синтаксичних зв'язків. Інші лінгвісти коректно 
підкреслюють необхідність послідовного розмежування семантико-синтаксичних 
відношень і синтаксичних зв'язків (МІ. Черемісіна, Т.О. Колосова), оскільки їх. 
особливості часто постають визначальними при кваліфікації синтаксичних одиниць. 
Таким чином утворюється замкнуте коло між тлумаченням синтаксичної одиниці і місцем 
в її утворенні тих чи інших синтаксичних зв'язків. Очевидно, за останніми слід визнати 
структурувальний характер, оскільки специфіка синтаксичних одиниць якраз і 
визначається реалізацією / нереалізацією відповідного типу синтаксичного зв'язку. 
З-поміж усього загалу синтаксичних зв'язків слід розрізняти: 1) реченнєвотвірні, 2) 
реченнєвомодифікаційні, 3) словосполученнєвотвірні. Безперечно, у певних своїх виявах 
вони перетинаються, що мотивується кількома чинниками. З-поміж таких факторів слід 
враховувати наявність міжрівневих зв'язків і взаємопереходів та напрями дериваційних 
стосунків, особливості витворення вторинних синтаксем, що у реченнєвій структурі 
переважно посідають слабку ланку підрядного зв'язку, знаходячи вияв у детермінантній 
формі, пор.: При батькові син добре вчить уроки <— Коли батько вдома, син добре вчить 
уроки. При заповненні похідним словосполученням базової валентно зумовленої позиції 
такий зв'язок набуває іншого виміру, при цьому простежується ускладнення об'єктивного 
змісту речення: Щастя Володькове і на цей раз йому не сприяло (У. Самчук) —> У Володьки 
було щастя + Воно не сприяло Володькові. Взагалі розширення діапазону слів, здатних 
заповнювати позицію активного начала - підмета, зумовлене різноманітними внутрішньо- і 
зовнішньомовними чинниками, на яких позначилися нерівнорядні мисленнєві тенденції. На 
200 
Тема І. Синтаксис словосполучення 
Граматичному рівні це засвідчує порушення звичної ітеративності граматичних сем і 
створення неелементарних реченнєвих структур, пор.: Ліс дрімає у передранішній тиші... 
(М. Коцюбинський) = хто? дрімає, тобто граматична сема назви істоти поєднується з 
відповідним дієсловом - носієм цього валентного гнізда. Заповнення ж гнізда вторинним 
і іссі ісціалізованим елементом перетворює речення семантично, витворюючи його глибинні 
сфери. 
До реченнєвотвірних зв'язків належать: 1) предикативний; 2) підрядний 
прислівний; 3) підрядний детермінантний; 4) сурядний. Особливістю предикативного 
зв'язку є те, що він організовує реченнєву структуру, базуючись на двобічній 
взаємозалежності компонентів. Підмет своїм формальним вираженням і семантикою 
визначає морфологічну форму особи (роду) присудка, водночас присудок (типовим 
вираженням присудка в українській мові є дієслово) передбачає заповнення 
швобічного гнізда валентності з можливим семантичним варіюванням у межах 
відповідного діапазону (ряд дієслів у прямому значенні допускають тільки 
спеціалізоване заповнення валентного гнізда: квакати, каркати, підпадьомкати, 
стрекотати та ін.), пор.: хто? писати —> Хлопець (дівчина) пише. 
Специфіка предикативного зв'язку зумовлюється тим, що він витворюється 
взаємодією різнойменних категорій (визначальною категорією підмета є відмінок, і 
ТІЛЬКИ називний, і в цьому розрізі спрямовані значення морфологічно 
опосередкованої граматичної категорії валентності дієслова; основною категорією 
для присудка виступає актуалізована особа). Тому віднесення цього зв'язку до 
підрядного прислівного з синтаксичною формою узгодження є некоректним, 
оскільки при узгодженні спостерігається однобічна залежність, спрямована у 
міжчастиномовний внутрішньокатегорійний вияв взаємодії (пор.: відмінок, рід, число 
іменника та відмінок, рід, число прикметника; в останніх морфологічні значення 
відмінка, роду і числа є залежними від іменникових), а у предикативному зв'язку 
взаємодія постає міжчастиномовною і міжкатегорійною, охоплюючи два зрізи -
морфологічний і семантико-синтаксичний з опосередкованим виявом морфологічних 
значень валентності. Предикативний зв'язок належить до реченнєвотвірних ядерних і 
знаходить своє вираження і в межах простого і в межах складного речення. 
