Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

ДЛЯ ЧОГО ХОДИТИ НА ТЕНІС

Я повернулася до Лондона і почала собі просто тихо жити далі. Мені геть нічого
не хотілося, навіть думка про Джима не пробивала ту вату, яка мене окутала від
часу повернення з України.
Одного дня Оллі запропонував мені сходити на якийсь тенісний турнір, і я
зраділа. У тенісі я не розуміла нічого. Проте Оллі сказав, що у ньому розуміти
нічого й не треба, і взагалі нормальні люди навіть не ходять на корт, а ходять у
прес-бар, де наливають, а по телевізору, якщо сильно треба, можна подивитися і
теніс.
Організацію заходу він узяв на себе.
Діставшись до місця події, ми зайшли до прес-центру. Оллі щось пояснював
сек’юріті, показував якісь папірці. Нас пропустили всередину, де симпатична
дівчина з довгим волоссям, запустивши руку в величезну коробку, витягла
звідти моє і його посвідчення. На моєму було написано «Поллі Сент-Паунд» –
щоб імовірніше виглядало, що я справді збираюся писати про теніс, пояснив
він. Боже, як гарно, коли можна покластися на якого-небудь гарного мужчину.
— Я навіть не запитую, що ти будеш пити, — сказав Оллі і пішов до стійки бару. В
інший день я стопудово почала б думати: а що ж малося на увазі? Що ж це я
настільки стопроцентно маю пити. Проте я сиділа далі, зафіксувавши погляд на
якійсь речі кольору хакі. На очах від довгого неморгання виступили сльози, від
чого якось сам собою покращився зір, і річ виявилася його ж сумкою із написом
«Уїмблдон 1999».
Повернувся Оллі із двома величезними пластиковими склянками піммза. Це
такий напій, який складається із власне піммза, лимонаду, огірків, малини, м’яти
і ще чогось. Напій цей смачний.
— Ну давай, Поля, за нас з вами і, як ти знаєш, за хєр з ними.
Я зробила великий ковток. 138
Щойно закінчивши першу склянку, я взялася за другу. На щастя, цього добра
вистачало. Подіяла третя. Оллі приніс іще вина.
-Ну що, може, пішли сходимо на теніс, — спохватилася я в якусь мить.
-Завтра сходимо.
Поступово вималювалася перспектива упасти під стіл, тримаючи в руці сендвіч
із огірками. Це було не зовсім те, чого я хотіла. Я відсьорбнула ще і полізла до
сумки по цигарки. Їх там не виявилося.
-Ну і мать їх так, — подумала я і виявила, що сказала це вголос.
Зрештою назріла потреба кудись іти, бо чого його сидіти? Ми вийшли і кудись
пішли, в руках при цьому тримаючи ще по одній склянці вина.
-Зараз візьмемо ще по одному тістечку… — сказав Оллі, підхоплюючи на ходу
тістечко із полуницею.
-Да берите уже целий поднос, — несподівано російською мовою сказав
охоронець. Оллі зміряв його поглядом, підчепив іще одне тістечко, і ми
розчинилися в темряві.

Категорія: Світлана Пиркало. Не думай про червоне (Роман. Не для молодшого шкільного віку)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.