(Особливістю його вияву у складному реченні є те, що за його вимірами 
встановлюється кількість предикативних частин у складному реченні і водночас він 
постає реченнєвотвірним для складних речень з взаємозалежними компонентами, 
"одна з предикативних частин яких стоїть у позиції підмета" [Вихованець 1993, 
с.345-346]: Не поет, у кого думки Не літають вільно в світі. А заплутались навіки в 
Іолотії тонкі сіті (Леся Українка) = Не поет (хто?) —> У кого думки не літають 
ІІІІІЬІІО в світі, А заплутались навіки в Золотії тонкі сіті. У традиційній граматиці 
ііікі речення відносили до підрядних підметових за логіко-граматичною 
класифікацією складнопідрядних речень, констатуючи компенсувальний вияв 
підрядною частиною позиції підмета головної [Сучасна 1972]. Така кваліфікація 
іііи.ки констатує особливість співвідношення частин цілого утворення, а не 
розкриває сам внутрішній механізм співвідношення. Предикативний вияв зв'язку цих 
частин відображає особливості їх поєднання і водночас репрезентує специфіку 
внуїрішньореченнєвої валентності при заповненні одного (визначального) гнізда цілісним 
утворенням: Здалося навіть нам, Що строфи пушкінські закрадливо говорить Зеленим 
Іісрегам прозоровода Сороть (М. Рильський). Цілком зрозуміло, що йдемо ховаючись, 
ВОЖІшні соняшники погойдуються по обидва боки дороги... (Ю. Яновський). їй і в голову 
не приходило, що найбільше Тимко мучиться саме через неї, через їхню баламутну. 
201 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
засуджену всім селом любов (Г. Тютюнник). Хто меч підійме, від меча загине (Леся 
Українка). 
Підрядний прислівний зв'язок як реченнєвотвірний характеризується двома 
своїми виявами. У першому випадку реалізується зумовленість підрядної частини 
частиномовною семантикою опорного слова і підрядна кваліфікується як 
присубстантивна, призайменникова (більшість лінгвістів останній тип зв'язку 
кваліфікують як займенниково-співвідносний з послідовним розмежуванням 
внутрішньореченнєвих різновидів залежно від корелятивності сполучного і 
співвідносного компонента (В.А. Бєлошапкова та ін.). В іншому разі повністю 
окреслена валентна визначеність залежності (дієслівна, компаративна, іменникова 
(девербативи). Відмінність між цими виявами є суттєвою, оскільки перший 
відображає можливість і/або необхідність залежної частини, що зумовлюється 
семантикою опорного компонента: Кпязькова хата, бита вітрами, сонцем, дощами і 
часом, стояла тоді ще на взгір'ї знаного Лисячого Яру, звернена обшльоганим лицем 
своїм до сходу сонця, яке, звичайно, коли дивиться з цього місця, сходило отам далі 
поміж одедарівськими і телявеиькими полями понад тим березняком, що здалека 
виглядав ніби старий білий мур, оброслий зеленим мохом (У. Самчук) (частиномовна 
семантика опорних слів — іменників сонця, березняком зумовлює наявність підрядних 
частин, які подають їх розгорнуту характеристику. Такий різновид зв'язку слід 
кваліфікувати як власне-прислівний); Чого очі не бачать, того і серцю не жаль 
(Нар. тв.) (співвідносне слово того зумовлює наявність підрядної частини, яка 
наповнює змістом його. Такий різновид підрядного синтаксичного зв'язку 
називається займенниково-кореляційним, оскільки між елементом того і сполучним 
засобом чого наявна кореляція); Що в серці робиться, пю і на лиці не втаїться 
(відповідно що...то); Хто кого любить, той того і голубить {той...хто); Не вернеш 
того, що земля прикрила (Нар. тв.) {того...що). 
Валентна визначеність статусу підрядної частини переважно базується на 
відповідних потенціалах опорних слів головної частини, які й встановлюють 
доцільність / недоцільність, достатність / недостатність, обов'язковість / необов'язковість, 
передбачуваність / непередбачуваність останньої. Валентно зумовлені підрядні 
частини мотивуються акгивною валентністю опорних слів, які не реалізують всю 
повноту семантики поза ними: Ми стоїмо біля Семафора, але мені здасться, що в 
майбутнє таки дійсно один шлях, і всі встають у чергу біля Семафора (М. Бажан) 
(носій активної валентності опорне слово здасться прогнозує обов'язковість 
підрядної частини {здасться що?)); Мені здасться, що він (Сокира) не при собі... що в 
нашій колгоспній недолі друга недоля лягла ще важчим тягарем на наші плечі 
(Т. Осьмачка). / він мені сказав, що коли ми завтра підемо на роботу, то він прийде і 
нишком подивиться, що Гарасим робить... (Т. Осьмачка). Краще вмерти стоячи, ніж 
жити повзаючи. Ліпше втратити, ніж другого ошукати (Нар. тв.). 
Різниця між першим і другим типом валентності і відповідно різновидів валентно 
зумовленого зв'язку міститься у потенціалі приєднуваних залежних частин і площині 
події, тобто залежний компонент реалізує синтагматичну субстанційну сему об'єкгності і 
виступає сильнокерованим придієслівним елементом. Прикомпаративний компонент 
подає перебіг дії через порівняння, зіставлення, чим нагадує відповідний тип валентності 
у структурі простого речення релятивної семантики. 
Детермінантний вияв підрядного зв'язку як реченнєвотвірного характеризується 
розгалуженою сіткою семантичних відтінків, охоплюючи темпоральний, цільовий, 
причиновий, умовний, допустовий та інші типи зумовленості, оскільки дії головної і 
підрядної частин подаються через співвияв. При цьому підрядна частина репрезентує 
202 
Тема І. Синтаксис словосполучення 
їло перебігу дії головної і прилягає до неї у своєму вияві: Але вечором, зовсім 
випадково, на вигоні біля знаних колод, Володько зустрів Наталку, коли вона йшла з 
дівчатами на музики (У. Самчук). Щоб тих щасливих днів не загубити, потрібно 
працювати цілий рік (Д. Павличко). А тепер у серці щось тремтить і грас, Як 
тремтить на соииі гілка золота (М. Рильський). Теплий туман слався по полю і 
Наливав балку по самі вінця, так що дерева потопали в ньому (М. Коцюбинський) та 
їм 
Детермінантний реченнєвотвірний зв'язок буває двох різновидів - власне-
детермінатний і детермінантно-кореляційний (детермінантно-співвідносний). Власне-
дсіермінантний підрядний синтаксичний зв'язок репрезентований з-поміж більшості 
складнопідрядних речень і становить найяскравіший тип співвідношення підрядної і 
ГОЛОВНОЇ частин у межах єдиної синтаксичної структури: Ким би ти не став -
математиком, чи інженером, а чи філологом - умій шанувати працю простої людини 
(В. Сухомлинський). Щоб піснею стали звуки, поезією - слова, треба талантові муки, 
'ніш нею душа жива (Г. Тарасюк). Щоб радувати, просвітлювати душевний світ 
.•индача й читача, треба нести просвітленість своєму серці, треба правду життя 
підносити до рівня серця, а серце нести високо (О. Довженко). 
Детермінантно-співвідносним (детермінантно-кореляційним) постає такий 
підрядний синтаксичний зв'язок, при якому у складі залежної частини наявний 
анафоричний елемент, який співвідносить зміст головної частини зі змістом 
підрядної, переносячи його ядерну значущість до структури останньої: Вони 
(Мар'яна й Лагутін) стояли обнявшись, чого раніше не дозволили б собі на людях 
(О. Гончар). Віктор Степанович раптово повернувся з відрядження і розпочав активну 
підготовку чергового номеру журналу, чого ніхто не сподівався (В. Підмогильний). 
Мовознавство сприяє проникненню в Галактику Рідного Слова, пізнанню високої 
.•іінбиіш духу пращурів, що для сучасної молоді конче потрібно (А. Яніта). 
Сурядний зв'язок у своєму реченнєвотвірному вияві характеризується розподілом 
піівиоложення між структурно рівноправними одиницями. Формальним засобом його 
иираження є сурядні сполучники. До спеціалізованих засобів вираження сурядності 
належить також інтонація разом з лексичним наповненням компонентів-складових 
частин складносурядного речення, що в межах останнього виступають носіями різних 
смислових відношень: часових, розділових, умовно-наслідкових, зіставних, протиставних, 
ірадаційних, приєднувальних, причиново-наслідкових: Дівчина троянди поливала, і 
кудись котилась хмар навала, і сміялась осінь за вікном (В. Сосюра) - часові; То не від 
< онця урожай доспів - То спів про щастя затвердів у зерні (Є. Летюк) - розділові; Може 
квіти зійдуть - і настане ще й для мене весела весна (Леся Українка) - умовно-
иаслідкові; На хаті, біля комина, лелече гніздо, а поблизу телевізійна антена (Є. Гуцало). 
('почивасш ти, наш батьку, тихо в домовині, та збудила твоя пісня думки на Вкраїні 
(Леся Українка) - протиставні; Авжеж, не могли обійтись проводи без Нестора 
Івановича, та й був він тут присутній уже начебто не від себе... (Є. Гуцало) -
приєднувальні; У вранішню пору в лісі було напрочуд тихо, і тільки соловейко своїм 
співом кликав світанок (А. Яніта) - обмежувальні; Не тічьки в селі всі зраділи ранньому 
теплу, але й в місті наступила якась небувала радість, усі ходили збуджені і веселі 
(Л. Яніта) - градаційні тощо. 
Реченнєвотвірні вияви синтаксичних зв'язків слід відмежовувати від їх 
реченнєвомодифікаційних потенціалів та інших різновидів реченнєвомодифікаційних 
Синтаксичних зв'язків. При цьому треба враховувати нерівнорядність семантично 
елементарних і семантично неелементарних речень. У семантично елементарному 
простому реченні може реалізуватися тільки 1) предикативний; 2) валентно 
203 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
зумовлений прислівний підрядний зв'язок, основною формою якого виступає 
керування у трьох своїх різновидах: сильне, напівсильне і слабке. Окремі лінгвісти 
вважають, що в семантично елементарному реченні, в якому заповнені всі валентні 
гнізда предиката, відсутні словосполучення [Вихованець 1992; 1993]. Такий підхід 
вимагає свого поглиблення, оскільки витворення словосполучення також базується, з 
одного боку, на мінімальних валентних потенціалах предикатних лексем, з другого 
боку, корелює з дериваційними особливостями реченнєвих структур. При 
максимальному вияві валентності - сім - реалізується суб'єктна, об'єктна (власне-
об'єктна), адресатна, інструментальна, локативна (кінцевий пункт руху, вихідний 
пункт руху та об'єктна (через що транспортується або переправляється)) валентності. 
Інколи розрізняють 25 (Ю.Д. Апресян), 14 (В.В. Богданов), 23 (М.І. Лещенко) 
валентностей (маються на увазі семантичні різновиди валентності) типу аґентив -
активний витворювач дії - назва істоти при предикатах у фізичній, інтелектуально-
творчій і соціальній сферах: Сюди прибігло все село (маються на увазі люди всього 
села - А.З.), всі хотіли подивитися на чудо (Ю. Яновський); експерієнцер - назва 
протагоніста фізіологічної або емоційно-психічної дії, властивості, відношення: 
Нещодавно мама померла, від горя вона не знала, що й робити, як далі жити 
(А. Яніта); пацієнтив - об'єкт дії (стану) і відношення: Незважаючи на складні 
обставини, в Україні продовжували розвивати і поглиблювати реформи у другій 
половині 90-х років XX століття (А. Яніта); деліберат - об'єкт (особа, предмет, 
подія) мовленнєво-мисленнєвої, інтелектуальної діяльності: Мені примарилася війна 
(Гр. Тютюнник); еврикатив - компонент об'єктного типу при предикатах дії в 
інтелектуально-творчій сфері, який позначає результат відкриття в якій-небудь сфері 
знань: Відкриття, що може перевернути навіть уяву про можливість розвитку 
усього людства і пов 'язане з клонуванням людської клітини, здійснене нещодавно в 
Англії (А. Яніта); пор. також семантичні валентності (за В.В. Богдановим) типу 
сксперієнсив - особа, що перебуває в певному інтелектуальному, фізіологічному або 
психологічному відношенні до іншої особи чи предмета; об'єктив - назва неістоти; 
перцептив - назва істоти чи неістоти на позначення об'єкта розумового, 
фізіологічного чи психологічного сприйняття, впливу; композитне — назва неістоти, 
яка становить складник певного предмета; інструментив - знаряддя чи засіб дії; 
медіатив - засіб переміщення; ономасіатив - ім'я, прізвисько; локатив - місце події; 
дескриптив - особа чи предмет, яким властиві певні ознаки або які перебувають у 
відповідному стані; контрагентив - об'єкт, проти якого спрямована дія; 
ідентифікатор - ідентифікований предмет чи особа; елементив - активний 
витворювач дії - назва неістоти, що позначає природне явище; делібератив - мовець; 
екзистент - предмет чи особа, які існують у певній ситуації; темпоратив - певний 
часовий відрізок; компаратив - об'єкт порівняння; квантитатив - кількість; 
спостерігається тільки семантичне варіювання валентності, інколи вторинне 
заповнення первинного гнізда засвідчує семантичну неелементарність реченнєвої 
структури (див. розділ про семантико-синтаксичну структуру речення). Інваріантне 
вираження (глибинне) валентності при цьому залишається тотожним. 
Наявність тих чи інших валентно зумовлених елементів визначається 
ситуативно-прагматичними чинниками, реалізація ж валентно незумовлених 
компонентів у структурі простого речення засвідчує його семантичну 
неелементарність і водночас сигналізує про його модифікацію. При цьому речення є 
формально елементарним, якщо в ньому відсутні ускладнювальні елементи. 
Реченням вважається "нееліптичне висловлення, що розглядається безвідносно 
щодо мовленнєвого (і немовленнєвого) контексту" [Касевич 1988, с.100-101]. Наповнене 
204 
Тема І. Синтаксис словосполучення 
ж суб'єктивними смислами та ілокутивними інтенціями речення перетворюється на 
ІИСЛОВлення: Дощ йде - співвідносячись з особою мовця та з ситуацією мовлення, таке 
речення трансформується у висловлення, при цьому обсяг його смислової площини може 
ускладнюватися уведенням додаткових носіїв суб'єктивної семантики типу можливо, 
мабуть, очевидно. Речення, ускладнене наявністю інших типів синтаксичного зв'язку, 
крім реченнєвотвірних, слід кваліфікувати як похідне і встановлювати тип його 
модифікації. Перетворення речення з формально і семантично елементарного у 
формально і семантично неелементарне здійснюється за допомогою 
рсчеинєвомодифікаційних синтаксичних зв'язків, до яких належать: 1) підрядний зв'язок 
у його детермінантному, подвійному та опосередкованому виявах; 2) 
папівпредикативний і 3) сурядний. 
Підрядний детермінантиий синтаксичний зв'язок у структурі простого речення 
МСВІДчує прилягання компонента до реченнєвої предикативної основи загалом і 
нідображає один з напрямів синтаксичного аналітизму, оскільки детермінанти легко 
иичленовуються з речення, пор.: Бурлаки завернули в яр на відпочинок (І. Нечуй-
Нсвицький) = Бурлаки завернули в яр + Бурлаки будуть відпочивати. Наявність 
детермінантів у реченні є дериваційно опосередкованою, тому що вони постають 
наслідком перетворення речень у вторинні словосполучення: Незабаром після дощу 
прибігли в ліс діти збирати гриби (О.Іваненко) = Пройшов дощ + Діти прибігли в ліс 
і Діти будуть збирати гриби. Детермінанти базуються на приляганні, оскільки вони 
передають тло перебігу події, а не визначають учасників драми та коло її ширення (за 
О. Дмитриєвським). 
Подвійний синтаксичний зв'язок за своїм потенціалом є тільки 
рсченнєвомодифікаційним, оскільки його наявність відображає особливості 
мохідності речення та наслідки згортання структур з тотожною семантикою, пор.: 
Ні'ртався до дядька на Запорожжя злий, пригноблений, змучений (У. Самчук) = 
Нсртався на Запорожжя до дядька + Був злий + Був пригноблений + Був змучений. 
Псрівнорядність таких елементів з іншими реченнєвими компонентами зумовлювала 
традиційне виокремлення їх з-поміж інших і віднесення або до "предикативних 
означень" (Г. Пауль), або до особливих значущих частин, що базуються на 
підрядному зв'язку типу "тяжіння" (Л.А. Булаховський), або до дуплексивів 
(В.В. Бабайцева, Н.Л. Іваницька) і под. Особливістю цього зв'язку є те, що залежний 
компонент пов'язаний одночасно і з підметом, і з присудком: Хлопець прибіг + 
Хлопець схвильований = Хлопець прибіг схвильований; Хлопець прибіг схвильований / 
Хлопець прибіг схвильованим. 
Реченнєвомодифікаційний опосередкований синтаксичний зв'язок виявляється 
тільки у специфічних формах, які поєднуються з граматичною основою речення 
опосередковано - через валентно зумовлений / незумовлений компонент. Такі 
структури також є наслідком згортання речень тотожної семантики і послідовного 
формального ускладнення речення: / сьогодні в цей вечір іскристий, не забуть мені 
слів тих твоїх (В. Сосюра) = / сьогодні не забуть мені слів тих твоїх + В цей вечір 
іскристий не забуть мені слів тих твоїх; Там, у лісі, у долині, під вербою, б'є 
джерело з холодною водою (А. Яніта) = Там б'с джерело з холодною водою + У лісі 
б'є джерело з холодною водою + У долині б'с джерело з холодною водою + Під 
вербою б'є джерело з холодною водою. На власне-синтаксичному рівні такі 
компоненти переважно кваліфікуються або як уточнювальні, або як пояснювальні 
члени речення, що знову ж таки відображає їх специфіку у реченнєвій структурі. 
Особливої уваги вимагає напівпредикативний синтаксичний зв'язок, оскільки 
його базові компоненти репрезентують не тільки окремий об'єктивний план, але й 
205 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
виступають носіями власних суб'єктивних площин. У силу цього тривалий час 
речення з напівпредикативними структурами кваліфікувалися як складні, а в ряді 
сучасних зарубіжних видань і донині розглядаються як особливі вияви 
внутрішньодериваційних перетворень складного речення, здобуваючи там (у межах 
складного речення) своє висвітлення (навіть у підручниках для школи українські 
вчені з Канади, США подають аналіз речень з традиційно витлумачуваними 
відокремленими членами в межах складних (Д. Кислиця, С. Чорній та ін.)). 
Напівпредикативний синтаксичний зв'язок характеризується кількома виявами: 
статичним і динамічним. Перший пов'язаний з наявністю в реченні різноманітних носіїв 
атрибутивності - ірадиційно відокремлені означення; другий - взаємодіє з носіями 
динамічних внутрішньореченнєвих модифікаторів - традиційно відокремлених обставин, 
пор.: Слава ж нашій Україні, воскресаючій, незалежній, соборній, слава їй на вічні віки 
(О. Гончар) (статичний різновид напівпредикативного синтаксичного зв'язку); Ген килим, 
витканий із птииь. летить над полем (Л. Костенко) (статичний різновид 
напівпредикативного синтаксичного зв'язку); Діла мої, буденні і великі, Відкриті перед 
людством, як сльоза (Б. Олійник) (статичний різновид напівпредикативного синтаксичного 
зв'язку); Збоку від скелі, під кущ присадкуватої шипшини, внуривши голову, вискочив і побіг 
ховрашок, побіг, побіг, і під червоними, аж наче полірованими ягодами добіг до нірки, став 
на задні лапки, не зводячи з мене смолистих переляканих очей (М. Вінграновський) 
(динамічний різновид напівпредикативного синтаксичного зв'язку); Над зарослими 
молодим сосняком схилами пагорбів ширяс, розкриливши нерухомі крила, птах (В. Дрозд) 
(динамічний різновид напівпредикативного синтаксичного зв'язку). Напівпредикативні 
компоненти посилюють внутрішньореченнєві тенденції аналітизму [Загнітко 1993; 1993а; 
19936; 1993в], ослаблюючи загалом доцентрові внутрішньореченнєві зв'язки. 
Кваліфікація в сучасній лінгвістиці сурядного зв'язку як реченнєвомодифікаційного 
є досить проблематичною, оскільки окремі вчені взагалі вважають однорідність не 
ускладнювачем речення, а тільки кількісним розширювачем. Розмежування власне-
семантичної і формально-граматичної площин речення дає можливість простежити 
поліпропозитивність речень з однорідними членами і їх суперечливе тлумачення у 
формально-іраматичному плані. Оминаючи питання однорідності / неоднорідності 
загалом і проблему однорідності / неоднорідності, синтаксичної рівноправності / 
синтаксичної нерівноправності присудків зокрема (див. праці І.Р. Вихованця, 
О.О. Шахматова, О.М. Пєшковського, І.К. Кучеренка, В.В. Бабайцевої, О.Г. Рудякова, 
МІ. Лещенка та ін.), слід зазначити, що сурядний зв'язок у структурі простого речення 
спрямований на формальну модифікацію його і перетворення семантично елементарного 
речення у семантично неелементарне, репрезентацію кількох пропозицій, пор.: Тоненький 
струмок диму поволі піднявся над сторожкою, понад віттям дерев та й послався над 
ними прозорою хмаркою (Гр. Тютюнник). З грубки пахло жаром, пригорілою картопляною 
скоринкою та гарячим відпаром дерези (Гр. Тютюнник). Чи дружина вірна, чи 
скорботна мати, чи сестра твоя шлють ті листи (О. Гончар). Очевидно, речення з 
кількома присудками, що витворюють цілісні предикативні центри, належать до 
складних. До таких, поза всяким сумнівом, належать утворення, в яких кожен дієслівний 
присудок характеризується власним інвентарем залежних компонентів: Хлопець підняв 
голову і раптом зустрівся з тривожним поглядом дівчини... (А. Яніта). А мокрий степ 
гірко пах полином і тихо шумів од вітру (Гр. Тютюнник). 
Проблема тлумачення прислівного підрядного зв'язку як словосполученнєвотвірного 
полягає в розрізненні форм його вияву і засобів вираження. Одні лінгвісти традиційно 
відносять до словосполученнєвотвірних тільки синтаксичні форми керування, прилягання 
та узгодження, інші доповнюють їх вияв ще й кореляцією (Є. Кротевич). Інколи цей склад 
206 
Тема І. Синтаксис словосполучення 
розширюється включенням до словосполученнєвотвірних і сурядного (О.С. Мельничук, 
11*. Вихованець), і предикативного зв'язків, при цьому останній розглядається як 
у її одження (В.А. Бєлошапкова). Розглядаючи проблему вичленування словосполучення зі 
( киаду речення, В.М. Мігірін підкреслює, що в лінгвістиці немає суперечливішоі методики, 
ОСКІЛЬКИ до різних словосполучень відносяться ті самі базові / небазові компоненти (пор. 
аналіз морфемної будови, коли не можна префікс віднести до кореня, а потім останній 
розглядати як суфікс, при аналізі словосполучення такі метаморфози цілком вважаються 
Прийнятними). У цьому розрізі слід дотримуватися правила, що словосполучення виступає 
розгорнутою назвою одного поняття. В силу цього вичленування словосполучення чи їх 
Побудова повинні базуватися на принципові відтворюваності, що й дасть можливість 
и паї і іфі кувати словосполучення як вияв валентності головного слова або його 
і получувальних можливостей. У такому разі одним із базових синтаксичних виявів 
і ікшосполученнєвотвірного зв'язку виступає керування. До нього прилягає узгодження як 
елементарний вияв передбачуваного, але необов'язкового типу характеристики й 
Окреслення головного слова. Прилягання ж відтворює механізм співвияву головного і 
Залежного слова в їх опосередкованості дериваційними стосунками. Кореляція як форма 
підрядного прислівного словосполученнєвотвірного зв'язку грунтується на особливому 
німі поєднання головного і залежного слів і взаємодії внутрішньочастиномовного 
ппуїрішньокатегорійного плану: дівчина-комбайнер, народ-творець, хлопець-красень і под. 
(дівчина і комбайнер, народ і творець, хлопець і красень належать до однієї частини мови і 
харакгсризуються тотожним інвентарем граматичних значень - рід, число і відмінок, 
ПОВНИЙ їх збіг засвідчує повну кореляцію (народ-творець - чоловічий рід, однина, 
ІИЗИВНИЙ відмінок), розходження в одній з граматичних характеристик сигналізує про 
неповну кореляцію {дівчина-комбайнер - розходження між головним і залежним словом 
виявляється у різній граматичній характеристиці роду: головне слово дівчина належить до 
жіночого роду, а залежне слово комбайнер за формальними ознаками є чоловічого роду)). 
Віднесення сурядного зв'язку до словосполученнєвотвірного вимагає аналізу 
Словосполучення у двох вимірах - власне-мовному і мовленнєвому, оскільки сурядні 
пювосполучення є не відтворюваними структурами, а охоплюють модифікований вияв 
підрядних словосполучень, пор.: зустрівся з братом і сестрою *— зустрівся з братом + 
іустрівся з сестрою. В силу цього проблема окреслення меж сурядних словосполучень 
вимагає додаткової теоретичної аргументації, тому що словосполучення є елементарним 
ВИЯВОМ валентності (активної чи пасивної") головного слова з різноманітними площинами 
перівнорядних дериваційних перетворень. Саме останні в силу своєї пов'язаності зі 
Структурою висловлення посилюють позиції кваліфікації сурядного зв'язку не як 
іполученнєвотвірного. Підрядний зв'язок грунтується на однобічній формальній 
Залежності, а сурядний - на формальному співвияві, що й дає можливість віднести до 
словосполученнєвотвірного зв'язку тільки підрядний прислівний з чотирма формами 
ЙОГО вияву: 1) керування (базовий), 2) узгодження (напівпериферія), 3) прилягання і 4) 
кореляція (периферія). Периферійні форми вияву словосполученнєвотвірного зв'язку 
репрезентують корпус вторинних словосполучень, основним засобом поєднання 
компонентів у яких є смисл. 
У системі синтаксичних зв'язків особливе місце займає недиференційований 
синтаксичний зв'язок, що охоплює різноманітні вияви безсполучниковості і 
протистоїть диференційованому синтаксичному зв'язку, наявному і в системі 
сполучникових, і в системі безсполучникових складних речень. Основною ознакою 
нсдиференційованого синтаксичного зв'язку виступає відсутність чіткої диференціації 
Сурядності й підрядності: Весною сій - восени збереш (Нар. тв.). У місті було багато 
вищих навчальних закладів -хлопець не вибрав жодного (Умісті було багато вищих 
207 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
навчальних закладів, проте хлопець не вибрав жодного - сурядний синтаксичний 
зв'язок і семантичні відношення протиставлення; Незважаючи на те, що у місті 
було багато вищих навчальних закладів, хлопець не обрав жодного — підрядний 
синтаксичний зв'язок і семантичні відношення допустовості). Внаслідок такої 
амальгамності семантичних відношень та синтаксичних зв'язків не видається 
можливим їх розмежування і тому семантичні відношення кваліфікуються як 
протиставно-допустові, а синтаксичний зв'язок - як недиференційований). При 
диференційованому синтаксичному зв'язку наявні сполучникові засоби або тільки 
лексичне наповнення предикативних частин засвідчує рівноправність / 
нерівноправність останніх. 
Таким чином, основні типи синтаксичного зв'язку відображають особливості 
творення синтаксичних одиниць, їх статус у синтаксичній системі, напрями 
внутрішньореченнєвого і зовнішньореченнєвого аналітизму, специфіку 
міжреченнєвих дериваційних стосунків та витворення вторинних словосполучень. 
Література 
1. Вихованець 1993: Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. 
-К.:Либідь, 1993.-368 с. 
2. Вихованець 1992: Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису 
української мови. - К.: Наук, думка, 1992. - 224 с. 
3. Загнітко 1993: Загнітко А.П. Аналітизм у системі дієслівних категорій // 
Мовознавство. - 1993. - № 1. - С. 25-33. 
4. Загнітко 1993а: Загнітко А.П. Граматична система української мови на 
загальнослов'янському мовному тлі // Проблеми контрастивної лінгвістики: Тези 
міжвуз. наук. конф. - Кіровоград: Вид-во Кіровоград, пед. ін-ту, 1993. - С. 86-88. 
5. Загнітко 19936: Загнітко А.П. Основи акумулятивності граматичних 
одиниць // Матеріали міжнародної наукової конференції "Семантика мови і тексту". 
- Івано-Франківськ: Вид-во Прикарпатського ун-ту, 1993. - С. 80-90. 
6. Загнітко 1993в: Загнітко А.П. Проблеми і перспективи акумулятивної 
граматики української мови // Українознавство і гуманізація освіти: Тези доп. 
Всеукраїнської наук.-нракт. конф. - Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровськ, ун­
ту, 1993. -С. 87-88. 
7. Касевич 1988: Касевич В.Б. Семантика. Синтаксис. Морфология. - М.: 
Наука, 1988. - 312 с. 
8. Сучасна 1972: Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / За ред. 
І.К. Біполіда. - К.: Наук, думка, 1972. -516 с. 
Опубл.: Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. -
Донецьк: ДонНУ, 2001. - СІ6-27.
загрузка...

.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.